Затрати господарства — це, власне, витрати на виробництво, добрива, насіння, ЗЗР, пальне, заробітні плати, логістику. Є також орендна плата, яка не залежить ні від агронома, ні від власника. Є певні адміністративні витрати, і вони не відносяться до виробництва, не входять до собівартості, їх потрібно заплатити вже з прибутку. Можуть бути і соціальні витрати, зокрема на відновлення громад, і багато інших. Але оскільки сільгоспвиробництво є засобом заробітку грошей, відповідно, щодо економічної ефективності власник завжди буде говорити агроному знайти способи економії. Тому що зменшити затрати в іншій частині дуже складно. Тобто завжди ресурс ефективності та економії шукають у технологічній карті, в тій затратній частині, яку можна змінювати.
Кожна вкладена гривня принесе прибуток: хто створює додану вартість господарства
Агропідприємство не може бути прибутковим без команди фахівців, які працюють як злагоджений механізм заради єдиного результату. Агроном посідає одну з ключових позицій у формуванні прибутку компанії.
Агроном на підприємстві розпоряджається не власним капіталом, а коштами власника компанії. Він завжди хоче купити краще насіння, більше добрив, ефективніші ЗЗР. І тут важливо, наскільки власник господарства готовий делегувати повноваження у прийнятті рішень та довіряти агроному. Водночас важлива й експертиза агронома: наскільки він є фаховою людиною, наскільки вміє прогнозувати ризикові ситуації та розуміти, що кожна вкладена у технологію вирощування гривня чи долар принесе прибуток.
Але й тут потрібно знайти баланс. Важлива експертиза агронома, коли він буде чітко розуміти, якого потенціалу насіння потрібне, які засоби захисту рослин можна використати, щоб зберегти потенціал. Причому потенціал залежить від кожного регіону та поля.
Олександр Хмелюк під час конференції «Агроном як СЕО поля» від Activitis Education і WEAGRO розповів, наскільки важливо розуміти, що кожен рік відрізняється від попереднього. Те, що принесе дохід (урожай, ціна на продукцію), — це події, які відбудуться в майбутньому. Відповідно, невитрачені кошти сьогодні є заробленими завтра. Тому, маючи технологічну карту, бюджет, план виробництва, все одно потрібно кожен день реагувати на зміни.
Поле відповідальності агронома
До основних компетенцій агронома Олександр Хмелюк відносить планування технологічних карт, сівозміну, організацію контролю проведення технологічних операцій, моніторинг полів, стану культур і обов'язково прогноз урожаю.
Сівозміна. У господарстві потрібно визначити баланс між науково обґрунтованим і економічно обґрунтованим поняттям сівозміни, повинна бути стратегія. План чергування культур варто розробити на 3-5 років. Основа стратегічного плану в тому, щоб аграрій розумів логістику, чергування культур, систему обробітку ґрунтів, які агрегати купувати, яким має бути насіння та система захисту.
Контроль операцій у полі. Здавалося б — це досить рутинна робота: розуміти, на яку глибину посіяти, з якою нормою, коли сіяти. Але саме своєчасність виконання агрооперацій щонайменше на 50% визначає потенціал майбутнього врожаю. І головне: якщо вже настало завтра, то змінити те, що було зроблено вчора, неможливо. Це одне з головних правил агрономії — вороття назад немає.
Моніторинг полів. Головною метою моніторингу має бути, з одного боку, прогнозування ризиків: тобто, щоби технологічна карта була гнучкою та могла відповідати на запити сьогодення, а також це має дуже велике значення з погляду прогнозування або оцінки потенціалу культури, який може змінюватися.
«Наприклад, планувалося, що зберемо кукурудзи 8 т/га. Я у плані заклав цей показник і, відповідно, створив свою технологічну карту. Але прийшла весна, посівна, запаси осінньо-зимового періоду вологи були, але вже місяць дощу немає. Відповідно, мені треба 8 т/га виправити на 6 чи 5 т/га і подивитися на бюджет і технологічну карту, чи можна щось не витратити. Також на прикладі озимої пшениці у мене найбільш складна структура врожаю, багато елементів продуктивності, має бути чітке розуміння фаз органогенезу, і коли, на якому етапі, який елемент продуктивності формується. Відповідно, прийшовши на поле, потрібно оцінити його потенціал: чи він ще відповідає показнику врожайності, який закладено до бюджету. А можливо, випало 40 мм дощу, це припало на початок наливу зерна, і є розуміння, що може бути плюс 3-4 ц/га. Тому потрібно додатково підживити культуру, можливо, фоліарно, бо в неї є більший потенціал», — пояснює Олександр Хмелюк.
Яке місце агронома в системі управління підприємством
Сьогодні в господарствах зустрічаються дуже різні критерії, за якими оцінюють агронома. Буває єдина оцінка — це просто чисте поле, і мало кого цікавить, яким шляхом це досягається, скільки там було зроблено гербіцидних обробітків і скільки літрів ЗЗР на гектар було внесено. Є й інший, вищий рівень, коли чітко встановлений KPI у вигляді прибутковості кожного гектара, вкладених доларів чи гривень у технологічну карту, то головне — це навіть не врожайність з гектара, а саме маржинальність.
Але у переважній більшості, напевно, все ж таки врожайність на сьогоднішній день визначає в господарстві ефективність, рівень кваліфікації, досвід, уміння та знання агрономів. Хоча це не зовсім правильно — нам потрібно більше переорієнтовуватися на прибутковість, на маржинальність. Адже ніхто в бізнесі не є альтруїстом, усі хочуть заробити долар з гектара, відповідно, оцінки ефективності повинні бути такими ж.
Кадрова проблема. Де знайти саме того агронома?
Виростити агронома самостійно для господарства — це досить непростий шлях і, що найголовніше, нешвидкий, вважає Олександр Хмелюк. Зробити це можна щонайменше за 2-3 сезони.
«Коли ми хочемо підібрати собі людину, на мою думку, потрібно дивитися, скільки років вона працювала на одному місці, як часто переходить з однієї роботи на іншу, більше уваги звертав би на досвід, як довго людина в спеціальності. А по-друге, напевно, головне — я би прослідкував динаміку, як вона зростала в цьому напрямі. Тобто бажано звернути увагу на динаміку зростання фахівця. Але без випробувального терміну обійтися складно, тому що є людські чинники, є характер. Потрібно дати час людині проявити себе, і керівнику придивитися до людини», — пояснює фахівець.
Більшість агрохолдингів створюють різні навчальні курси, програми, власні агрошколи, де можна виховати саме такого необхідного агронома. Водночас кандидата варто мотивувати, аби він залишився на підприємстві, адже багато виробництв знаходяться в селах, де зовсім немає інфраструктури, дозвілля, а молоді працівники віддають перевагу містам. Тому кадрова проблема є, вона складна, і поки що немає простого способу її вирішення.
Вікторія Полевик, AgroPortal.ua
