1001 ідея заробітку в селі: ресторан у кукурудзяному полі, сушені чорнобривці та вергуни
Вергуни, чорнобривці та смак села: як на Полтавщині з’явився живий музей української гастрономії
13 червня 2026, 06:21 536
У той час, коли про сільський зелений туризм в Україні майже ніхто не говорив, а поїздки у село не сприймалися як повноцінний туристичний продукт, Надія Михайлова вже бачила в цьому майбутнє. Сьогодні її садиба Country House UA на Полтавщині — це не просто туристична локація, а цілий культурно-гастрономічний простір, де відроджують традиції, навчають дітей, створюють авторський крафт і популяризують українське село далеко за межами країни.
Від дитячого садка — до сільського туризму
За освітою Надія Михайлова — педагогиня та економістка-маркетологиня. Багато років вона працювала у сфері дошкільної освіти, тому добре розуміла, як комунікувати з дітьми, родинами та створювати атмосферу довіри й зацікавлення.
Ідея сільського туризму з’явилася понад 30 років тому — у період, коли в Україні цей напрям лише зароджувався. Однак тоді зелений туризм асоціювався переважно з Карпатами, Закарпаттям чи Кримом — регіонами, куди туристи їхали за природою та відпочинком самі по собі.
Полтавщина в туристичних маршрутах майже не значилася.
«Коли я почала пропонувати школам і турагенціям возити дітей у село, багато хто не розумів, що там можна показати. Для більшості село не було туристичною локацією», — згадує Надія Михайлова.
Саме тоді виникла ідея створити щось унікальне — те, що зацікавить дітей і родини.
Живий музей вергунів
Так народився «живий музей вергунів» — формат, який сьогодні виглядає сучасно та трендово, але на той час був справжньою інновацією. Це не музей у класичному розумінні. Тут немає експонатів під склом чи музейних табличок. Головний експонат — сам процес.
Гості власноруч готують традиційні вергуни, знайомляться з історією страви, беруть участь у народних іграх, дегустують випічку та стають частиною живої української традиції.
«Кожен турист створює свій експонат власними руками. Його можна сфотографувати, скуштувати, забрати у спогади. Тому музей і називається живим», — пояснює засновниця.
Саме з цієї невеликої гастрономічно-етнографічної програми почався розвиток садиби.
Як вергуни стали гастрономічним брендом
Дослідження походження вергунів перетворилося для Надії Михайлової на справжню етнографічну експедицію. Рецепти доводилося буквально збирати по селах Кременчуччини — через спогади бабусь та родинні історії.
Згодом вона дізналася, що коріння цієї випічки веде до Греції. Щоб дослідити історію страви глибше, організувала мистецько-ремісничий тур до Афін, де українські майстрині представляли традиційну культуру на фестивалі вишиванки.
Втім, як розповідає Надія Михайлова, навіть представники української діаспори та місцеві греки часто сприймали вергуни вже як український продукт — приклад того, як культура адаптує й переосмислює рецепти.
«Ми вміємо навіть чужу страву зробити своєю, вдихнувши в неї українську душу, тепло рук і наше зерно», — говорить вона.
Сьогодні саме «музей вергунів» став головним магнітом садиби. Сюди приїздять туристи, гастроентузіасти, кулінари, делегації та знімальні групи. Локацію відвідували й відомі українські кухарі та дослідники гастрономії.
Крафт як філософія
Окремий напрям діяльності — авторський гастрономічний крафт. Надія створює кулінарні та косметичні солі, квіткові оцти, олії, ферментовані продукти та натуральну косметику. Для цього вона привозить натуральну сіль із різних куточків світу — Франції, Австрії, Італії, Мальти.
«Я почала вивчати тему солі дуже глибоко. Те, що ми бачимо на полицях магазинів, часто проходить агресивну хімічну обробку. Тому я шукаю натуральну сіль без домішок і вже на її основі створюю авторські продукти», — розповідає майстриня.
Чорнобривці — не лише квіти
Ще у 1990-х роках Надія Михайлова почала популяризувати чорнобривці як кулінарну рослину. Тоді це здавалося дивною ідеєю, однак сьогодні навколо цієї теми вже сформувалася ціла спільнота крафтярів.
Паралельно вона розвиває освітній напрям — навчає інших жінок переробляти локальну сировину на продукт із доданою вартістю. Разом із ученицями вони створюють чорнобривцеве пиво, пастилу, солі, гірчицю, аджику, гідролати, косметику, гастрономічні подарункові бокси. Головна ідея — не продавати сировину, а створювати унікальний продукт.
«Я хочу показати жінкам у селі, що можна заробляти розумом і творчістю. Гроші — буквально під ногами й над головою. Треба лише навчитися бачити можливості», — переконана фахівчиня.
Локаверська кухня й ресторани просто неба
Ще один напрям, який активно розвивають у садибі, — локаверський рух. Тут організовують так звані локаверські ресторани — гастрономічні простори просто неба, де страви готують із продуктів, вирощених поруч.
Це можуть бути вечері серед лаванди, кукурудзяні гастроподії, дегустації серед квіткових полів, flower food-вечори, майстер-класи з локальної кухні.
Формат особливо популярний серед сімей із дітьми, адже поєднує гастрономію, природу, освіту та відпочинок.
За словами Надії Михайлової, головною мотивацією залишається любов до села, ремесел і людей. Найбільше надихає те, що молодь дедалі частіше повертається до сільського життя, купує будинки, шукає нові сенси й можливості.
«Мене мотивує, коли люди повертаються знову, коли з’являються однодумці. І коли бачу, що село для когось стає не втечею, а мрією», — розповідає крафтярка.
Історія цієї садиби — приклад того, як локальний продукт, ремесло й віра у власну ідею можуть перетворитися не просто на туристичний об’єкт, а на цілу філософію життя: із живою гастрономією, ремеслами, дитячими враженнями та переконанням, що сучасне українське село може бути місцем сили.
Тетяна Ярмоленко, AgroPortal.ua
