Море салатів та ліс помідорів на Львівщині

Щотижня у величезних теплицях у Буську збирають тридцять тисяч кущиків салату. Цілий рік тут підтримують температуру 25 градусів, а комп'ютерна програма вирішує, коли на саджанці потрібно світити сонцю, коли — падати дощу, регулює вміст мікроелементів у воді. Це теплиці компанії «Галіція Ґрінері», комерційним директором якої є нідерландець Майкл Хондерс.

Овочівництво — сімейний бізнес Хондерсів. Майкл із дитинства переймав батькову справу, в університеті вивчав адміністрування агробізнесу, а коли довчився, вирішив долучитися до великого проекту. П'ять років тому з командою нідерландських фермерів він вирушив до Казахстану, Грузії та України, щоб вирощувати овочі за сучасними технологіями.

«Кожен може працювати в розвинених країнах. Справжній виклик — це змінити свій спосіб мислення і створити аграрний бізнес у зовсім незвичних умовах. Ми знали, що їдемо до країни з нерозвиненою економікою. Але важливо, що ми вирощуємо їжу. Хоч би що сталося, люди завжди хотітимуть їсти», — пояснює своє рішення Хондерс.

Батавія, лолло росса, ромен, фрізе, рукола — це неповний перелік видів салату, які тут вирощують. Шлях рослини від пророщеної насінини до прилавку триває три тижні; за цей час її тричі пересаджують. Басейни допомагають зекономити, адже вода не поглинається ґрунтом, а спеціальні мікроелементи не дозволяють шкідникам псувати коріння.

«Комп'ютер у нас стежить майже за всім, а я лише коригую його налаштування, — розповідає агроном Ольга Данчак. — Ми вирощуємо салат за методом сухої гідропоніки: замість ґрунту маємо торф'яний субстрат. Я стежу, чи рослина доросла до пересадки, чи не впав рівень кислотності та мікроелементів у воді».

Двоє жінок дбайливо витягають маленькі саджанці салату й переносять їх у більші пінопластові форми. Одна з двадцяти п'яти співробітниць підприємства, пані Леся, працює тут лише кілька місяців. Сьогодні о сьомій ранку вона отримала завдання пересаджувати рослини. Завтра може опинитись на іншій позиції — саджати насіння, обрізати вже стиглі кущики або фасувати їх в упаковку.

«Робота неважка. Звісно, весь день на ногах, але тут тепло і гарно. Як дивишся на ці кольори, то настрій одразу стає кращим», — каже жінка, переставляючи чергову партію салату на візок.

Коли у 2012-му Майкл Хондерс приїхав в Україну, Сергій Ленчук, який тепер очолює «Галіція Ґрінері», пояснив йому специфіку роботи в нашій країні: великий ринок, багато бюрократії. Майкл Хондерс каже, що дешевизна виробництва в пострадянських країнах — міф. Усе обладнання довелося закуповувати в Нідерландах, а витрати, наприклад, на електрику є непередбачуваними — тарифи змінюються майже щомісяця.

«Ми нещодавно відкрили тут ще одну теплицю, але вона себе ще не окупила, — розповідає Майкл, показуючи на просторий павільйон, повний зелені. — Думаю, влада має робити умови ведення бізнесу більш привабливими для інвесторів. Має бути важливим не те, скільки я маю друзів, а те, як добре я роблю свою справу». Порівнюючи свій  бізнес в Україні, Казахстані та Грузії, він каже, що тут працювати найважче. Тамтешні закони вже кілька років тому полегшили життя іноземним інвесторам, а ринок так само потребує місцевого виробника овочів.

Найбільша теплиця компанії — у Грузії. Клімат там м'якший, тому в теплиці використовують лампи, що не дають тепла, а вночі — різнокольорову підсвітку.  Одначе український ринок, за оцінкою Хондерса, найбільш перспективний із трьох.

«Ми з колегами розвиваємо проекти там, де немає власного виробника зелені, — пояснює Майкл. — Наприклад, Україна взимку імпортує з Іспанії 80% овочів. Споживачеві вигідніше купувати свіжу продукцію в нас, а не ту, яка йшла до них кілька днів. Та й корисніше».

Під час референдуму в Нідерландах, де вирішувалась доля асоціації України з ЄС, до «Галіція Ґрінері» вчащали українські та іноземні журналісти. Майкл каже, що про Україну в Нідерландах мало знають, і більшість тих, хто голосував, навіть не знайдуть її на мапі.

У теплиці «Галіція Ґрінері» поруч із салатом виросли помідори заввишки з людський зріст. У сприятливому кліматі вони переростають свій звичний розмір і стають схожими на дерева. Поки що це експеримент. «Якщо подивитесь нагору, побачите під стелею заготовки для каркаса майбутніх теплиць, — говорить Майкл. — Якщо все буде добре, ми будемо розширюватись. Охопимо територію в п'ять гектарів і, сподіваюся, зможемо зайнятись іще огірками та помідорами». Втім, за його словами, для нових капіталовкладень необхідна стабільність в економіці.

AgroPortal.ua за матеріалами Іnlviv.in.ua