Як працювати в умовах децентралізації?

Л.К.: Я 25 років працюю в аграрному бізнесі, в мене є фермерське господарство, але я починала з нуля. Мене цікавить питання так званої земельної децентралізації, тобто коли громади управляють держземлями за межами населених пунктів. Що зроблено в законодавчому полі для вирішення цієї проблеми?

М.Л.: Перше, що потрібно зробити в межах реформи децентралізації, — це надати громадам право розпоряджатися землями державної власності за межами населених пунктів. У Верховній Раді зареєстровано законопроект № 4355, який, у принципі, вже має пройти друге читання і містить 700 поправок. У ньому прописано, що цими землями можуть розпоряджатися лише громади, які об’єдналися. Проте тут існує певна несправедливість, бо є сільські ради, які з певних причин не можуть увійти до тієї чи іншої громади. В законопроекті не прописано, чи матимуть вони право на участь у розпорядженні такими землями, тому законопроект поки не виноситься на голосування.

Л.К.: Так, децентралізація — це реформа № 1. Багатьох сільських жителів зараз дуже хвилює це питання. З одного боку, реформа передбачає, що тепер вони повністю беруть владу в свої руки і розпоряджаються своїми місцевими бюджетами. Але фактично ми говоримо переважно про можливість управління лише деградованими землями, в селах практично не розвинений бізнес, відповідно, наповнювати ці бюджети немає чим. Сільське населення боїться,що в межах цієї реформи не буде забезпечено фінансуванням на рівні загального бюджету базові речі — сільську освіту та медицину.

М.Л.: Насправді нинішня медична реформа спрямована саме на сільського жителя. Закон про сільську медицину передбачає близько 18 млрд грн на сільські амбулаторії. У контексті реформи децентралізації існує проблема самих органів місцевого самоврядування. В Україні є податки, які органи місцевого самоврядування впроваджувати не хочуть, зокрема податок на нерухомість. Якщо в тебе є великий будинок, то, будь-ласка, не ховайся, а сплати податок. Існує також неструктурований соціальний податок за те, що обробляються дороги між паями, який теж має сплачуватися фермерами. Багато органів місцевого самоврядування кажуть: «Дайте нам землю, ми її самі роздерибанимо». Зараз в Україні обробляється близько 40 млн га землі, офіційно в обробітку 28 млн га. А решта де? У віртуальному обробітку? В нас є багато невитребуваних територій, потрібно проаналізувати досвід управління ними, наприклад, у Словаччині, Чехії, Угорщині.

Л.К.: У регіонах землю було продано за великі гроші незрозуміло кому, а звичайна людина навіть 6 соток не може отримати для власного господарства. Виникає побоювання щодо того, чи потрібно передавати землі громадам. Зараз громада — це окреме князівство певного депутата, який маніпулює людьми. Чи не стануть сільради джерелами тіньових доходів? Районна рада, всі правоохоронні органи нічого не можуть зробити з людиною, яка принципово не укладає договори оренди, причому, всі тиснуть на голову сільської ради, чому він не впливає на оформлення земельних паїв агровиробниками. Хіба це його обов’язок? Це все позначається на добробуті села. Мене дуже ображає, що в Україні найбільш родючі землі, 30% населення — це сільські мешканці, але при цьому вони дуже бідні, 24% людей живе за межею бідності. Що зробити для того, щоб село стало багатим?

М.Л.: Ваші зауваження абсолютно слушні. Це велика проблема держави — недоотримання податків через тіньовий обробіток землі.

Насправді до 2000 року половина земель у державі пустувала. Потім агровиробників звільнили від сплати ПДВ, і це запустило сільське господарство в Україні. Після розпаювання розпочали свою роботу великі агрохолдинги. Сьогодні ці компанії вбивають село, і з ними треба боротися. Нас у парламенті турбує те, що вони забирають значну суму бюджетних грошей, яка передбачена на розвиток сільських територій. Вони за ці гроші можуть фінансувати деяких народних депутатів, купувати їм місця в партійних списках для того, щоб ті лобіювали їхні інтереси. Минулого року в бюджеті було закладено 1% від ВВП на фінансову підтримку АПК. Найбільші агрохолдинги забрали половину цієї суми. Зараз у нас точиться велика дискусія з цього питання, і ми вимагаємо схвалити поправки в бюджет, щоб змінити систему дотацій. Коли агрохолдинги кажуть, що розвивають село, це неправда. Всі об’єкти там вони побудували собі. Сьогодні розглядається можливість максимально спрямувати гроші на розвиток села. Розвитку села сприяють плодоовочівництво, ягідництво, це трудомісткі галузі, які будуть піднімати регіони. Але є в нас одна проблема — люди не хочуть легалізовуватися як підприємці. Як платити таким держдопомогу?

Л.К.: Але ж є у нас і такі, які вже працюють легально, чому б не надавати бюджетну допомогу їм?

М.Л.: Наступного року на програму з підтримки фермерства передбачили 1 млрд грн.

Л.К.: Та їх зможуть отримати максимум 200 господарств.

