Незалежність — це передусім спроможність: захистити себе, приймати власні рішення, вирощувати зерно, виробляти

За 35 років наскільки виросла, збільшилася, змінилася компанія? Які ключові події можете відмітити за цей час?

Андрій Вадатурський: За 35 років «НІБУЛОН» змінювався повсякчас.

Спочатку ми вчилися працювати в новій ринковій економіці. Потім почали системно будувати інфраструктуру: елеватори, термінали, власну логістику. Наступним принциповим кроком стало відродження річкового судноплавства й створення власного флоту. Фактично ми побудували систему, яка напряму поєднала українського агровиробника зі світовим ринком, і тим дали поштовх до розвитку всієї галузі.

А після 2022 року настав зовсім інший етап. Значну частину того, що будувалося десятиліттями, війна зруйнувала, окупувала або заблокувала. І нам довелося не просто відновлюватися — а заново відповісти на запитання, яким має бути «НІБУЛОН» у новій реальності.

Ми перебудували експортну логістику, розвиваємо міжнародну торгівлю, цифровізуємо взаємодію з агровиробником, змінюємо модель власного виробництва, розвиваємо розмінування. У нашій стратегічній логіці «НІБУЛОН» рухається до моделі інтегрованої агрологістичної платформи, де поруч із виробництвом і логістикою дедалі більшу роль відіграють технології, сервіси та дані.

Вам із командою і колективом після початку повномасштабного вторгнення вдалося стабілізувати компанію після втрати 70% активів. Які трансформації відбулися на цьому етапі?

Андрій Вадатурський: Нам довелося зрозуміти, що повернути довоєнний «НІБУЛОН» неможливо.

Можна нескінченно чекати на розблокування Миколаєва, відновлення Дніпра, повернення всіх активів і колишньої економіки логістики. Але тоді ти фактично віддаєш своє майбутнє зовнішнім обставинам.

Тому ми обрали інший шлях — почали будувати нову модель.

У логістиці створили альтернативний експортний канал через Дунай, перебудували автомобільні та залізничні маршрути, відновили роботу частини флоту та почали інтегруватися в європейські логістичні ланцюги. В агровиробництві змінили технологічну модель, інвестували в нову техніку, кластеризацію та цифровізацію. В елеваторному напрямі переходимо від окремих виробничих об’єктів до єдиної керованої системи. Запустили NIBULON App як цифровий інтерфейс роботи з агровиробником, створили International Desk для роботи на міжнародних ринках.

Тобто ми трансформували не один напрям. Ми змінили все на шляху від важкої інфраструктурної моделі до більш гнучкої, технологічної та керованої даними.

35-річний досвід змін підтверджує, що стійкість — це здатність встановити нові правила в ситуації невизначеності та продовжити виконувати свою функцію.

Наскільки складно і взагалі чи реально великому бізнесу в країні, де триває війна та великі ризики, залучати фінансування міжнародних інституцій, інвесторів?

Андрій Вадатурський: Реально, але значно складніше, ніж для бізнесу в країні без війни.

До звичайних підприємницьких ризиків додаються воєнні: втрата або блокування активів, окупація територій, зупинка логістики, пошкодження енергетичної інфраструктури, обмежені можливості страхування. Найбільше це стосується компаній, які працюють у прифронтових регіонах.

Водночас саме ці території потребують доступу до капіталу. Прифронтові регіони не повинні ставати економічною периферією через підвищений ризик. У нашому випадку тут працюють агровиробники, розташована критична інфраструктура, формуються експортні потоки.

Ми продовжуємо працювати в цих регіонах і залучати міжнародних партнерів. EIFO надав «НІБУЛОНу» €12,8 млн довгострокового фінансування для розвитку агровиробництва, DEG підтримує проєкти гуманітарного розмінування. Це приклади того, як фінансування може підтримувати не лише компанію, а й економічну активність територій.

Для масштабування такого підходу потрібна окрема фінансова рамка для бізнесу, який працює в умовах війни. Втрата активу через російську агресію має відрізнятися від звичайного підприємницького ризику в підходах банків, страхуванні, гарантіях і регулюванні.

На які ресурси — матеріальні й емоційні — ви спираєтесь, рухаючись уперед? Що для вас є джерелом сили та підтримки на даному етапі?

Андрій Вадатурський: росія забрала в нашої родини найдорожче, завдала величезних збитків компанії, зруйнувала і заблокувала частину того, що створювалося десятиліттями. Але є речі, які вона не може забрати: нашу гідність, здатність працювати, приймати рішення та відповідати за власне майбутнє.

І я бачу те саме в Україні. Українці тримаються не тому, що нам не боляче, не страшно чи ми не втомилися. Ми тримаємося, бо не готові віддати право самим визначати, ким бути і як жити.

Я відверто кажу: «Вистоїть «НІБУЛОН» — вистоїть Україна». Це тому, що Україна вистоїть, якщо вистоять її люди, підприємства, фермери, громади — всі, хто продовжує працювати, створювати і брати на себе відповідальність.

Наскільки легко чи складно вибудовується сьогодні партнерство, взаємодія бізнесу з державою? І які ключові проблеми та складнощі стоять зараз перед великим бізнесом?

Андрій Вадатурський: Взаємодія з державою є, але я бачу одну принципову проблему: великий бізнес часто сприймають так, ніби він має впоратися сам. Під час війни це хибний підхід.

Особливо у прифронтових регіонах. Системне підприємство там — це не лише робочі місця. Навколо нього тримаються фермери, постачальники, громади, податки й локальна інфраструктура.

Тому реальна, а не декларативна підтримка вітчизняного бізнесу на прифронтових територіях — це фактично підтримка самих цих територій. Якщо звідти піде бізнес, за ним підуть люди й економічна активність.

У довгостроковій перспективі яким ви бачите розвиток «НІБУЛОНу» — які сфери, галузі, обсяги, масштаби? Наприклад, війна змусила вас освоювати новий напрям — розмінування. Можливо, є ще галузі, які ви розглядаєте як майбутні проєкти?

Андрій Вадатурський: Сьогодні наші можливості для нових інвестицій суттєво обмежені чинною фінансовою структурою та умовами роботи з банками. Тому наше завдання зараз — максимально якісно виконувати ту функцію, заради якої «НІБУЛОН» будувався 35 років: забезпечувати українському агровиробнику найбільш ефективний і сталий шлях до глобального ринку.

Саме з цієї логіки виникло й розмінування. Замінована земля не виробляє продукцію, заблоковані акваторії не дають працювати логістиці — ми створюємо компетенції, які прибирають ці бар’єри.

Так само оцінюємо й інші можливості: цифровізацію взаємодії з фермером, підвищення ефективності агровиробництва, розвиток логістики. Кожна інвестиція має відповідати на просте запитання: чи робить вона шлях української продукції до світового покупця надійнішим, швидшим і конкурентнішим.

І наостанок хотілось би запитати: яким ви бачите майбутнє України і що б побажали в День Незалежності нашої країни?

Андрій Вадатурський: За ці 35 років ми звикли сприймати незалежність насамперед як політичне поняття. Думаю, війна змусила нас набагато глибше зрозуміти його зміст.

Для мене незалежність — це передусім спроможність.

Спроможність захистити себе. Приймати власні рішення. Вирощувати зерно. Виробляти. Будувати. Фінансувати власну економіку. Експортувати. Створювати технології. Мати власні компанії, які можуть конкурувати у світі.

«НІБУЛОН» і Україна — ровесники. Перші 35 років ми разом вчилися будувати незалежність. Сьогодні разом її захищаємо.

Дякую за розмову.

Людмила Лебідь, AgroPortal.ua