Відсутність обігових коштів та кадровий голод. Про найбільші виклики агробізнесу в прифронтових областях

03 квітня 2024, 05:51 2641

За період повномасштабної війни сотні сільськогосподарських підприємств зазнали руйнувань, а деякі взагалі втратили бізнес. Чи не щодня дістається від окупантів українським аграріям, які працюють на прифронтових територіях або наближені до зон активних бойових дій. Проте сільгоспвиробники не зупиняються і продовжують підіймати економіку та забезпечувати продовольчу безпеку України.

AgroPortal.ua поспілкувався із власником групи компаній ТОВ «СП «Південна Аграрно-Експортна Компанія» (ПАЕК) Юрієм Кормишкіним. Він розповів, як разом із командою працівників підприємства йому вдається зберегти виробництво, працювати задля перемоги, освоювати нові напрями та розвивати бізнес.

Юрію, активи компанії «ПАЕК» із початком повномасштабного вторгнення були в окупації, зокрема у Снігурівському районі. Незважаючи на деокупацію, до цих пір активи підприємства страждають від атак ворога, частина полів заміновані, маєте знищене майно і сьогодні. Як ви не опускаєте руки у такій ситуації? Як реагує колектив на роботу в досить напруженому і небезпечному ритмі? 

Юрій Кормишкін: Коли 24 лютого 2022 року почалася війна, я всім співробітникам о 5-й ранку написав повідомлення: «Всім доброго ранку, о 8-й буду на роботі»... Те, що я не поїхав з Миколаєва, було прикладом того, що компанія залишається працювати попри все, керівництво на місці. Перші важкі місяці війни для Миколаєва, коли місто ледь не потрапило в окупацію, я провів разом зі своїм колективом.

Так трапилося, що Миколаїв розташований близько до гарячих точок. У Баштанському районі на території низки громад у нас були землі в окупації. Тільки в листопаді 2022 року після звільнення територій ми розпочали розмінування. Наш офіс знаходиться у Миколаєві, і ми всі чули вибухи, місту добряче діставалося, але бажання жити і працювати перевершило страх. Особисто в моєму житті важливу роль зіграла дружина Ірина. Вона для мене є найбільшою підтримкою та опорою. Увесь цей час вона була поряд. Усі найважчі моменти ми пережили разом. 

Чи забезпечені сьогодні працівниками? В яких спеціальностях є дефіцит? Як справляєтесь? 

Юрій Кормишкін: У перші місяці працівники не знали, що робити, але вони бачили, що я працюю разом із ними. У квітні, коли потрібно було заходити в поля, я працював разом із механізаторами, а у липні, коли почалися жнива, — з комбайнерами. Страшно було всім, але хлопцям, які на передовій, ще страшніше за нас... Тому я власним прикладом показував, що ми мусимо працювати.

У нашому колективі 1300 осіб. Частина людей мобілізувалися і служать в ЗСУ, жінки з дітьми (приблизно 3% колективу) переїхали в безпечні місця, всі інші залишилися працювати в компанії.

Сьогодні через те, що працівників призовного віку потребують на фронті, а це інженери, слюсарі, механізатори, агрономи, — нам недостатньо людей таких професій. Але я співпрацюю з Миколаївським національним аграрним університетом, тож ми пішли за програмою дуального навчання і запрошуємо студентів 3-4 курсів на роботу на елеватори, керувати технікою, навчаємо їх. Загалом, звичайно, кадровий голод спостерігається, і ми маємо розуміти, що так, як до війни, вже не буде.

Яка кількість земель була замінована? Яку територію розміновано та з допомогою яких ресурсів? Скільки коштувало компанії розмінування?

Юрій Кормишкін: Станом на початок повномасштабної війни до окупації територій було заміновано і забруднено боєприпасами 29 тис. га наших земель. Після того, як деокупували Снігурівський район (стара назва, тепер Баштанський), сьогодні частина земель залишається на Херсонщині в окупації та є замінованими, є землі в сірій зоні, до яких неможливо дістатися. А приблизно 25 тис. га ми розмінували і власними силами, і за допомогою фахівців ДСНС. Нам доводилося заходити в поле, шукати небезпечні предмети. 19 березня 2023 року я сам підірвався на протитанковій міні. У мене була травма хребта, але, дякувати Богу, вилікувався, провели декілька операцій, і сьогодні я разом зі своїм колективом.

