Аграрний лайфхак // Особливості обробітку ґрунту під кукурудзу

Одна частина кореневої системи розміщена неглибоко, що формує розгалужену систему, інша проникає на глибину до 2 м і більше, що підвищує стійкість рослин кукурудзи до полягання. Різного роду переущільнення негативно впливає на повітряно-водно-тепловий режим, пригнічує розвиток кореневої системи і, як наслідок, призводить до зменшення поглинання елементів живлення та вологи. У зв’язку з цим під час обробітку ґрунту слід дбати про збереження та покращення структури ґрунту. Важливу роль при цьому відіграє запобігання ущільненню ходовими системами тракторів, комбайнів тощо. Структуру ґрунту на полях, відведених під кукурудзу, слід покращувати, проводячи всі необхідні агротехнічні заходи в процесі основної та передпосівної підготовки ґрунту.

Вона повинна забезпечити:
• усунення ущільнення в орному та підорному горизонтах;
• гомогенну структуру ґрунту оптимального агрегатного стану;
• рівномірний розподіл в орному шарі пожнивних решток;
• провокацію до проростання насіння бур’янів та боротьбу з ними;
• збереження ґрунтової вологи, поглинання та збереження опадів, запобігання водній та повітряній ерозії;
• достатньо рівну поверхню поля для проведення якісного посіву.

Вибір способів основного та передпосівного обробітків ґрунту знаходиться у тісному взаємозв’язку із конкретними ґрунтово-кліматичними умовами місцевості та гранулометричними характеристиками ґрунту. У більшості регіонів урожайність кукурудзи обмежується нестачею вологи у ґрунті. У регіонах із недостатньою кількістю опадів під час вегетації одним із головних завдань є покращення вологопоглинальної та вологоутримуючої властивостей ґрунту. Тому весь комплекс операцій з обробітку повинен бути спрямований на зменшення інтенсивності впливу на ґрунт (рис. 1), від скорочення кількості проходів техніки полем до залишення пожнивних решток там завдяки зниженню глибини (mini-till) і зони проведення обробітку (strip-till). Крім того, деякі господарства застосовують no-till, при цьому вони повинні враховувати, що органічні рештки хоч і відбивають значну кількість сонячних променів, зменшуючи нагрів поверхні ґрунту, проте незруйнована його пориста структура у разі високих температур (вище 35°С) постійно забезпечує велику втрату вологи до повного розриву капілярів.

Ретельно подрібнені та рівномірно розподілені по поверхні поля рослинні рештки сприяють зменшенню випаровування вологи з ґрунту та зниженню його температури, покращують структуру. На важких суглинкових ґрунтах необхідно підтримувати капілярне надходження води з нижніх більш глибоких горизонтів. Основними перешкодами є наявність «підплужної підошви» та погана структура ґрунту. Важливими заходами для вирішення цих проблем є проведення глибокого розпушування або глибокого зяблевого основного обробітку ґрунту, збільшення вмісту органіки у ньому (внесення органічних добрив, використання сидератів, пожнивних решток). При цьому, виконуючи зяблеву оранку, потрібно дотримуватись наступних параметрів залежно від рельєфу поля:

• рівномірність глибини ±10% (2-3 см) по ширині агрегату, адже нерівномірність обробітку впливатиме на накопичення вологи, якість наступних оранок і розвиток кореневої системи рослин;
• брилуватість не більше 15%, адже брили дуже часто за малої кількості вологи та відсутності замерзання ґрунту не втрачають своєї структури до весни, що значно ускладнює як обробітки, так і розвиток кореневої системи рослин;
• гребенистість не більше ±10% (2-3 см), адже завдяки обдуванню гребнів з усіх боків і збільшенню площі обігріву ґрунту вона зумовлює швидке висихання верхньої його частини суттєвою втратою вологи навесні.

Під час виконання усіх польових робіт, у т.ч. і під час обробітку ґрунту, слід дотримуватися мінімальних параметрів тиску шин на ґрунт з метою уникнення його переущільнення. Слід пам’ятати, що легкі піщані ґрунти здатні до більшого ущільнення, ніж важчі. До того ж зменшити тиск на ґрунт допоможе встановлення парних або широких шин, зменшення або зняття баласту з трактора. Обробітки ґрунту варто виконувати, коли ґрунт знаходиться у фізичній стиглості (це певний інтервал вологості ґрунту, за якого він під час обробітку без великих зусиль добре кришиться і не прилипає до ґрунтообробних знарядь). Обробіток стиглого ґрунту дає змогу одержувати найкращу якість за найменших енерговитрат.

У глинистих ґрунтів фізична стиглість знаходиться у досить вузькому інтервалі вологості — 50-65% повної вологоємності (ПВ). У легших (суглинкових і супіщаних) цей інтервал значно ширший — 40-70% ПВ. Добре структуровані ґрунти з високим вмістом гумусу мають ширший інтервал оптимальної вологості для якісного обробітку. Це має і велике практичне значення, оскільки різні ґрунти дозрівають неоднаково. Так, навесні піщані й супіщані дозріють на 5-7 днів раніше, ніж суглинкові, і на 7-10 днів раніше, ніж глинисті. Весняні обробітки слід проводити таким чином, щоб мінімізувати механічний вплив на ґрунт, зберегти структуру, яка утворилась внаслідок перемерзання, впливати тільки на зону загортання насіння (глибина), а також зберегти ґрунт від переущільнення, висихання та розпилення. Дія капілярних сил, тобто наявність та доступність капілярної вологи, зберігається в осілому зимою ґрунті, що створює найкращі умови для проростання насіння та розвитку кореневої системи. З кожним додатковим проходом руйнується структура орного шару та випаровується волога. У той же час важливим є проведення ранньовесняного мілкого (до 3-5 см) розпушування ґрунту — закриття вологи. В результаті чого руйнуються капіляри на поверхні ґрунту, що зменшує її випаровування. Крім того, це сприяє кращому його прогріванню та активізує діяльність мікроорганізмів, провокує проростання насіння бур’янів, які потім легко знищуються передпосівним обробітком. Для закриття вологи найбільш ефективним є використання борін зі шлейфами. Весняні обробітки слід виконувати тільки на глибину посіву насіння. Це забезпечить утворення твердого посівного ложа, підтік капілярної вологи до насіння, її збереження у ґрунті, через оброблений рихлий шар ґрунту буде надходити повітря і тепло.

Основними помилками в ході весняної підготовки ґрунту є:

• ранній початок проведення технологічних операцій за перезволоженого ґрунту;
• велика кількість проходів (слідів);
• занадто висока швидкість руху агрегатів;
• велика, більша за глибину посіву, глибина обробітків.

Отже, оптимально підготовлений ґрунт передбачає формування рихлого замульчованого шару ґрунту в 3-5 см, ущільненого посівного ложа та оптимального за щільністю, без наявності підплужної підошви і зон переущільнення, із доброю капілярною структурою кореневмісного горизонту ґрунту (від 40 до 150 см). В таких умовах до насіння зверху буде надходити повітря і тепло, а знизу — волога.
 
Олександр Хмелюк, менеджер із розвитку технологій LNZ Group, канд. с.-г. наук