Роман Шеремета: Мы должны воспитывать новаторов, которые умеют самостоятельно думать

Позиция Украины в рейтинге будет зависеть от нескольких факторов. В том числе, количества смен, проведенных за последний период.

Пока правительство лелеет надежды подняться выше 64 строки среди 190 стран-участниц, AgroPortal.ua решил разобраться, насколько эффективно сейчас продвигаются основные экономические реформы, и как это влияет на инвестиционную привлекательность государства и ведения бизнеса — конечно, и аграрного. А также — как воспитать будущее поколение, которое будет строить украинскую экономику. Об этом нам удалось пообщаться с профессором экономики университета Кейс Вестерн Резерв (США) Романом Шереметой.

* Текст подається мовою спілкування

Як Ви оцінюєте стан та темпи проведення реформ в Україні? Наскільки вони сприяють розвитку бізнесу та покращенню інвестиційної привабливості нашої країни?

Роман Шеремета: За період від початку діяльності уряду Володимира Зеленського реформи уповільнились. Захід втрачає довіру щодо здатності теперішньої команди втілювати зміни в життя. На мою думку, проблема в тому, що немає цілісного плану. Один день ми рухаємось в одному напрямку, наступний — в протилежному.

Навіть року не пройшло — кардинально змінився уряд. Так, деякі призначення є цілком адекватними. Проте інші суперечать логіці. Призначити виконуючим обов’язки міністра освіти людину, яка задіяна в плагіаті — це парадокс для мене як науковця.

Дивно, що саме такі люди йдуть в уряд. Це дуже негативна тенденція. Причому, я б не сказав, що в Україні немає кадрів — у нас є професіонали, але вибирають чомусь саме таких.

Є незалежні оцінки, у тому числі VoxCheck, які показують, що реформи дійсно йдуть повільніше, а багато людей знаходиться не на своєму місці. Хоча загалом я оптиміст, але на даний момент маю песимістичний прогноз щодо роботи теперішнього Кабміну.

Так само немає втішних прогнозів щодо збільшення інвестицій в Україну. Поки існує така нестабільність та невизначеність, небажання чи невміння проводити реформи — інвестори не прийдуть. Тим більше, зважаючи на пандемію, кожна країна зараз бореться за інвестиції. Навіть США позичають величезні суми. І коли стоїть питання кому позичати гроші — Україні чи США — вибір очевидний. Нам доведеться виживати самим.

Як щодо реформи ринку землі? Як Ви оцінюєте її перспективи з огляду на поступове впровадження та обмеження для іноземців на початкових етапах?

Роман Шеремета: Загалом реформу ринку землі я оцінюю позитивно. Впровадження обмежень для іноземців на початкових етапах — суто політичний компроміс.

З економічної точки зору це не найкращий варіант. Спантеличує сам факт різноманітних преференцій, особливо в Україні, яка має корупцію й олігархів. Зрозуміло, що в таких умовах будуть шукати підставних осіб, робити все, щоб через українських громадян купувати земельні ділянки.

Чому це трапилось? Бо не було повної підтримки від парламенту.

Потрібно розуміти, що ринкова ціна землі формуватиметься на основі попиту і пропозиції. Якщо виключити з цієї системи іноземних громадян, звісно, що ціна буде нижчою.

Водночас відкривши земельний ринок для іноземців, Україна отримала би чималі інвестиції з-за кордону.

Зараз, обмежуючи доступ іноземним громадян до ринку, ми самі собі «стріляємо в ногу», бо знижуємо реальну ціну, яка може бути на ринку землі. Хоча в майбутньому баланс може відновиться, і ми отримаємо більше залучення капіталу зовні.

Наскільки дієвою є реформа децентралізації? Як Ви оцінюєте її темпи впровадження?

