Виробники та постачальники в усьому світі переходять до обов’язкової простежуваності ланцюгів постачання, а виробники сільгоспкультур мають відповідати низці стандартів та регуляцій.
Про ключові аспекти регулювання, невизначеність, ризики для бізнесу й адаптацію до нових вимог міжнародні експерти говорили у межах Non-GM Soya Conference 2025 у Франкфурті (Німеччина).
ISEAL — глобальна організація, що об’єднує 47 систем сталого розвитку й виступає орієнтиром для надійних практик у цій сфері. Центральним документом є Кодекс доброї практики ISEAL, який визначає стандарти побудови та підтримки надійних систем.
Ключова мета ISEAL — забезпечити надійність систем сталого розвитку, що включає залучення зацікавлених сторін, прозорість, вплив на сталий розвиток і співпрацю.
Менеджер із залучення зацікавлених сторін в ISEAL Роберт Саттер розповів, що ці принципи безпосередньо пов’язані з регуляторними вимогами та практиками компаній, особливо у сфері сталого розвитку.
Він зазначив, що ЄС активно впроваджує інновації у регуляторній сфері, зокрема через Green Deal та нові закони щодо сталого розвитку. Це створює невизначеність для бізнесу, яка проявляється у таких формах:
«Компанії добре справляються з невизначеністю, адже це їхня робота. Геополітичні фактори та регуляторні зміни додають складності, але стратегія та правильні інструменти дозволяють працювати ефективно»,— зауважив Роберт Саттер.
Серед ключових регуляцій ЄС, на яких акцентував експерт:
«Невизначеність — це витрати для компаній, але її можна зрозуміти та пом’якшити, якщо діяти стратегічно і співпрацювати з надійними системами сталого розвитку», — підсумував Роберт Саттер.
Фахівець виділив ключові види невизначеності, з якими стикаються компанії, серед яких — змінність попиту, невизначеність витрат, технологічна невизначеність, геополітична невизначеність і регуляторна невизначеність.
Розповідаючи про підходи до побудови ефективних систем сталого розвитку, Роберт Саттер представив стандартизований підхід, який, за його словами, дозволяє компаніям системно та послідовно впроваджувати принципи сталості у свою діяльність. Передусім важливо визначити та оцінити всі потенційно негативні впливи бізнесу на довкілля, суспільство чи права людини. Це має стати відправною точкою для подальших рішень. Після цього компанія повинна інтегрувати відповідну політику управління у власні процеси, щоб реагування на ризики стало не разовою дією, а частиною корпоративної культури.
Наступний крок — не лише виявляти, а й активно припиняти, запобігати або пом’якшувати негативний вплив. Важливим складником цього процесу є постійний моніторинг ефективності.
Не менш значущою є прозорість у комунікації: компанії повинні відкрито звітувати про те, як вони вирішують виявлені проблеми.
Завершальним елементом є створення механізмів захисту та компенсації для тих, хто зазнав негативного впливу.
Глобальні тенденції у сфері Human Rights and Environmental Due Diligence (HREDD) лише підтверджують, що прозорість ланцюгів постачання поступово стає обов’язковою в усьому світі. Це означає, що компанії, які заздалегідь інтегрують стандарти відповідальної поведінки, матимуть конкурентну перевагу.
При цьому малі підприємства, хоч і не завжди підпадають під прямі регуляторні вимоги, дедалі частіше стикаються з непрямим тиском, адже великі клієнти очікують від них дотримання принципів сталості. Вирішити це допомагають стандартизовані системи, що спрощують процес для малих і середніх компаній, зменшуючи адміністративне навантаження та витрати.
Компанії повинні активно працювати, залучати зацікавлені сторони, дотримуватися принципів прозорості та надійності. Використання систем сталого розвитку допомагає зменшити ризики, оптимізувати витрати та підвищити конкурентоспроможність, що особливо важливо в умовах невизначеності та швидких регуляторних змін у ЄС і світі.
Сучасна продовольча система стикається з критичними викликами, а стійкість уже не є опцією, а метою. Організації ProTerra та Дунайська Соя пропонують стандарти, які поєднують сертифікацію non-GM з іншими аспектами сталого розвитку, як-от верифікація відсутності знеліснення та зміни землекористування, простежуваність кожної партії продукції, належні сільськогосподарські та виробничі практики тощо. Їхні сертифікаційні схеми не обмежуються мінімальними законодавчими вимогами, а створюють реальні соціальні, економічні та екологічні вигоди для всіх учасників ланцюгів постачання.
«Добровільні схеми й надалі відіграватимуть важливу роль поряд із обов’язковими вимогами, особливо у розвитку сталості, впровадженні інновацій та лідерства, подоланні складних екологічних викликів», — підкреслила виконавча директорка ProTerra Foundation Емеше ван Маанен.
Вона зазначила, що прозорість і незалежна перевірка є критично важливими для підтримки довіри споживачів і створення відповідального ланцюга постачання. Особливо важливою є міжнародна співпраця між фермерами, переробниками, аудиторами та урядами.
Європейська протеїнова стратегія також передбачає розширення сівозміни та покращення агротехнічних практик, що має сприяти зменшенню використання пестицидів і підвищенню біорізноманіття.
Емеше ван Маанен зауважила, що малі фермери, які забезпечують 70% світового виробництва, отримують від сертифікацій ProTerra прямі вигоди:
Це взаємовигідна ситуація: фермери економлять на ресурсах, підвищують кваліфікацію, а ринок отримує стабільні й сталi продукти.Сюзанна Фромвальд зазначила, що попит на регіональні та non-GM продукти постійно зростає в Європі.
Стандарти Дунайської Сої дозволяють:
«Надійні сертифікаційні схеми забезпечують прозорість, простежуваність, біорізноманіття, скорочення викидів, рівність і трудові права», — підсумувала Сюзанна Фромвальд.
Серед головних проблем, які потребують вирішення:
Єлизавета Котенко, AgroPortal.ua