М.Л.: Чому? Це питання буде на контролі в асоціацій, і ми доб’ємося публічності розподілу коштів. Якщо на допомогу претендують господарства із земельним банком 1000 га і 5 га, то держпідтримку отримає менше підприємство. В першу чергу допомогу буде надано тваринникам, овочівникам, тим підприємствам, які займаються вирощуванням ягід і фруктів.

Л.К.: Мене турбує участь у розподілі допомоги Асоціації фермерів і приватних землевласників, бо по факту це політична організація.

М.Л.: Добре, я організую вам зустріч із першим заступником міністра Максимом Петровичем Мартинюком і попрошу рекомендувати включити вашу асоціацію в комісію, яка контролюватиме розподіл коштів. Думаю, що перший заступник міністра зараз турбується про галузь більше, ніж будь-хто.

Л.К.: Я просто пам’ятаю надання Юлією Тимошенко держдопомоги на розвиток кооперативів, яка розподілялася сірими кардиналами від АФЗУ і гроші отримували лише до ті фермери, підтримували політичній курс цієї організації.

М.Л.: Я поясню, як сам контролюю розподіл державних коштів. Я входжу до дорадчої ради асоціації «Укрсадпром», яку очолює Дмитро Крошка. На програму підтримки садівництва в 2017 році було виділено 75 млн грн. Розподіл коштів відбувався через обласні адміністрації та Мінагропрод. Через міністерство точно ніхто з фермерів гроші за це не вимагає, бо там автоматична система розподілу коштів на регіони. Де беруть хабарі? Їх беруть знизу.

Л.К.: В Одеській області кілька років тому відкати сягали до 50% за отримання фінансової держпідтримки. Часто ще й виходить так, що один крупний фермер створив 5 господарств і отримав мільйон гривень держпідтримки.

М.Л.: Я на 100% впевнений, що в Мінагропроді ніхто навіть не говорить про якісь відкати. Система розподілу коштів автоматична. З розвитком ІТ-галузі в Україні можна розподіляти держпідтримку навіть без чиновника. В цивілізованому світі кожне дерево чіпується, через програму можна подивитися, чи воно живе і дає плоди, а після цього автоматично вислати гроші на рахунок фермеру. Максимально прибираємо корупційний ризик — і не потрібно системи органів боротьби з корупцією.

Наступного року ми хочемо виділити кошти на підтримку фермерських господарств, кооперативів загалом на 1 млрд грн. Ці кошти мають бути спрямовані на нові інвестиційні проекти. Що означає побудувати ферму? Будуючи ферму, ми купуємо цемент, цеглу, створюємо нові робочі місця, це додаткова підтримка інших галузей економіки.

Л.К.: Малі та середні агровиробники не зовсім розуміють те, як отримати державні кошти та на які напрями вони виділяються. В контексті реформи децентралізації чи можна створити в регіонах плани із залучення інвестицій і напряму інвесторам виділяти ці кошти. Податки від створення таких проектів будуть наповнювати місцеві бюджети. В тому числі потрібно якимось чином подумати про підтримку сімейних господарств. Фермерське господарство — це зазвичай сімейний бізнес. Зрозуміло, що для отримання держпідтримки таким підприємствам потрібно легалізуватися і зареєструватися мінімум як фізична особа-підприємець. Але ФОП має сплачувати податки у 700 грн, а це непідйомні суми для початківців. Якщо б можна було відтермінувати сплату цього податку підприємцями мінімум на 3 роки, то це б сприяло розвитку бізнесу в селах, бо зараз всі продовжують працювати в тіні.

М.Л.: Закон про сімейні ферми є недопрацьованим. Його потрібно доробити і впровадити в життя.

Л.К.: Чи буде, на вашу думку, до кінця прийнятий законопроект щодо земельної децентралізації?

М.Л.: Є кілька варіантів цього законопроекту, серед яких кілька депутатських і один урядовий. Питання в тому, що спочатку треба завершити саму децентралізацію. Потім проаналізувати стан з вільними землями. В нас зараз держава хоче будувати автобан, а виявляється, під це немає землі, бо вона розпайована й обробляється. Питання в тому, чи будуть громади продовжувати роздавати цю землю чи все-таки має бути сформований недоторканний запас, який є в кожній цивілізованій країні. В Німеччині земельна реформа продовжена до 2030 року, держава повинна виконувати функцію нагляду за ситуацією з земельними ресурсами. Сьогодні говорити громадам, що завтра всі землі будуть їхні, — передчасно.

Л.К.: Чи правда, що з усієї кількості земель в Україні не обробляється лише 15%?

М.Л.: Так, це землі, які відведені під пасовища.

Л.К.: З ними зараз дуже велика проблема. Як держава планує розвивати тваринництво, якщо пасовищ не вистачає? У нас окремі орендарі вимагають неймовірні кошти за те, щоб стадо пройшло через їхню землю і дісталося до пасовища. В Одеській області фермер тримав 150 овець і був змушений вирізати все поголів’я, бо його не було де пасти.