Роман Шеремета: Фахівці європейської комісії вважають, що це центральна реформа в Україні. При тому, що нам потрібні реформи судової системи, пенсійної системи, охорони здоров’я тощо, реформа децентралізації — одна з основних. Вона дає і даватиме поштовх для розвитку України.

Суть реформи виглядає як перехід від командно-адміністративної системи до ринкової: коли основні податки залишаються на місцях, і це дає можливість громадам дбати самим про себе. У містах відповідальність за розподіл коштів лежить на мерах. Якщо мер погано виконуватиме свої функції — його досить легко переобрати.

Одна з особливостей — в рамках програми децентралізації планується втричі скоротити райони в областях. Це було б добре, бо на кожен район потрібна своя управлінська інфраструктура і немалі витрати на її утримання. Об’єднання районів в ОТГ зекономить певні ресурси для того, щоб відкрити ті ж самі школи чи обладнати медичні пункти.

Єдине, що турбує, — рішення про новий адміністративно-територіальний поділ приймаються на рівні депутатів та сільських рад. Деколи їх залякують або підкуповують, щоби приєднатися до того чи іншого ОТГ. Такі рішення краще приймати на рівні громади шляхом проведення міні-референдумів.

На початку липня на засіданні Національної ради реформ під головуванням президента Володимира Зеленського представили готовий законопроєкт про підтримку і стимулювання інвестицій під назвою «Про інвестиційні няні». На Ваш погляд, наскільки дієвою є така ініціатива? Чи дійсно вона привабить нових крупних інвесторів?

Роман Шеремета: Основна ідея, звісно, хороша. Проте турбує, що насправді ми отримаємо в кінцевому результаті.

В Україні багато високоякісної, кваліфікованої і при цьому дешевої робочої сили. Тому великим компаніям з європейських країн буде вигідно відкривати свої заводи у нас. Але цей процес зараз настільки забюрократизований, що відлякує інвесторів ще на початкових етапах.

Коли ми пропонуємо бізнесу запустити потужності в Україні, інвестори відразу цікавляться, гарантіями того, чи не зміниться влада, і чи не доведеться домовлятися з нею заново; чи не прийдуть рейдери, і не «відтиснуть» уже готовий бізнес.

Приміром, у іноземців було бажання відкрити у Львові завод з переробки відходів. Але пройшовши всі бюрократичні процедури, вигідний комерційний проект зазнав краху.

Тож якби існувала державна структура, яка гарантує інвесторам роботу без перешкод, це би пожвавило їх діяльність в Україні. В теорії все дуже правильно.

На практиці ми можемо отримати ситуацію, коли український капітал із-за кордону (а його, до речі, там багато) лобіюватиме власні інтереси в державі.

Тож якщо йдеться про дійсно міжнародні компанії — як то Siemens, Tesla чи Apple — це добре. Але боюсь, що в першу чергу цим користуватимуться українські олігархи для просування власних проєктів. Такі деталі дуже важливі, саме від врахування їх залежатиме успіх проєкту.

Як Ви оцінюєте вплив пандемії коронавірусу на український бізнес, і зокрема, на аграрну сферу?

Роман Шеремета: Звісно, коронавірус відчутно вплинув на економіку. Світовий банк прогнозує спад українського ВВП на 3.5% за результатами 2020 року. Ми бачимо вищу безробітність (за останніми даними Держстату, в Україні зареєстровано понад півмільйона безробітних, а це на 70-80% більше, ніж торік).

Є індустрії, які зараз працюють краще, ніж до карантину. Та ж ІТ-сфера зараз процвітає. Авіаперевезення, готельний, ресторанний бізнес натомість мають плачевну ситуацію.

Щодо аграрної сфери, то найбільшого впливу тут зазнали ланцюги постачання. У цьому плані агросектор потерпає чи не найбільше, адже логістика дуже обмежена в часі терміном придатності товару.