Нещодавно ми розробили власну техніку для розмінування — це трактор на дистанційному керуванні, який їде, «бачить» і розміновує території (знаходить касетні боєприпаси, які розриваються і не шкодять трактору). А якщо ми знаходимо протитанкові міни, то окреслюємо територію та викликаємо ДСНС чи військових-саперів, які допомагають нам вилучити і знешкодити небезпечні предмети.

До речі, я хоч за освітою і юрист, і агроном, але вже навчився розуміти, як ворог мінував території, яким шляхом росіяни йшли та розставляли пастки. Війна спонукала нас стати трішки саперами. Сьогодні держава і наші європейські партнери допомагають у розмінуванні, але темпи досить повільні, знадобляться десятиліття. А ми не можемо стільки чекати, адже люди потребують оплати за користування земельними паями, тож підприємству потрібно працювати.

Найдорожче для компанії «ПАЕК» — це життя одного нашого 22-річного працівника, який підірвався на міні й загинув... Він був водієм. Ще декілька людей отримали травми, а гроші — це не основне.

Щодо руйнувань внаслідок окупації та надалі. Що наразі відновлено, що в процесі? Що відновленню не підлягає? 

Юрій Кормишкін: У нас було декілька елеваторів, які знаходилися в Снігурівському районі, де зберігалося 7 тис. т насіння соняшнику. Насіння було вивезене окупантами, а елеватор повністю зруйнований, не підлягає відновленню. Крім того, 3 квітня 2022 року було пряме влучання ракети у елеватор потужністю 100 тис. т, було зруйновано дві банки і згоріло 9 тис. т насіння соняшнику. Після цього елеватор ми відновлювали протягом 4 місяців. Також є деякі об'єкти, які ми відбудовуємо для роботи, а там, де було зруйновано вщент, то і відновлювати нічого. 

Наприклад, у Снігурівському районі в селі Киселівка у нас зберігалося дуже багато добрив, приблизно 1 тис. т селітри, все це було знищене окупантами. Тоді ми також втратили багато техніки, зокрема 4 комбайни. Даний об'єкт не підлягає відновленню, на цьому місці вирва розміром із футбольне поле.

Ваша компанія одна з перших цього року стартувала з посівною. Що вже відсіяли? Що будете ще сіяти?

Юрій Кормишкін: На сьогодні ми засіяли понад 1 тис. га коріандром, приблизно стільки ж гірчицею і близько 7 тис. га — льоном. Коріандр і гірчиця вже отримали перші сходи. До 15 квітня плануємо зайти в поля і почати сіяти соняшник, оскільки погода дозволяє.

Чи змінилася сівозміна порівняно з минулим сезоном? Якщо так, то які чинники вплинули на це? 

Юрій Кормишкін: Структура посівних площ змінилася, оскільки ринок рентабельних культур змінюється. Сьогодні пшениця і ячмінь вважаються збитковими, тому наша компанія перейшла на нішеві та олійні культури. Вирощуючи соняшник, ми можемо його переробляти, «ПАЕК» має власний завод із переробки. Це створює додану вартість, і ми можемо рухатися вперед із невеликою рентабельністю.

Станом на сезон 2022 року 20 тис. га наших земель було засіяно озиминою, але врожай зібрали рашисти. І в листопаді 2022 року ми змогли перейти лише на ранні, нішеві культури. Сьогодні також йдемо в нішу, оскільки економічно невигідно висівати пшеницю та ячмінь. Сівозміна у компанії порівняно з початком війни змінилася на 70%.

Який на сьогодні стан озимих культур у «ПАЕК»?

Юрій Кормишкін: Озимини ми висіяли на сезон 2024 року в розмірі 18-21% від загальної структури земельного банку. Цього року озимі культури перезимували добре, але на початку березня були морози, тому 5-7% пшениці загинуло. Загалом, якщо говорити про останні 5 років, то озимина щороку в хорошому стані виходить після зими.

Ви вперше сієте цього сезону ярий ріпак. Чому ввели цю культуру в сівозміну і які маєте очікування?

