СТОП-туризм: нова концепція розвитку малих громад

Ще недавно типовий туристичний маршрут нагадував змагання з часом. Ранковий виїзд. Перша локація. Фото. Наступна точка. Екскурсія. Обід. Ще одна пам’ятка. Ще кілька фото. Вечірня програма.

Насиченіше означало краще. Насиченіше означало більша можливість заробити туристичному оператору і місцевому бізнесу. Сьогодні для частини мандрівників ця логіка поступово змінюється. Людина хоче не просто побачити місце, а пожити в ньому хоча б трохи. Пройти кілька кілометрів пішки. Посидіти біля води. Поговорити з місцевими. Спробувати локальну їжу. Потрапити до майстерні ремісника. Залишитися ще на один день.

Саме на цьому ґрунтується slow tourism — повільний туризм. Його головна ідея дуже проста: подорож не повинна перетворюватися на гонитву за кількістю вражень. Навпаки — цінність з’являється тоді, коли у людини є час. Час дивитися. Час слухати. Час бути присутньою.

Особливість повільного туризму ще й у тому, що він далеко не завжди потребує будівництва нових туристичних об’єктів, тому такий туризм стає особливо актуальним для територіальних громад, в яких відсутні популярні туристичні локації. І така відсутність розкручених і розпіарених місць, а слід за цим — великої кількості екскурсантів і є новою цінністю для громад. Часто потрібно просто інакше подивитися на ресурси території.

Локальна їжа. Місцеві виробники. Ремесла. Старі дороги. Природні ландшафти. Невеликі музеї. Сільські садиби. Піші й велосипедні маршрути. Місцеві легенди. Спостереження за природою. Історії людей. Усе це може бути частиною туристичного продукту.

Іноді туристичним ресурсом стає навіть те, що раніше здавалося недоліком. Віддаленість. Малолюдність. Відсутність масових розваг. Повільний ритм життя.

Туризм без туристів? Звучить дивно, погодьтесь, але наш досвід ведення 4 садиб на Бакоті підтверджує, питання: «А людей буде багато? Бо ми хочемо побути максимально самі» — звучить дедалі частіше. Для людини, яка живе серед постійних сповіщень, дедлайнів, новин, сирен і шуму великого міста, можливість провести день там, де нічого не треба, може виявитися ціннішою за чергову атракцію. 

Нічліг в селі без гучної музики. Ранок без поспіху. Маршрут без десятка обов’язкових зупинок. Вечір без програми. Тиша — це не відсутність туристичного продукту. Іноді це і є продукт. Особливої ваги цей підхід набуває сьогодні в Україні, де запит на фізичне й емоційне відновлення стосується величезної кількості людей.

Починаючи з 2023 року на наших садибах ми проводимо «Бакототерапію» — реабілітаційні табори для військових, ВПО, дружин-військових тощо. І часто отримуємо відгук, що саме «тиша» — є одним з тих лікувальних якостей природи, яка діє найкраще.

Під час табору для військових часто буває така активність, як піший похід навколо Бакотської затоки в абсолютній тиші. Не можна спілкуватись від слова зовсім. Всі ідуть разом, але спілкуватись не можна. Зі слів військових, які пройшли таких похід, це було щось неймовірне, спочатку дуже важко, але потім відкривалось якесь такий незбагненний внутрішній стан, котрий неможливий за звичайних умов. І це дуже змінює психічний стан і дійсно лікує. Наведу конкретну аналітику, що збирала ГО «Метта», спільно з якою ми організовуємо вищевказані табори. 

Протягом останніх років у селі Гораївка на Бакоті, де працюють чотири садиби, ми проводили реабілітаційні табори для ветеранів під назвою «Бакототерапія». Їхня ідея виникла не з туристичної теорії. Вона народилася з практичного спостереження: іноді людині потрібна не ще одна активність, а простір, у якому можна сповільнитися і відновлюватися у власному темпі.

У період із 1 квітня 2024 року до 1 січня 2025 року на українській вибірці було проведено дослідження впливу чотириденної природотерапевтичної програми «Горотерапія» на психоемоційний стан ветеранів російсько-української війни, які брали участь у бойових діях у 2014–2024 роках.

Метою дослідження було оцінити зміни у стані учасників після проходження програми та перспективи використання такого формату як складової психосоціальної підтримки та реабілітації ветеранів.

Загалом програмою було охоплено 150 ветеранів. Повні дані, необхідні для порівняльного аналізу, вдалося отримати від 72 учасників. Статистичний аналіз кількісних та якісних показників виявив значущі позитивні зміни за кількома параметрами.

Після проходження програми було зафіксовано зменшення депресивної та тривожної симптоматики, а також покращення показників, пов'язаних із робочою адаптацією. Учасники відзначали покращення фізичного самопочуття та емоційного стану. Позитивні зміни спостерігалися й у сприйнятті того, наскільки наслідки пережитих травматичних подій впливають на повсякденне життя.

Не менш промовистою за цифри виявилася якісна частина дослідження. Учасники говорили про фізичне відновлення та емоційне перезавантаження, про значення перебування у відносно безпечному природному середовищі та спілкування з людьми, які мають схожий життєвий досвід. Важливою складовою були й практики майндфулнес — повернення уваги до «тут і тепер», до власного тіла, дихання, навколишнього простору.

