Іван Шилов: Люди, які вирощують зерно, випікають хліб і стоять на сторожі продовольчої безпеки країни, мають особливу цінність

Іване Петровичу, поділіться, як вам вдається працювати в круп’яно-борошномельній галузі й очолювати найбільше підприємство на Київщині вже понад 40 років?

Іван Шилов: Для кожної держави важливо забезпечувати і мати три види безпеки: державну, енергетичну та продовольчу. Аграрії та виробники продуктів харчування, переробники відповідають за продовольчу безпеку. І я цим дійсно вже займаюсь понад 40 років.

На підприємство «Білоцерківхлібопродукт» я прийшов працювати 11 грудня 1984 року, і можу сказати, що зробив це не за власним бажанням, а за направленням міського комітету компартії України. І хоч я й не був спеціалістом у цій галузі, вже через рік став директором підприємства. На той час я був наймолодшим керівником у борошномельній і круп’яній галузі Радянського Союзу.

Млинзавод, що входить до складу підприємства, був побудований (вперше в СРСР) за ліцензією швейцарської фірми «Бюлер» — світового лідера борошномельного машинобудування. Саме тут вперше в нашій галузі була запроваджена автоматизована система управління технологічними процесами, яка не поступалася кращим світовим аналогам. 

Крупозавод після реконструкції вже через три місяці вийшов на потужність переробки гречки 360 т на добу, що дозволило комбінату стати найбільшим виробником гречки на той час у Європі.

Наше виробництво стало першим у Радянському Союзі, яке відмовилось від газу та перейшло на біопалово. Зараз на альтернативних видах палива працюють практично всі заводи, а на той час у 1986 році це було кардинальне рішення.

Але найголовніше, що на підприємстві працював дійсно хороший колектив. Звісно, не обійшлося без скарг, яких у перший рік мого директорства на мене написали 70 штук. Бо я не терпів на виробництві пияцтва, прогулів, крадіжок — за це звільняв. Якщо говорити відверто, то зробив радикальні кадрові зміни: керівники цехів у мене були хлопці по 25 років, директору було 29 років, а головним спеціалістам — за 50. І цей симбіоз спрацював.

«Білоцерківхлібопродукт» — доволі велике підприємство. З початком повномасштабної війни як аграрний, так і споживчий ринки змінилися. Скажіть, чи забезпечене виробництво сировиною, зокрема такою дефіцитною культурою як гречка?

Іван Шилов: Наше підприємство одне з перших в Україні перейшло працювати з заводу на поле та є засновником двох агрофірм. Компанія орендує і обробляє землю, вирощуючи необхідні культури для переробки. Це сьогодні непросто, адже аграрний бізнес на 50% залежить від погоди. Особливо гречка — ця культура доволі вибаглива. Тому наше підприємство першим в Україні почало працювати по гречці з нашими селекціонерами, і саме на наших полях проходили випробування найкращі детермінантні сорти перед промисловим запровадженням.

І маю з упевненістю сказати, що українська гречка має найбільшу популярність у світі, в тій же Канаді, Європі. Знаєте, чому? Тому що смакові якості гречки залежать від того, на якій землі вона вирощена. І саме українська земля має все для того, щоб отримати смачну крупу.

Інша справа — чи є у нас потужність, щоб виробити чудову гречку? Звісно, є. Під лежачий камінь ніколи вода не побіжить. Треба брати все передове, що є в нашій галузі, й упроваджувати у виробництво.

Скільки підприємство вирощує гречки для власної переробки на крупи?

Іван Шилов: Торік ми засіяли гречкою 300 га, цьогоріч — 250. Змушені були скоротити площу через те, що землі стає менше, вона стала товаром, її продають — і не завжди добросовісні та чесні люди. Так не повинно бути. Земельну реформу в Україні зробили трошки не так. Потрібно було надати людям право отримувати дивіденди за землю, але сама земля повинна бути під контролем держави. А такі, як ми, переробники чи аграрії, повинні взяти її в аренду і вирощувати весь спектр культур, зокрема і нішеві. Зараз же бачимо на полях соняшник, кукурудзу, сою, ріпак. Тому що це найбільш прибуткові культури. Хоча, якщо брати по затратах на один гектар, то найдешевшою виходить гречка. І за дохідністю вона на третьому місці. Середній урожай торік у нас був 22 ц/га. Гречка, якщо дає більше 15 ц/га, вже є рентабельною.

