Окупований сад. Як працює найбільший виробник кизилу

Село Нове поблизу Токмака, в якому знаходиться наш сад, окуповане. Доступу до нього ми не маємо з третього тижня війни. Про все, що там відбувається, знаємо зі слів жителів села, наших працівників. Дуже багато обладнання зламано, частину взагалі вивезено. Вплинути на ситуацію ми не можемо, адже окупанти на танках та з автоматами. 

Оскільки сад зараз цвіте, в ньому особливо роботи не має. А до збору врожаю, ми впевнені, сад буде вже деокуповано.

В селі, окрім саду, в нас ще було виробництво компоту, тож його поки не виготовляємо, а решту — варення, соуси, дропси, пастилу — продовжуємо виробляти в Запоріжжі та Дніпрі.

З минулого сезону у нас залишилося 30 т сировини, а це 60 т готової продукції. Сьогодні ми працюємо з торговельними мережами Aushan та Novus. Наші соуси можна купити у Varus під privat label «Домашній кошик», пастилу — в мережі «Аптека низьких цін», компот і чай — на заправках WOG.

Також ми експортуємо продукцію до Молдови та Польщі. Були продажі ще до Ізраїлю, але через блокування портів вони тимчасово призупинені.

Ми дуже хочемо вийти на ринок Румунії. Там є завод, який виготовляє концентрати для соків. Їм цікавий кизил, але є одна проблема — наша ягода коштує дорожче, оскільки вона органічна. Завод не бачить сенсу переплачувати, якщо на виході вони отримують неорганічний продукт. Але переговори тривають, бо вони шукають альтернативу російським продуктам і хочуть підтримати Україну.

Заморожену ягоду ми продаємо оптом по 96 грн/кг, а на експорт — 110 грн/кг. 

У нас понад 30 сортів кизилу, є сорти як із Криму, так і з київського ботанічного саду. Садили різні сорти для того, щоб краще відбувалося запилення, щоб дерева обмінювалися своїми ДНК, тоді буде вищий врожай. Сорти відрізняються кольором — від жовтого до червоного.

Зараз маємо 14 га саду, а це майже 13 тисяч дерев. У нас перший промисловий сад у дикій природі.

До війни ми встигли офіційно зафіксувати рекорд як найбільший органічний кизиловий сад Європи. Та взагалі ми є найбільшими в світі, просто на ці сертифікати та звання потрібно виділяти кошти. Приміром, один внутрішній сертифікат коштує 28 тис. грн. 

Конкуренти в нас є, але вони невеликі. Для оптового покупця великий обсяг можемо дати лише ми. Кизил кожен рік дає вдвічі більше врожаю, а загалом плодоносить до 150 років.

Кизил — це родинне дерево, тому садити його одним не можна. Має бути пара — хлопчик та дівчинка, по-іншому не буде врожаю.

Кизил дуже важко виростити. Колись ми обрізали гілочки на пророщування, але вони не прижилися. Пробуємо зараз із кісточки. Сподіваюся, що окупанти їх не зіпсували. 

Років через 5 плануємо створити власний сертифікований розплідник, оскільки в Україні є багато шахраїв, які продають дичку під виглядом культурного кизилу. 

Я колись взяла кизил і пішла на ринок його продавати. Серед людей, які проходили повз, чула розмови: «Давай купимо кизил! Та навіщо він нам, з нього ж лише компот можна зварити».

Українці знають, що це за ягода, але не розуміють, що з неї можна приготувати. Старші люди більше про це знають. Для молоді ми шукаємо нові підходи — робимо це через корисні снеки та різні колаборації.

З нашого кизилу виготовляють крафтовий шоколад, веганські солодощі, морозиво та навіть фруктовий ліцензований дистилят.

Ми продаємо 80% всього врожаю, оскільки нам вигідніше працювати на ринок В2В. Якщо в нас минулого сезону було 80 т, то це 160 т готової продукції. Куди її подіти? Експорту в нас не так багато, тому для виготовлення власної продукції залишаємо лише 20% сировини. 

Іванна Панасюк, AgroPortal.ua