Клуб агроефективності: як інтуїція допомагає фермерам уникати ризиків

23 квітня 2019, 06:40 2541

Фермер Володимир Краснюк з Вінниччини говорить, що основою для нього завжди є точний розрахунок. Обов’язково має знати свою перспективу принаймні на 5 років, хоча би планувати всі процеси на десятиріччя вперед, як це роблять його колеги за кордоном.

Просто свідомий, що з нашими вітчизняними зсувами економіки заглядати аж у таку далеку перспективу маловірогідно. Часто ризиків доводиться уникати інтуїтивно.

Найперше, чим хотів би перестрахуватися зараз, — це викупити землю у власність. Треба боротися, бо пайовика перекуплять багаті конкуренти.

Сьогодні Володимир Краснюк обробляє тисячу гектарів, які з 2003 року приростив до своїх власних пайових 11 га.

«Для початкового викупу мені треба одномоментно дістати з обороту 1,5 млн грн. Такого не потягну. Із задоволенням пішов би на кредитні програми років на 10 з невеликим відсотком. Та їх ніхто не дає навіть для стабільних господарств», — говорить фермер.

Як варіант, профінансовує своїх пайовиків на 1-2 роки наперед. Укладає з ними договори оренди на 8-10 років. Хоча б якась гарантія сталості виходить.

Джерело фото: AgroPortal.ua
Джерело фото: AgroPortal.ua

Батьковою любов’ю до землі, вочевидь, перейнялися й діти. І син з невісткою, і дочка із зятем вивчилися та повернулися спеціалістами у сімейне господарство. Тож має своїх професійних агронома, бухгалтера, юриста.

Конкурувати за пайовика доводиться з крупними агрохолдингами, які підкупають разовими виплатами. «Коли мені на таке кивають, саджу разом рахувати. Нагадую суми, які офіційно і стабільно сплачую у вигляді високої орендної плати ось уже понад 10 років. І буду робити це надалі. А от чи новий орендар дасть 8 і більше відсотків через 3-5 років після реєстрації договору — не факт, адже, здебільшого, після кампанії приєднання нових територій навіть розчищення снігу зимою у віддаленому селі стає проблемою. Тим більш не буде, як я, місцевий, вкладати кошти у дороги, амбулаторію, інші соціальні об’єкти», — розповідає фермер.

Володимир Краснюк згадує про різні економічні періоди, які пережив. Упевнений, що зараз «по-чистому» працювати легше, вигідніше. Мовляв, економії на сіро-чорній бухгалтерії немає.

«Плачу до 2 млн грн податків на рік, з яких 1 млн — тільки за землю. Мені важливо чітко бачити, як формуються видатки і де, зрештою, кошти осідають. Хай навіть я буду платити і більше. Готовий до цього, аби тільки брати участь у формуванні життя саме в своїй громаді», — говорить фермер.

Зарплатню спеціалістам, а їх у штаті 25 постійних працівників, «Ольвія» сплачує достойну, навіть більшу, аніж вони отримали б десь на польських плантаціях. «Але я свідомий того, що навіть не в сумах оплати справа, — міркує Володимир Краснюк. — Тільки зарплата — це одностороннє рішення. Кожен повинен в село в’їжджати і бачити гарні впорядковані вулиці, зручну інфраструктуру, магазини, амбулаторію тощо. Щоби замкнутий цикл проглядався: люди працюють, вчать дітей, витрачають зароблені гроші у місцевих магазинах і кафе. Є стабільність така — тоді буде толк. Без соціальної впевненості нічого у нас не вийде».

Крім традиційних культур, потрібних у сівозміні, господарство практикує вирощування картоплі. Важка культура, але мають свої склади, роботу людям на сортуванні забезпечено на цілий рік. Якісну фасовану картоплю беруть на реалізацію регіональні торговельні мережі.

Не прибутковий, а швидше соціальний проект — молочне тваринництво на 120 голів дійного стада. Теж додаткові робочі місця. Плюс — по 20 безкоштовних літрів у місяць пайовикам, старшим 80-ти років.

Можна було би подумати і про власну переробку, погоджується фермер. Але це окремий бізнес, під який потрібен хороший технолог, грамотно прорахований проект, трохи вільних коштів, зростання добробуту пересічного українця: «Без такого ресурсу поки що перспективи не бачу».

З точки зору майбутніх перспектив дуже уважно приглядається господар до процесів формування ОТГ: «Тривожно, що люди знову ж таки не розрахунками керуються, а чинять суто емоційно. Чути голоси 250-300 бабусь, які виросли у колгоспі: ось просто хочу до району приєднатися і край, бо так історично склалося. Натомість голови сільрад, професійні команди мали б грамотно прорахувати економіку, стратегію. Щоби всі внаслідок об’єднання не бідність плодили, а мали потенціал, щоби багатіти, розвиватися».


Ірина Садова, AgroPortal.ua