Клуб агроефективності: в що вкладають гроші фермери

Господарство обробляє трохи більше 2 тис. га землі у Тетіївському районі на Київщині.

«Є різні шляхи для розкриття потенціалу, — продовжує Микола Черченко. — Наприклад, один із найкоротших — правильне використання засобів захисту рослин. Для цього наше господарство тісно контактує з вітчизняними виробниками ЗЗР. Через те, що українські компанії-виробники знаходяться неподалік, швидше можна знайти препарати під конкретні потреби. Надаємо свої ділянки для дослідів. Ефективні гербіциди дуже впливають на збільшення врожайності, це прямий і точний шлях. Прибавка суттєва. Наші розрахунки показують, що великі кошти варто і вигідно вкладати у захист, насіння і в агротехніку».

Доводиться балансувати із сівозміною. Сіють пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник. Минулого року дуже добре показав себе ячмінь. Прискіпливо вимірюють пропорції культур.

Із цукровим буряком цього сезону вирішили зробити перерву, бо минулого року економіки практично не було: «Ми раніше вкладали по 30 тис. грн в гектар і реально отримували по 45 і більше на виході. Але останнім часом через надмірні дощі, відсутність достатньої кількості сонячних днів, хвороби отримуємо низьку цукристість буряку, ціна низька, рентабельності практично не вийшло».

Микола Черченко не радить для поліської зони нут. Каже, що для регіонів вище Кіровоградської області це надто ризикована культура: 4 рази обробляли дуже сильними фунгіцидами, але бажаного результату не отримали. «Планували частково замінити нутом сою, але виявилося, що він технологічно для нас надто важкий. За сприятливої погоди отримали з нього по 1,6 т/га, а от із дощами усі старання були марними. Думаю, малому фермеру взагалі не варто братися за цю примхливу культуру».

Перспектив для розвитку тваринництва поки що не бачать. Економіка не сходиться.

«З кожним роком вираховувати доводиться уважніше, шукати, як мінімізувати витрати. Особливо з огляду на те, що доводиться більше платити за паї своїм орендодавцям. Розуміємо, що плата за оренду землі буде рости й надалі. Конкуренція дуже відчутна. Та це і природно. Одноосібники відділяються, пробують, приміром, горіхові сади закладати, братися за різні нові культури. У нас навколо є господарства різної форми власності. Упевнений, так і має бути. Вони поступово займуть кожне свою нішу.

Попри все, я налаштований оптимістично. Головне, щоби у селі було базове господарство. Воно підтримує і школу, і садок, і дорогами опікується. Ми ще й волонтерствуємо для фронту ось уже 5-й рік».