Крафтовий бізнес в Україні: головна помилка — працювати поодинці

Наталіє, коли крафтові продукти перестали бути нішевим явищем і стали глобальним трендом?

Наталія Масло: Світовий тренд на крафтові продукти почав формуватися у 1970–1980-х роках, насамперед у США та Західній Європі. Одним із перших прикладів стала так звана «крафтова революція» у пивоварінні, коли малі виробники почали відроджувати локальні рецепти та протиставляти їх масовому виробництву.

Згодом цей тренд поширився на інші сегменти — сири, м’ясні вироби, фермерські продукти, ремісничі напої та гастрономію. У 1990–2000-х роках у Європі почав активно розвиватися рух локальної їжі (local food movement), який поєднав підтримку малих фермерів, сталий розвиток територій та гастрономічний туризм.

Сьогодні крафтові продукти — це вже не лише про їжу, а про цінності: автентичність, короткі ланцюги постачання, прозоре походження продукту та підтримку локальних економік.

Які країни є лідерами у розвитку крафтового харчового виробництва?

Наталія Масло: Сьогодні лідерами розвитку крафтового виробництва є країни, які змогли поєднати локальні традиції із сучасним маркетингом і туризмом. Серед них насамперед:

• Італія, де потужний рух локальної гастрономії підтримується організацією Slow Food, а регіональні продукти мають захищені географічні зазначення.
• Франція, яка має сильну культуру ремісничих сирів, вин і фермерських продуктів.
• Іспанія, де локальна гастрономія активно інтегрована у туристичні маршрути.
• Нідерланди, які поєднують інновації в агросекторі з підтримкою малих фермерів.
• Польща, що останніми роками активно розвиває локальні гастрономічні бренди та регіональні продукти.

На вашу думку, модель якої країни найбільш релевантна для України?

Наталія Масло: Для України найбільш близькою є модель країн Центральної та Східної Європи — насамперед Польщі та Італії.

Польща є хорошим прикладом для України, оскільки ще 20–25 років тому вона мала подібну структуру сільських територій: багато малих фермерських господарств, слабку переробку та низьку видимість локальних продуктів. Завдяки програмам ЄС, розвитку гастрономічних маршрутів і підтримці локальних брендів Польща змогла створити цілу екосистему фермерських і ремісничих продуктів.

Італійський досвід важливий з погляду брендингу територій і захисту локальних продуктів через географічні зазначення. Для України ключовими практиками можуть бути: розвиток коротких ланцюгів постачання, створення регіональних брендів, інтеграція виробників у туристичні маршрути, підтримка кооперації між виробниками.

Ви згадували про Нідерланди. Як досвід цієї країни може бути застосований для розвитку малих фермерів в Україні?

Наталія Масло: У багатьох регіонах Нідерландів фермери диверсифікують свою діяльність — поєднують виробництво продуктів із туризмом, переробкою та прямими продажами. Це дозволяє створювати додану вартість на місці, а також робить фермерські господарства більш стійкими.

Для України з нідерландського досвіду особливо цінними є: розвиток агротуризму, інновації у переробці, співпраця фермерів з університетами, підтримка коротких ланцюгів постачання.

У Європі малі виробники мають системну підтримку з боку держави. Які саме інструменти для цього використовуються?

Наталія Масло: У країнах Європейського Союзу використовується комплексна система підтримки малих виробників. Яскравим прикладом є досвід Ірландії — FOOD ACADEMY, яка є індивідуальною програмою бізнесу на ранній та середній стадіях. До найбільш поширених інструментів належать: грантові програми для розвитку фермерства та переробки, освітні програми та консультації для малого бізнесу, підтримка гастрономічних і туристичних маршрутів, маркетингова підтримка локальних брендів, спрощені регуляції для малих виробників.

Важливо, що ці інструменти працюють не окремо, а як частина екосистеми розвитку територій. Для України ж особливо важливими є освітні програми, підтримка кооперації виробників і розвиток спільних маркетингових платформ. 

Чи можуть малі виробники залишатися ефективними поодинці, чи без об’єднання в асоціації це неможливо?

Наталія Масло: У короткостроковій перспективі окремий виробник може бути успішним, однак у довгостроковій така модель має обмеження. Малим виробникам складно самостійно виходити на нові ринки, формувати бренд території та створювати комплексні туристичні продукти.

Об’єднання у кластери чи асоціації відкриває нові можливості: спільний маркетинг, кооперацію у збуті, доступ до грантових програм та інтеграцію в туристичні маршрути. Саме кластерна модель дозволяє створити ефект масштабу і сформувати цілісну пропозицію території.

Водночас вузькопрофільні асоціації — наприклад, сироварів чи виноробів — відіграють важливу роль у розвитку галузей, допомагаючи вирішувати професійні питання. Однак для розвитку територій потрібна ширша платформа співпраці, яка поєднує агровиробництво, ремесла, туризм, гастрономію та культурну спадщину. Саме таку роль виконує кластер «Дністер 1362», який працює над підвищенням конкурентоспроможності Подністер’я через кроссекторальну взаємодію та формування цілісної економічної екосистеми.

У розмові ви неодноразово згадували про гастрономічні маршрути. Наскільки ефективною є ця модель?

Наталія Масло: Гастрономічні маршрути є одним із найефективніших інструментів розвитку локальної економіки, адже поєднують виробництво продуктів, туризм і культурну спадщину. У Європі вони вже стали драйвером розвитку сільських територій, даючи туристам можливість не лише придбати продукт, а й побачити процес його створення.

Для Подністер’я ця модель є особливо перспективною завдяки поєднанню природних ландшафтів, локальної гастрономії та культурної спадщини. Саме тому команда розробила гастрономічний маршрут «Легенди Опілля».

Які головні бар’єри розвитку крафтового виробництва в Україні визначає ваша команда?

Наталія Масло: Серед основних бар’єрів можна виділити кілька ключових факторів: складність регуляторних процедур для малих виробників, обмежений доступ до фінансування, слабку маркетингову підтримку локальних продуктів, недостатню кооперацію між виробниками.

Також важливим викликом є фрагментованість ринку — багато виробників працюють окремо і не мають можливості створювати спільні пропозиції для туристичних чи експортних ринків. Тобто маємо чимало напрямів, над якими потрібно системно працювати.

І наостанок, яку роль крафтове виробництво може відіграти у післявоєнній відбудові України?

Наталія Масло: Крафтове виробництво може стати важливим елементом економічної відбудови країни, особливо для сільських територій.

• По-перше, воно створює робочі місця на місцях і дозволяє людям залишатися у своїх громадах.
• По-друге, крафтові продукти формують локальні бренди й підвищують туристичну привабливість регіонів.
• По-третє, розвиток малих виробників сприяє диверсифікації економіки та підвищує стійкість територій.

Саме тому кластер «Дністер 1362» розглядає розвиток крафтового виробництва як один із ключових інструментів сталого розвитку Подністер’я та приклад моделі, яка може бути масштабована і для інших регіонів України.

Дякуємо за розмову! 

Нещодавно завершився І етап проєкту CraftUP Ukraine — дослідження ринку крафтових виробників харчових продуктів. Отримані результати стануть основою для розробки освітньої програми та менторської підтримки учасників. Надалі найактивніші учасники зможуть презентувати свої бізнес-ідеї перед Експертною радою. За підсумками відбору найперспективніші проєкти отримають фінансування для масштабування виробництва, впровадження сертифікації або виходу на нові ринки. Загальний бюджет підтримки — 20 тис. євро, який буде розподілено між фіналістами відповідно до результатів захисту проєктів.

Іванна Панасюк, AgroPortal.ua