бджоли

Пасічник Віталій Кром з Новгород-Сіверщини, що на Чернігівщині, до війни тримав більше 30 бджолосімей. Останніми роками довелося зменшити їхню кількість до 20 та змінити кочове розміщення на стаціонарне. Проте, незважаючи на скорочення, бджоляру вдалося зберегти кількість і якість меду.

Пасічне господарство «Конюшина», що на Черкащині, має широку лінійку меду, крем-меду, меду з горішками. З новинок у асортименті — мед і крем-мед у стіках.

Луганщина, за словами співвласника пасічного господарства «Конюшина» Олексія Конюши, була одним із провідних регіонів у галузі бджільництва в Україні. Це область із сприятливими природними умови для медозбору завдяки великій кількості медоносів.

В Україні 2024 року смертність бджіл на контрольованій території становила 20-25%. Це значно вище за довоєнні показники та пояснюється несприятливими погодними умовами навесні й улітку, які призвели до скорочення площ медоносних рослин.

Законодавчо на державному рівні буде передбачено і врегульовано питання щодо запобігання загибелі бджіл від отруєнь. Для цього вже у грудні – січні буде запущено в тестовому режимі систему оповіщення через ДАР, де, окрім інформації про обробку полів, будуть дані про можливість вивезення пасік на запилення.

Родина Олександра та Олени Яценко з Кривого Рогу вже 9 років займається бджільництвом. Починали все з нуля, зовсім не маючи досвіду у цій сфері. Стартували з 5 вуликів-лежаків, зараз мають 30.

Солодка справа у родині Коцурів на Закарпатті передається від покоління до покоління з 1977 року. На пасіці працюють родиною, і кожен має тут свої обов’язки.

Пасіка «Медоноша» розташована в селі Ровжі на півночі Київщини. Оскільки вона знаходиться в лісі, перший взяток тут отримують весною та раннім літом, коли цвітуть лісові медоноси. У середньому в цей період мають 15-18 кг меду з бджолосім’ї. Технічні культури до кінця літа дають ще 25-30 кг на сім’ю.

Житомирщина була і залишається лідером серед областей України у виробництві меду.

Проєкт «Шкільний вулик» у Заворичах створений у Калитянській ТГ на Київщині, щоб показати школярам, що є можливість і в сільській місцевості заробляти кошти.

Проєкт OK HONEY для Олени Коваленко був мрією, яку вона довго не наважувалась втілити, і саме війна спонукала її не чекати далі. Складнощів на цьому шляху було не мало, починаючи від придбання тари і закінчуючи відсутністю електроенергії.

Перші три вулики на пасіці Владислава Рябокляча з’явилися навесні 2018 року, а зараз — уже 20 бджолосімей. Але за кількістю вуликів та сімей пасічник не гониться, а головним у своїй справі вважає силу бджолосім’ї та її якість.

Головні тези з «Національної доповіді про стан родючості ґрунтів в Україні» (2010 рік), які варто завжди мати на увазі.

Запилення бджолами дає плюс 10-20% до урожайності на ріпаку та до 30% — на соняшнику. Водночас пасічники мають кращий медозбір, якщо поля захищені від шкідників. І аграрії, і бджолярі розуміють вигоди від взаємодії, шукають спільну мову та шляхи вдосконалення співпраці.

Ринок послуг керованого бджолозапилення в Україні розвивається, хоч і дуже повільно. Водночас і міжнародні дослідження, і спостереження українських агровиробників ентомофільних (комахозапильних) культур показують суттєве підвищення врожайності — від 30 до 50% — у разі застосування технології керованого бджолозапилення.

На весняний медозбір цього року негативно впливає нестабільна погода. Певний час було холодно, і бджола сиділа у вулику, не працювала, а тим часом ріпак відцвітає, акація починає цвісти. Взятку немає, а корми бджоли під’їдають добре. Бджолосім’ї збільшуються — зараз у них саме пік зростання. За таких умов існує великий ризик роїння.

Через нестабільність ціни на мед та невизначеність бджолярі менше інвестують у розвиток своїх пасік.

Бджоляр із Сумщини Микола Приходько працює біля своєї пасіки, яка налічує понад 250 вуликів, сам. Помічників залучає лише на відкачування меду та перевезення вуликів.