Ці результати потребують обережної інтерпретації: чотириденна програма не може розглядатися як заміна психологічної, психотерапевтичної чи медичної допомоги. Так само не можна приписати виявлені зміни виключно перебуванню на природі чи тиші — програма складалася з різних взаємопов'язаних компонентів. Проте отримані результати дають підстави серйозніше розглядати природне середовище та спеціально організоване перебування в ньому як один із ресурсів психосоціального відновлення.

І саме тут для мене починається СТОП-туризм.

С — Сповільнення

Перша зупинка — буквально зменшити швидкість. Ми живемо у світі, де навіть відпочинок часто вимірюється кількістю отриманих вражень. СТОП-туризм пропонує іншу логіку: менше локацій — більше часу в кожній із них. Не обов'язково за один день побачити всю Бакоту. Можна залишитися на одному березі. Довше снідати. Пройти пішки кілька кілометрів замість того, щоб проїхати десятки. Спостерігати захід сонця до кінця, а не їхати до наступної точки маршруту. Сповільнення повертає подорожі те, що ми часто в них втрачаємо, — час.

Т — Тиша

Тиша на Бакоті — це не абсолютна відсутність звуків. Вона звучить водою, вітром, птахами, дощем по даху, потріскуванням вогню, розмовами ввечері. Тому в СТОП-туризмі тиша — це передусім зменшення шуму: інформаційного, міського, цифрового, емоційного. Можливість хоча б на кілька днів вийти з режиму постійного реагування. Іноді найбільшою туристичною розкішшю стає не те, що тобі запропонували ще одну активність, а те, що від тебе нарешті нічого не вимагають.

О — Оновлення

Сповільнення і тиша створюють умови для наступного кроку — відновлення ресурсу. Сон. Природа. Рух без спортивних нормативів. Проста локальна їжа. Вода. Прогулянки. Люди, з якими комфортно говорити або мовчати. Відсутність необхідності щохвилини щось робити. Для різних людей оновлення виглядатиме по-різному. Комусь потрібна активна прогулянка, комусь — човен, комусь — ранкова кава з видом на Дністер, а комусь — кілька годин із книжкою. СТОП-туризм не має диктувати людині, як правильно відпочивати. Його завдання — створити середовище, у якому людина може знайти власний спосіб відновлення.

П — Переосмислення

І, можливо, це найскладніша складова СТОП. Коли ми прибираємо постійний поспіх і шум, звільняється місце для думок. Переосмислення не обов'язково означає прийняття великих життєвих рішень. Іноді це набагато простіші речі: зрозуміти, що ти втомився. Що давно не був наодинці із собою. Що хочеться змінити ритм роботи. Більше часу проводити з родиною. Повернутися до забутого захоплення. Або просто дозволити собі нічого не вирішувати саме зараз. У цьому сенсі подорож стає не втечею від повсякденного життя, а можливістю подивитися на нього з певної відстані.

Джерело даних дослідження: ГО «Метта» (наукова стаття за результатами дослідження готується до публікації).

СТОП-туризм може бути особливо цікавим для територіальних громад, які сьогодні не вважають себе туристичними. Не кожна громада має фортецю, відомий курорт, каньйон чи іншу локацію, заради якої турист готовий подолати сотні кілометрів. Не всюди є готелі, туристично-інформаційні центри, розроблені маршрути чи великий вибір розваг.

Але майже кожна територія має те, що часто залишається поза традиційним туристичним поглядом: тишу, природні ландшафти, ліси й водойми, сільський простір, локальну кухню, невеликі господарства, традиції, історії людей і, зрештою, інший ритм життя. У класичній моделі туризму цього може здаватися недостатньо.

У логіці СТОП-туризму саме це може стати ресурсом. Адже СТОП-туризм не вимагає створення великого туристичного «магніту». Його продуктом може бути не об'єкт, а досвід перебування на території. Прогулянка лісом, сніданок із локальних продуктів, день біля водойми, невелика садиба, майстерня місцевого ремісника, спостереження за природою, вечір біля вогню чи просто кілька годин без запланованих активностей можуть поєднуватися у цілісний сценарій: Сповільнення — Тиша — Оновлення — Переосмислення.

Це знижує поріг входу для невеликих громад: починати можна не з дорогих туристичних об'єктів та масштабної інфраструктури, а з пошуку власних тихих ресурсів, роботи з місцевими підприємцями й мешканцями та створення кількох якісних сценаріїв перебування.

Більше того, слабка туристична освоєність території в такій моделі іноді може перетворитися з недоліку на перевагу. Відсутність масового потоку туристів, великих розважальних комплексів і перевантажених популярних локацій означає те, за чим якраз може приїхати людина: простір, тишу, неквапливість і можливість побути поза натовпом. Це не означає, що інфраструктура не потрібна — гостю все одно необхідні безпечне проживання, базовий комфорт, доступність, харчування, навігація та зрозуміла інформація. Але громада може розвивати їх поступово, разом зі зростанням попиту, не намагаючись одразу копіювати великі туристичні центри.

У цьому, можливо, одна з найбільших перспектив СТОП-туризму для українських громад: він дозволяє поставити інше стартове запитання. Не «що в нас є такого, заради чого турист має приїхати?», а «який стан і досвід людина може отримати, провівши тут два-три дні?». І тоді територія, яка вважала, що «в нас немає нічого туристичного», може побачити власні ресурси зовсім по-іншому.