М.Л.: Доки у нас у парламенті пануватиме лобізм великих олігархів, доти питання розвитку села і сільських територій буде на задньому плані, в тому числі і щодо пасовищ. Ми самі обираємо таких депутатів, а потім плачемо, що бідні. А чого бідні? Бо дурні. Ми сьогодні заганяємо себе в рабство. Коли я об’їжджаю свій округ, то люди в 90% випадків йдуть до мене з проханнями і лише 1% — з пропозиціями щодо законотворчості.

Л.К.: Зараз нас дуже турбує питання ринку землі. Якийсь період орендарі були впевнені і спокійні, що депутати не проголосують за відміну мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Але 55 депутатів цього року вирішили обійти Верховну Раду і подали запит до Конституційного Суду про відміну мораторію. Прокоментуйте цю ситуацію. Чого нам чекати в найближчій перспективі? Бо виходить, що Верховна Рада вже не потрібна, якщо такі питання вирішує Конституційний Суд.

М.Л.: Насправді це маніпулювання суспільством. Частина депутатів, які підписали звернення до суду, навіть не знали, що вони підписують. Ринок землі потрібний, але ВР не зможе прийняти реформу. Тільки коли буде чиста мажоритарна система і депутати усвідомлюватимуть всю відповідальність перед своїми виборцями (бо після завершення каденцій повернуться жити в округи), тоді можливо буде говорити про якісь зміни в цьому плані.

Я вважаю, що в перші 5 років запуску ринку сільська рада має надавати дозвіл на купівлю 10% своїх земель. Землю може викупити лише той, хто працює на ній, живе в селі, без права передачі цієї землі в оренду чи суборенду. Всі запобіжники можна прийняти, але реформу мають проваджувати люди, які хочуть жити в цій державі і будувати її майбутнє. Словаччина зараз прагне продовжити мораторій на продаж землі іноземцям до 2030 року, бо там розуміють, що в межах ЄС французи та німці багатші і будуть претендувати на ці землі. Але поки в українському парламенті є лише лобізм своїх інтересів.

Л.К.: Хто матиме можливість отримати дотації цього року?

М.Л.: Ми пропонували ввести обмеження по дотаціях 150 млн грн на одну компанію, але лобісти підняли бунт, звинувачуючи нас у тому, що ми не розуміємо, як працює економіка. Ті компанії, які вийшли на ІРО, взагалі не повинні мати доступу до державних грошей. Деякі депутати кажуть, що всі європейські фермери мають дотації. Так, є кілька рівнів отримання дотацій. Якщо ти добре господарюєш і створюєш робочі місця, то отримуєш більше дотацій.

Л.К.: Інше питання розвитку сільських територій — це можливість придбання держземель фермером через аукціони. Є багато людей, які зривають ці тендери. У нас в Біляївському районі близько 5 тис. га не обробляються або частково обробляються людьми, які не оформлюють договори оренди і не платять податки. Як зробити так, щоб аукціони не були перепоною для малих агровиробників.

М.Л.: Мінагропрод намагається припинити дерибан земель державної власності. Не завжди ці рішення є популярними, але коли в травні 2017 року була прийнята постанова щодо порядку розподілу таких земель, то їх продаж скоротився в кілька разів. Органи місцевого самоврядування, на мою думку, також мають брати участь у процесі розпаювання земель.

Л.К.: Я вважаю, що сільське господарство не можна відбудувати без доступу до фінансових ресурсів. Ті кредитні ставки, які існують сьогодні, роблять нас неконкурентоспроможними порівняно з європейськими фермерами. Чи можна говорити про пільгове оподаткування для невеликих господарств хоча б на якийсь перехідний період? Тільки тоді можливий стійкий розвиток малого фермерства в Україні. Зараз у нас капітал концентрується лише у невеликої частки транснаціональних компаній. Це загроза, бо дати відповідь на питання: «Хто завтра буде хазяїном на нашій землі?»— я не можу. Чому фермеру, який працює 10 років на землі, не дати кредит за низькою ставкою для подальшого її викупу?

М.Л.: Ми сьогодні даємо депутатам, які лобіюють ці компанії, мандат довіри. Щодо можливості кредитування під заставу землі, то це питання однозначно має бути прописане в законі. Проект Закону «Про ринок землі» є, і ми зараз приймаємо зауваження від громадських організацій. Ризики будуть широко обговорені. Великого лобізму в цьому законі, я думаю, не буде. На наступний рік мораторій на продаж сільгоспземель буде продовжений.

Л.К.: І останнє питання. Я б хотіла почути вашу думуу щодо підтримки жінок-підприємців у селах. 15 жовтня щороку світ святкує Всесвітній день сільських жінок. Громадська  організація «Всеукраїнська рада жінок-фермерів» виступила ініціатором запровадження цього свята в Україні. Нас підтримує Українській проект бізнес-розвитку плодоовочівництва, який фінансується Міністерством закордонних справ Канади та співфінансується організацією МЕДА. Чи можна затвердити це свято на державному рівні в Україні?

М.Л.: Можна, подавайте пропозицію.

 Оксана Пирожок, AgroPortal.ua