Експортувати до Африки складно. Виграє той, хто подолає всі перепони

Таку думку в коментарі для AgroPortal.ua висловив засновник Global Ukrainian Distribution, Investment and Trading (GUDIT) Артем Гудков.

«Населення Ефіопії зростає з шаленою швидкістю, зрозуміло, що пропорційно зростають і потреби в продуктах харчування. Проте сировинний ринок дуже мінливий. Якщо надалі їм буде економічно вигідніше імпортувати пшеницю із Туреччини або стратегічно важливіше із США, то саме так вони і вчинять. Якщо ж продовжуватимуть купувати в Україні, то тільки через конкурентну ціну. На сировинному ринку немає нічого особистого, тільки бізнес», — говорить експерт.

Загалом українські компанії можуть експортувати до Ефіопії весь асортимент продовольчої групи. Друге питання — хто готовий в Ефіопії чи в інших країнах Африки імпортувати ці товари?

«Континент щороку споживає товарів на мільярди доларів. Коли бачиш на поличках магазинів макарони із Туреччини, мариновані огірки з Індії чи Таїланду, сир із Польщі, кетчуп із Канади, то мимохідь ловиш себе на думці, чому ці всі продукти не можуть бути з України», — роздумує Гудков.

Насправді, вважає він, якість українських продуктів набагато вища, ніж аналоги присутніх на ринку конкурентів. Проте більшість наших товарів є конкурентними за ціною тільки в разі побудови власної дистрибуції. Робота з місцевими імпортерами чи дистриб’юторами призводить до майже подвійного зростання вартості товару для кінцевого споживача.

На його погляд, стратегічним партнером України на африканському континенті має стати Субсахарська Африка.

«В цілому ж африканські країни знаходяться в пошуці надійного партнера, який допоможе їм технологіями, знаннями, досвідом. Тобто, було би бажання, і кожна відкрита до співпраці», — додає Гудков.

Аналізуючи результати торгівлі з африканськими країнами у 2019 р., якихось радикальних змін експерт не відзначає. «Є ситуативні сплески: то пшениця, то борошно, проте частка товарів із доданою вартістю вкрай низька. Очевидно, що відсутній системний характер подібних постачань», — пояснює він.

Щоб змінити ситуацію, необхідна клопітка і складна робота в регіоні в коаліції бізнеса з державою.

«Об’єктивно, ні нас, ні наші товари в Африці ніхто не знає і з паляницею в порту не чекає. За цей ринок треба боротися. Для цього потрібна стратегія і сила волі. Інакше ми так і тішитимемось, що хтось приїхав і купив нашу пшеницю, яка є, фактично, одним із небагатьох наших експортних товарів», — говорить Гудков.

Щоб розвивати експорт, українці мають їздити, зустрічатись, переконувати. Просування — це активна дія, а не пасивна.

«У 2020 р. ми плануємо нарощувати обсяги та асортимент товарів із доданою вартістю. Намагаємось віддавати перевагу нішевим, не надто популярним товарам, яких або мало на ринку, або вони взагалі відсутні. Щодо України, навряд чи щось зміниться, враховуючи відсутність стратегії та пасивність профільного міністерства», — додає засновник GUDIT.

Загалом, складнощів у процесі налагодження експорту в Африку чимало. Чого варта одна лише сертифікація. Проте хіба є ринок, де все просто?

«Складно експортувати до будь-якої країни світу, всюди свої тонкощі та нюанси. І питання не тільки в експорті. Бізнес — складна річ в цілому. Виграє тільки той, хто має розуміння напрямку руху, бажаного результату та долає всі перепони на шляху. Решту ж життя викидає на узбіччя», — підсумував Гудков.

Наталія Рекуненко, AgroPortal.ua