Експерти пояснили, чим обернеться заборона на експорт ріпаку та сої

Про це пише видання УНІАН. 

Напередодні міністр агрополітики Віталій Коваль вийшов із ініціативою зменшити експорт сировини ріпаку та сої, аби збільшити їх переробку. Він заявив, що сьогодні потужності переробки зернових в Україні становлять 22 млн т за завантаженості лише 65%. «Ми досі експортуємо сою і ріпак як сировину. У той час як 95% соняшнику вже переробляємо всередині країни. Якщо вдалося із соняшником — вдасться і з іншими культурами», — сказав міністр під час конференції Grain Ukraine.

З ініціативою заборонити вивезення 50% врожаю ріпаку з країни, щоб збільшити завантаження українських переробних потужностей, виступив також генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук. А директор з розвитку олійного бізнесу «Дельта Вілмар Україна» Шаміль Хакіров вважає за необхідне запровадити на експорт ріпаку додаткове мито та/або квоти на експорт хоча б на частину року, оскільки зараз переробники «конкурують з експортерами» і не отримують достатнього обсягу сировини.

«Проте жоден із прихильників обмежень не каже про те, що буде, якщо експортні можливості будуть втрачені, а переробні спроможності так і не з'являться через небажання інвесторів збільшувати ці потужності, відсутність готових до роботи підприємств чи з інших причин», — зазначає видання.

Журналісти додають, що заяви про необхідність обмежити експорт певних культур робляться на тлі даних про і без того суттєве скорочення обсягів експорту зернових з України: від початку 2024/2025 маркетингового року станом на 2 червня продано за кордон 38,3 млн т зернових і зернобобових культур, що на 22% нижче відповідного показника минулого року. Цьогоріч прогнозується зниження врожаю на 10% через складні погодні умови, пересівання частини площ, скорочення посівів окремих культур. Крім того, 5 червня закінчується дія угоди про скасування мит і квот на експорт до ЄС, а відновлення таких чи принаймні схожих умов — під великим питанням.

Представники виробників негативно ставляться до ініціатив щодо погіршення і без того несолодких умов їхньої праці. «Виробники олійних культур — це десятки тисяч аграріїв по всій Україні, і вони категорично проти будь-яких обмежень. Переробники самі визнають: заводів у нас достатньо, будувати нові не потрібно. Тобто йдеться не про розвиток інфраструктури, а про спробу штучно створити умови, за яких переробники просто більше зароблятимуть. А чому не виробники? Обмежити експорт — це забрати гроші в аграріїв і віддати їх переробникам», — каже заступник голови ВАР Михайло Соколов.

В асоціації закликали державу «не втручатися в ринок і не створювати преференцій для однієї категорії бізнесу за рахунок іншої». 

За даними видання, окрім ріпаку, в кулуарах Мінагрополітики та у профільних асоціаціях активно обговорюється запровадження мит або обмеження експорту сої. Адже на цьому ринку існує та сама «проблема» із завантаженістю заводів: лише 65% потужностей працювали, решта — простоювали. Із посиланням на експертів автори зазначають, що скорочення або обмеження експорту сої призведе до втрати частки зовнішніх ринків та зниження доходів виробників через демпінг з боку переробників (відсутність ринкового ціноутворення змусить знижувати ціни). А оскільки йдеться не лише про великий, але й про середній і малий бізнес, то це може призвести до суттєвих фінансових труднощів, а подекуди навіть неможливості закупити посівний матеріал і добрива в новому сезоні. Це може також стимулювати їх до переорієнтування на інші культури. 

«Відтак, замість збільшення виробництва, можна чекати на скорочення посівних площ під цими культурами.  Що своєю чергою може призвести до значного падіння вартості землі та, відповідно, зниження її ринкової капіталізації. І як наслідок — зменшення орендної плати на землю, зменшення соціальноі підтримки сільських територій, скорочення робочих  місць. Це зрештою матиме негативний вплив на інвестиційний профіль України. До всього, нові прецеденти непередбачуваного (та ще й у розпал сезону збору врожаю) втручання держави в експортну політику суперечить заявам про інвестиційну привабливість країни та створення умов для залучення зовнішніх ресурсів, зокрема і для будівництва додаткових переробних потужностей. І це не кажучи вже про можливу тінізацію торгівлі, яка процвітає в умовах заборон, чи втрату податкових і валютних надходжень», — резюмує видання.