Разом з тим, рівень автоматизації виробництва в АПК України все ще нижчий, ніж у світових лідерів. Тому постає питання гігієни, адже багато людей задіяні у виробництві, в полях. У цьому плані Україна постраждала більше, ніж Західна Європа та США, де більше технологічних операцій перекладено на технику та роботів.

Зараз коронавірус стрімко прогресує. Обмеження, встановлені між Україною та Європою,  будуть подовжені на невизначений час. Дуже важливою є робота українського уряду. Він повинен зробити кардинальні кроки на підтримку аграрного сектору задля посилення його технологічного оснащення, бо в період пандемії їжа — це найважливіше.

Аграрний бізнес зараз приносить левову частку надходжень до бюджету. Водночас сільські території перебувають в занепаді. Молоді люди не затримуються в селі, адже не мають перспектив для професійного розвитку. Що, на Ваш погляд, може змінити ситуацію?

Роман Шеремета: Урбанізація — це природній процес. Відсоток людей, які задіяні в агросфері, в історичному контексті зменшується. Колись майже всі люди були аграріями, потім частина з них почала включатися в переробку. Зараз більшість людей задіяні в сфері послуг.

У розвинених країнах лише 1-2% людей працюють в агровиробництві.

Мене не лякає сама урбанізація, мене лякає, коли молода людина залишається в селі і не може використовувати на повну свій потенціал.

Разом з тим, саме люди — це те, на чому може триматися розвиток села. Якщо в селі є справжній господар, який може організувати роботу, найняти людей та керувати виробничим процесом, має доступ до вигідного кредиту, субсидій — тоді можна говорити про розвиток. Звісно, необхідні стимули і коректна політика з боку держави. Тоді такі села однозначно виживуть.

Окреме питання — аграрна освіта і наука в Україні. Всі розуміють, що ця сфера відверто бажає кращого, проте якихось дієвих заходів щодо реформування держава не проводить. На Ваш погляд, у якому напрямку має розвиватися освіта та наука в Україні, щоб відповідати сучасним реаліям та бути конкурентною? Щоб вчорашній випускник мав потрібні практичні навички, які відповідають потребам агробізнесу.

Роман Шеремета: Вища освіта повинна бути направлена на виховання індивідуумів. В західній системі освіти цих навичок (практичних — Прим. Ред.) теж не вчать. Натомість, університети створюють всі умови для того, щоб людина могла себе реалізувати в житті. Студентів вчать критично мислити, робити дослідження, вчать вчитися.

Коли ми говоримо про реформу вищої освіти в Україні, то підходи дійсно потрібно кардинально міняти. Ми маємо виховувати новаторів, людей, які вміють самостійно думати. А сама система повинна бути дуже гнучкою.

В США абітурієнт подає документи не на професію, а просто в університет. Два роки він вивчає загальні предмети, і визначає що саме йому подобається. Наступні два роки він вивчаєш конкретно майбутню професію.

На мій погляд, в Україні повинна змінитися вся парадигма вищої освіти, і в тому числі, в аграрному комплексі. За приклад можна взяти Німеччину. Там, щоб навчитися працювати на комбайні, не потрібно 4 роки вузу. Достатньо 2 роки вивчитися спеціальності у закладах нижчої акредитації.

Тобто просто перейняти досвід інших країн? Чи варто створити свою унікальну систему навчання?

Роман Шеремета: Потрібно враховувати український фактор в тій чи іншій мірі. Але нам не треба винаходити колесо для того щоб зробити велосипед. Ми повинні взяти основу з таких країн як США, Великобританія, Німеччина, Китай, Азія, які давно переплюнули Україну у плані освіти. Вони зараз борються за провідні позиції університетів світу.

Саме з таких країн ми можемо перейняти механізм. А вже «раму велосипеда» розмалювати в синьо-жовтий колір. Базові принципи, які запозичимо у успішних країн, мають складати 80%, а наші національні особливості — решту 20%.

Наталія Рекуненко, AgroPortal.ua