Юрій Кормишкін: Сьогодні в наших реаліях рентабельними є технічні, олійні культури, такі як соняшник і ріпак, де за врожайності 2 т/га можна рахувати мінімальну рентабельність, а за строками врожайності на півдні можна вийти з результатом 2,5-3 т/га ріпаку ярого, озимий дає 4-4,5 т/га. Миколаївщина — це зона ризикованого землеробства, де за рік випадає всього 350-400 мм опадів, тому в таких умовах мати вищезазначені врожаї — досить непогано.  

Розкажіть про нішеві культури і плани на нинішній сезон у цьому сегменті.

Юрій Кормишкін: Ми сіємо культури у прифронтовій зоні й щосезону сподіваємося, що вдасться без перешкод і ризиків виростити та зібрати врожай. І, звичайно, сподіваємося на опади, які необхідні культурам. Минулого року, коли ми тільки почали сіяти нішеві культури, ми не розуміли, куди реалізовувати врожай. Це був вимушений крок, ми багато сіяли коріандру, льону, гірчиці, проса. Цього сезону від проса відмовилися, оскільки культура не користується попитом. Декілька тисяч тонн проса у нас зберігається з минулого року, і ми сьогодні не можемо реалізувати навіть кілограм.

Найбільший попит у нас сьогодні на льон і коріандр — це експортно орієнтовані культури. Ми знайшли прямі шляхи постачань до Румунії, Молдови, Польщі.

Які культури були рентабельними минулого сезону, а з якими вийшли в мінус? 

Юрій Кормишкін: Рентабельними минулого сезону були льон, коріандр, соняшник і ріпак. У мінус ми вийшли з просом, пшеницею, ячменем і гірчицею. Цього сезону трохи залишили озимини у сівозміні, але загалом сіємо ті культури, які приноситимуть прибутки, а не збитки.

Елеваторні потужності «ПАЕК». Чи вистачає наявних? Які подальші плани щодо цього напряму?

Юрій Кормишкін: У нас на сьогодні є сім елеваторів загальною потужністю майже 300 тис. т одночасного зберігання зерна. Для компанії цього достатньо, навіть за тих умов, що один елеватор зруйнований. Наразі ми не ставимо за мету значно розвиватися у елеваторному напрямі та щодо земельного банку. Сьогодні займатися сільським господарством за класичною схемою, як раніше, нерентабельно, оскільки, повторюся, пшениця і ячмінь є збитковими культурами.

Якщо до війни ціни на пшеницю та ячмінь були в межах $270/т, то нині вони становлять $150/т. Майже $100 на тонні — збитки, які ми отримуємо.

Ті, хто займається сільським господарством і не має своїх потужностей, власного транспорту і самостійно не експортує продукцію, сьогодні мають статус збиткових підприємств.

Куди і якими шляхами відбувається збут продукції? Які напрямки найбільш проблемні? 

Юрій Кормишкін: Торік ми почали експортувати пшеницю, ячмінь, соняшник і олію, яку самостійно виробляємо. Найбільша проблема сьогодні — це отримання обігових коштів, адже якщо зафрахтувати корабель, наприклад, потрібно сплатити страховку і аванс, а грошей не вистачає, оскільки вони в зерні. Тому проблема у обігу коштів, а все інше можна подолати.

«ПАЕК» активно йде у овочівництво. Які овочі вирощуєте? Чи задоволені результатами минулого сезону? Поділіться досягненнями у цій сфері та планами на подальше розширення. 

Юрій Кормишкін: 2022 року в нас також були землі на Херсонщині, і я зрозумів, з огляду на ситуацію, що може бути дефіцит овочів.

Миколаївщина 2022 року не могла забезпечити Україну овочами. І ми на невеликій ділянці у 80 га спробували висіяти овочеві культури. Ідея себе виправдала, і 2023 року ми розширили посіви до 300 га. Вирощували цибулю, томати, огірки, кабачок, капусту, картоплю. У нас є землі, які збереглися зі зрошувальною системою, тож ми її дещо відновили. Є вода, тому плануємо цього сезону збільшити посіви під овочами до 2 тис. га.

Наразі ми повністю відсіяли яру цибулю, росте у нас і озима цибуля. Побудували комплекс на 10 теплиць для вирощування розсади і будемо працювати механізовано. Торік була велика проблема з нестачею робочих рук. Тож ми вивчаємо досвід провідних тепличних господарств Херсонщини, а також тих, які успішні у світі, й будемо переходити на механізовану роботу — від висіву насіння на розсаду до збору врожаю.