Під час конференції Grain Processing Forum 2026 виробники й експортери говорили, що зараз є проблема з гречкою через гліфосат. Чи присутні такі випадки на ринку, і як із цим боротися?

Іван Шилов: Можу сказати, що здавна гречка в Україні вважалася дієтичним продуктом. Тому мені дивно, про який гліфосат можна говорити в гречці? Про які пестициди?

«Білоцерківхлібопродукт» переробляє лише безгліфосатну гречку — ту, що виростили самі. І я гордий з цього.

Я вже 20 років борюсь, щоб наші законодавці заборонили використання шкідливих пестицидів під час вирощування продукції, яку споживають люди. На моє переконання, свою націю треба любити, поважати та захищати на державному рівні.

Я спеціально колись купив гречку з Казахстану, де, до речі, переробляють і російську, і тоді везуть в Україну. Ми перевірили ці крупи в своїй лабораторії. Із 11 показників тільки 2 відповідають українським стандартам.

Уже багато років ринок гречаної крупи нестабільний, із постійним коливанням ціни. Як, на вашу думку, можна покращити ситуацію?

Іван Шилов: Собівартість гречки становить не більше 12-15 грн/кг. І ціна крупи повинна бути в магазинах не більше, ніж 35 грн/кг. І тоді всі будуть її купувати, і буде стабільність. Але правильно тут говорити, щоб був стабільний ринок. А для цього треба, щоб був необхідний запас як сировини, так і готової продукції.

Держава повинна формувати продовольчі запаси, вона має закласти 5-10 тис. т крупи, знайти в бюджеті гроші, викупити необхідний обсяг у переробників. І якщо буде коливання ціни, зробити нормальну інтервенцію, щоб не допустити спекулянта на цей ринок.

Іване Петровичу, ви даєте рішення для виробника круп — можна закупити у підприємств і скласти як резерв. А як можна стимулювати аграрія, щоб він вирощував гречку? Чи готові переробники дати якісь стимули, укладати контракти на гарантований викуп гречки?

Іван Шилов: Коли в нас не було власних агрофірм, і ми залежали у постачанні сировини від аграріїв, то укладали форвардні контракти. І ми щосезону кредитували фермерів коштом свого прибутку на 5-6 млн грн.

Коли ж ми взяли агропідприємства, то інвестували в їх розвиток на той час 10 млн грн для закупівлі техніки, впровадження інтенсивних технологій. Завдяки цьому вдалося підняти урожайність культури на 20-30%.

Друге питання. Є державні програми, і з цим теж потрібно працювати.

Також варто розуміти, що сьогодні не треба оцінювати ефективність використання землі виключно за кількістю зібраних центнерів. От я коли збираю своїх керівників, агрономів, кажу: ви мені дайте цифру, які у вас витрати на один гектар по будь-якій культурі, а потім подивимося, що вигідно вирощувати, а що ні.

Наскільки залежна круп’яна і борошномельна галузь від експорту? Куди сьогодні «Білоцерківхлібопродукт» експортує продукцію?

Іван Шилов: Без експорту наша галузь розвиватись сьогодні не може. Наше підприємство багато експортувало борошна до країн Близького Сходу, Йорданії, Сирії, Грузії. Сьогодні ми втратили ринок ціх країн через високу вартість логістики; ми з колегами з Казахстану стали неконкурентними по борошну на $20/т. Тож експорт борошна знизився. Зараз по експорту гречаної крупи у нас стабільні постачання до Канади, Німеччини.

