Досвід національних програм контролю зоонозів у ЄС, і чого він може навчити Україну

Принципи роботи європейської системи контролю зоонозів

Завдання європейських національних програм контролю зоонозів — системне зниження поширеності збудників, розподіл відповідальності між державою та бізнесом і мінімізація ризиків для здоров’я людей.

Одним із показових прикладів роботи цих програм  є контроль сальмонельозу в птахівництві. Він охоплює племінні стада, курей-несучок, бройлерів та індиків. Цей підхід передбачає встановлення цільових показників щодо зниження поширеності визначених сероварів Salmonella, регулярний відбір зразків, лабораторне підтвердження результатів і застосування заходів у разі виявлення збудника. Наприклад, якщо у племінному стаді птиці виявлено Salmonella відповідного серовару, система передбачає не лише підтвердження результату. Залежно від обставин, проводять епідеміологічне розслідування, перевіряють можливі джерела зараження та визначають необхідні заходи щодо стада і продукції. Особливість полягає в тому, що рішення ухвалюють з урахуванням місця стада у виробничому ланцюгу. Племінне стадо, інкубатор, господарство з вирощування молодняку та товарне стадо можуть бути пов’язані між собою, тому зараження на одному етапі потенційно створює ризик для інших виробничих майданчиків.

Саме тому програма має передбачати не лише виявлення збудника, а й механізми реагування, обміну інформацією та контролю за виконанням визначених заходів. Інакше навіть своєчасно виявлений збудник може продовжувати поширюватися між виробничими майданчиками.

Ще один принциповий аспект — використання ветеринарних лікарських засобів. У межах спеціальних програм контролю сальмонельозу застосування антимікробних препаратів як методу боротьби зі збудником не допускається, за винятком  визначених законодавством випадків. Отже, лікування тварин і контроль збудника з погляду безпечності харчових продуктів є пов’язаними, але не тотожними завданнями. А системний нагляд має ґрунтуватися насамперед на профілактиці та біобезпеці.

Щодо результатів: згідно з даними Європейської комісії, до запровадження скоординованих програм контролю сальмонельозу у 15 тодішніх країнах ЄС щороку реєстрували понад 200 тисяч випадків сальмонельозу серед людей. У 2014 році, коли ЄС уже налічував 28 держав-членів, кількість зареєстрованих випадків становила менш ніж 90 тисяч. Ця динаміка демонструє значний прогрес у контролі зоонозу.

Проте національна програма контролю має визначати не тільки ЩО і ЯК досліджують, а й ХТО відповідає за кожен етап. Державні органи організовують офіційний контроль, визначають необхідні заходи та оцінюють результати. Оператори ринку, зі свого боку, забезпечують виконання відповідних вимог на виробництві, належну біобезпеку, відбір передбачених зразків і взаємодію з компетентними органами. При цьому в ЄС існує можливість включення програм контролю, розроблених операторами або їхніми організаціями, до національних програм після затвердження відповідальним органом контролю. Це дає змогу враховувати практичний досвід виробників і поєднувати заходи, які здійснюються на господарствах, із загальнодержавною системою контролю. Виходить, що бізнес безпосередньо працює з ризиками на виробництві, тоді як держава має забезпечувати єдині правила, належний нагляд і узгодженість дій. А ефективність програми залежить від того, наскільки ці функції доповнюють одна одну.

Важливою також є і фінансова спроможність системи. Національна програма потребує ресурсів для лабораторних досліджень, відбору зразків, роботи компетентних органів, епідеміологічних розслідувань і виконання заходів контролю на господарствах. У ЄС фінансова підтримка окремих ветеринарних програм є одним з інструментів реалізації політики контролю захворювань. За даними Європейського виконавчого агентства з питань охорони здоров’я та цифровізації (HaDEA), у 2024 році Єврокомісія виділила 10,5 млн євро для підтримки відповідних програм у 23 країнах ЄС. У 2023 році підтримку в розмірі 11 млн євро отримали 24 країни. Ці кошти спрямовувалися на продовження роботи зі зниження поширеності визначених сероварів Salmonella у відповідних популяціях птиці для захисту споживачів. Водночас європейське співфінансування не означає, що всі витрати держави та виробників покриваються коштом ЄС.

Та національні програми мають значення не лише для внутрішньої харчової безпеки, а й для міжнародної торгівлі. До прикладу — спеціальні гарантії щодо сальмонельозу, які застосовуються до певних категорій м’яса птиці та яєць. Ці гарантії передбачені для окремих країн із низькою поширеністю збудника та суворими програмами контролю. Документи можуть включати підтвердження відсутності Salmonella у відповідних партіях продукції. Такі гарантії діють, зокрема для Фінляндії та Швеції, а також для столових яєць із Данії. Аналогічні положення поширюються на Норвегію в межах відповідних домовленостей.

Отже, ефективна система контролю може впливати на доступ продукції на ринки, де встановлено додаткові вимоги щодо відповідного збудника. Для України це означає, що розвиток національних програм варто розглядати не лише як виконання євроінтеграційних зобов’язань, а й як складову формування довіри до системи контролю безпечності харчових продуктів та конкурентоспроможності українських виробників.

Контроль зоонозів в Україні: від вимог до практики

Головне завдання для України полягає не просто в затвердженні національних програм контролю зоонозів, а в забезпеченні умов для їх повноцінного виконання. Для цього необхідно визначити пріоритетні збудники, цільові показники, порядок моніторингу, відповідальність компетентних органів і операторів ринку, а також механізми фінансування та реагування на результати досліджень. Звісно, окремим викликом стане реалізація програм на рівні господарств. Виробники мають розуміти, які дослідження необхідно проводити, як часто відбирати проби, які заходи вживати в разі виявлення збудника та які витрати передбачатиме виконання встановлених вимог. Передбачуваність правил має принципове значення, адже вона дає бізнесу можливість планувати ресурси, адаптувати виробничі процеси й послідовно інвестувати в біобезпеку.

Водночас державна система має забезпечувати належну координацію між ветеринарними органами, лабораторіями та іншими залученими установами, щоб результати моніторингу ставали підставою для своєчасних і послідовних дій. Не менш важливо, щоб ефективність програм оцінювалася за конкретними показниками: динамікою поширення збудників, своєчасністю виявлення ризиків і результативністю вжитих заходів. Такий підхід дозволить підвищувати довіру до системи державного контролю та зміцнювати позиції українських виробників на міжнародних ринках.

Європейський досвід дає Україні орієнтир. Дієва програма контролю зоонозів не має бути набором лабораторних досліджень, а узгодженою системою профілактики, моніторингу, реагування та оцінювання результатів. Проте для досягнення цього результату потрібно, щоб впровадження європейських підходів супроводжувалося належною інституційною координацією, реалістичним фінансуванням і практичною участю бізнесу.

Тому ключове питання сьогодні — не лише в тому, які вимоги закріпити в національних програмах, а й у тому, як забезпечити їх виконання та вимірювати реальний результат. Саме від цього залежатиме, чи стануть програми контролю зоонозів дієвим інструментом захисту здоров’я населення та інтеграції України до європейського ринку.

Ганна Петькун, менеджерка Комітету виробників ветеринарних препаратів Європейської Бізнес Асоціації