В Україні представили колекційний альманах про український хліб

У НУБіП відкрили інноваційний навчальний центр HORSCH

Арпаджик із Криничного: як у селі зберігають традицію вирощування цибулі-сіянки

Механізм підтримки українських аграріїв після вступу України до Європейського Союзу відрізнятиметься від того, який застосовувався до країн, що вступили до ЄС раніше.

Технології, що працювали в агровиробництві десятиліттями, в умовах зміни клімату вже не забезпечують потрібних результатів. Аграрії змінюють підходи, впроваджуючи технології, які допомагають зберегти вологу в ґрунті, дозволяють економити ресурси, сприяють збереженню структури ґрунту, запобігаючи його надмірному ущільненню.

Український агросектор нині стикається з кризами зберігання, ліквідності та логістики через блокаду Чорного моря. Держава працює над мінімізацією їхніх наслідків і готує додаткові заходи підтримки.

В Україні з початком сезону-2026/27 сформувалися стартові ціни попиту на сою нового врожаю, які значно нижче аналогічних у попередні два роки.

Вийти на європейський ринок для українського агробізнесу сьогодні простіше, ніж десять років тому. Компанії мають досвід експорту, міжнародні сертифікати, налагоджену логістику та конкурентну продукцію. Значно складніше інше: привернути увагу великого покупця і налагодити з ним партнерство.

Новинкою на EuroTier 2026 стане нова виставкова зона для молочної промисловості, де будуть представлені інновації та рішення для всього ланцюжка створення вартості молочної продукції — EuroTier Milky Way.

За роки незалежності аграрний сектор України пройшов шлях від глибокої кризи 1990-х років до перетворення на глобального гравця на світових ринках та постачальника продовольства до сотень країн. Повномасштабна війна суттєво уповільнила розвиток галузі та принесла значні руйнування. Але, незважаючи на це, аграрний сектор залишається основою економіки України, забезпечує близько 9–12% ВВП і формує приблизно 60% загального товарного експорту, залишаючись головним джерелом надходження валюти.

Ринок сої в Україні займає стабільну позицію. Приблизно 2 млн га засіяно цією культурою поточного сезону. Погодні умови в різних регіонах змінюються: центральна, північна та західна частини країни, які вважаються соєвими поясами, мають доволі помірні посівні площі. Сівба була пізньою через затяжну зиму. Про врожай говорити ще зарано.