Хотів би сказати ще одне. По гречці ми з нашими українськими виробниками роками вибивали росіян, поляків з європейського ринку. Наше підприємство експортувало до 400 т гречки на місяць до Європи: Хорватія, Німеччина, Іспанія. Ми вибороли місце на ринку для української гречки, але потім колишній прем’єр-міністр України Азаров незаконно, одним дзвінком, заборонив її експорт. Тож вийшло, що ми в результаті такої державної політики просто віддали ці ринки росіянам і полякам.

З огляду на те, що за останні десять років виробництво зерна гречки зменшилось у декілька разів, ми запустили три додаткових лінії з переробки спельти, гороху та вівса, на яких виробляємо крупи та пластівці. За рік лише на пластівці ми переробляємо 1,5 тис. т вівса.

До багатьох країн сьогодні експортується і горох. Ми співпрацюємо по програмах з компанією Kernel, вони переробляють до 1,5 тис. т українського гороху. Географія експорту велика. А взагалі переробнику без експорту виживати та розвиватися дуже складно.

«Білоцерківхлібопродукт» має борошномельний комплекс, потужності з виробництва круп і комбікормовий завод. Із цих трьох напрямів сьогодні де найскладніше працювати в плані реалізації продукції?

Іван Шилов: Тут потрібно розрізняти внутрішній ринок і експорт. Якщо взяти комбікормову галузь, то тут найскладніше оформити на експорт продукцію, оскільки досить жорсткі вимоги.

Ринок круп стабільний, є попит. Але є свої нюанси: наприклад, щоб відправити до Великої Британії партію гречаної крупи, потрібно зробити аналізів на 56 тис. грн.

Щодо борошна, то українські виробники виготовляють продукцію високої якості, але питання у її вартості, адже в наших борошномелів великі затрати. Навіть узяти ціну пшениці — починали з 7 тис. грн/т, зараз уже вартість становить 10,5 тис. грн/т. Також одним із недоліків, які гальмують виробництво, є нестабільні ціни на енергоносії.

Друге питання — переробна галузь не може працювати без кредитів, потрібні обігові кошти на закупівлю сировини. Але з державної програми компенсації «5-7-9%» переробників витісняють і висувають екологічні вимоги, які виконати на діючому підприємстві просто неможливо. Кажуть: переходьте на загальну систему кредитування, а це 16-18% річних. Чи може український виробник конкурувати з французьким, якщо той має кредити під 1,5-2%?

Чи маєте проблеми з працівниками?

Іван Шилов: Я пишаюся своїм колективом, тому що жодна людина, коли почалася війна, не покинула Україну, і всі ходили на роботу та працюють по сьогоднішній день. Єдиний відтік персоналу з причини військового обліку — це молоді люди. Частина працівників змушені були звільнитися, адже спочатку наше підприємство не змогло підтвердити критичність і забронювати працівників, а зараз ми не можемо наздогнати вимоги щодо середньої зарплати для бронювання. Тож пішов відтік, і є недоукомплектація на 60%, але підприємство працює, і я дуже вдячний жінкам і пенсіонерам, які сьогодні ходять на роботу. Ми маємо на заводі навіть цілі династії, які поколіннями працювали на виробництві.

І ви знаєте, найбільша оцінка роботи керівника — це коли на прохідній люди, йдучи додому з роботи, посміхаються. Це значить, що ти все робиш правильно.

І на завершення нашої розмови хотілось би поцікавитись, які плани має «Білоцерківхлібопродукт» на найближчі роки? Куди рухатиметься підприємство — модернізація, створення нових продуктів?

Іван Шилов: Ми ніколи не зупинялися в розвитку. До того ж сьогодні в галузі багато молодих прогресивних і розумних людей, які рухають ринок. Але прикро, що з кожним роком кількість молодих спеціалістів меншає. Можливо, потрібно більше пропагувати нашу галузь, адже люди, які вирощують зерно, виготовляють борошно, випікають хліб, стоять на сторожі продовольчої безпеки країни, — мають особливу цінність. І головне, щоб ми жили у вільній, незалежній, розвиненій і стабільній Україні. Для цього нам потрібне головне — перемога.

Дякую за розмову.

Людмила Лебідь, AgroPortal.ua