Які канали збуту овочів? Ваші очікування щодо цін цього року.

Юрій Кормишкін: На сьогодні ми зареєстрували свою торговельну марку «СМАКОТА» і з багатьма супермаркетами уклали договори. 80% продукції, яку ми плануємо виростити, йтиме на продаж до торговельних мереж України. 

Ціни в країні досить нестабільні, як і загальна ситуація. Я сподіваюся, що вони будуть не нижчими за ціни сезону 2023 року.

Наша компанія щодо овочів націлена на якість і обсяги вирощування продукції. Наприклад, цибулі хтось може виростити 50 т/га, а хтось — 90 т/га. То наша мета — виростити 90 т/га цибулі, аби зменшити собівартість. 

Яка ситуація з фінансуванням компанії? Чи користуєтесь кредитами? Чи є проблеми з кредитуванням від банків на Миколаївщині? Загалом, яку державну підтримку отримала компанія за останні два роки? 

Юрій Кормишкін: «ПАЕК» динамічно розвивалася і користувалася кредитами, і ті кредити, які можна було брати до війни, компанія брала. З початком повномасштабного вторгнення Нацбанк заборонив видавати кредити компаніям, які знаходяться в прифронтовій зоні.

Сьогодні ми можемо користуватися державною підтримкою, яка є досить суттєвою для нас. Наприклад, кредити, які ми брали раніше, можна перевести під програму «5-7-9%». Тобто якщо кредитна ставка була 20%, то сьогодні її можна зменшити, і ми цим скористалися. Я вважаю, що це дієва програма від держави, яка допомагає аграріям, але було би доцільно її впроваджувати тільки на прифронтових територіях, оскільки в усіх інших підприємств нічого особливо не змінилося з видачами кредитів.

На Миколаївщині не можна взяти кредит, адже це, по-перше, заборонено Нацбанком, по-друге, страхова компанія не страхує об'єкти у воєнний час, а банк не видає кредит, якщо об'єкт не застрахований. Тому з фінансуванням є проблеми на прифронтових територіях.

Про інвестиції. Чи вистачає ресурсів для інвестування, чи все ж закриваєте поточні проблеми? Якщо є інвестиційні проєкти, розкажіть про них. 

Юрій Кормишкін: З 2023 року ми інвестуємо в овочівництво, у системи крапельного зрошення, будівництво теплиць, овочесховищ. Ці інвестиції відбуваються завдяки партнерам. Адже війна почалася, кредити залишилися, а половини бізнесу не стало, і завдяки багаторічній співпраці з партнерами сьогодні можна налагодити виробництво і працювати далі.

Хочу відмітити ТОВ «Ерідон», холдингову компанію Kernel та інші. Вони є нашими надійними партнерами, які зважають на ситуацію, допомагають. Також є фінансові установи, з якими ми співпрацюємо, і вони розуміють аграрія сьогодні, тож лише завдяки їм можна триматися на плаву. Я знаю приклади, коли сільгоспвиробники не могли віддати кредити, оскільки їхні підприємства окуповані. До того ж банки ще й арештовують майно, тож аграрій лишається ні з чим і не має розуміння, як бути далі.

«ПАЕК» — багатогранна компанія. Розкажіть про проєкти, які втілюєте. Чи працюєте над новими ідеями?

Юрій Кормишкін: У майбутньому ми віримо, що все буде добре, адже бажання працювати вистачає, бажання розвивати нашу країну є. Я дуже люблю Україну і бажаю всім, хто виїхав за межі держави, повернутися і почати підіймати економіку. Коли ми будемо працювати разом, то подолаємо всіх ворогів. Подивіться на Ізраїль, там також війна, але мешканці відстоюють кордони своєї держави та сплачують податки задля розвитку держави. 

Я вважаю, що лише після закінчення війни ми зможемо говорити про розбудову і розвиток проєктів. Ідей багато, але сьогодні немає можливості їх втілювати. Не вистачає людей, насамперед чоловіків, а це зупиняє певний розвиток будь-якого бізнесу, не лише аграрного.

Дякую за розмову.


Вікторія Полевик, AgroPortal.ua