Не втратити ні краплі. Як молочна ферма вийшла на довоєнний рівень та у що інвестувала 50 млн грн

05 грудня 2022, 06:40 8374

Збільшити дійне стадо з 700 до 900 голів, налаштувати роботу роботизованої ферми під час відключення електроенергії, завантажити насіннєвий завод, вивести пекарню на прибуток.

Це все про ПСП «Україна» (входить до ГК «Ерідон»), що у селі Почуйки на Житомирщині. Ще 10 років тому в село складно було дістатися розбитою дорогою. Нині тут вирує життя, а місцеве підприємство — бюджетоутворююче для громади.

Як війна вплинула на роботу компанії, як вдалося не просто втримати виробництво, а й інвестувати, як диверсифікувати рослинництво, та чи думають аграрії не лише про сьогодення, а й про розвиток після Перемоги?

Про це та інше поговорили з директором ПСП «Україна» Дмитром Глущенком.

Який найбільший виклик був для ферми від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України?

Дмитро Глущенко: Саме 24 лютого і постало найбільш гостро питання збуту молока. Проте одразу забіжу наперед і скажу, що ми жодного кілограму товарного молока не змарнували. А це — 27 т/добу. З цим викликом ми справилися якнайкраще. Проблема виникла тому, що ми мали єдиного контрагента — експортно орієнтований завод з виробництва сухого молока. Так, війна — це форс-мажорні обставини, але поставити одразу перед фактом — «ми зупиняємося, приємно з вами було мати справу» — не дуже правильно, вважаю. Нам на руку зіграло те, що ферма роботизована, питань до якості молока немає, тому на молоко є попит. Ми досить швидко змінили контрагента.

Колишній повернувся?

Дмитро Глущенко: Так, але на невеликий обсяг.

План Маршалла для українського агросектору: гарантії безпеки та трансформація

Тваринництво — той вид бізнесу, який складно поставити на паузу, адже корови мають доїтися щодня. Яка ситуація на фермі нині, враховуючи відключення електроенергії, плюс і те, що ферма у вас роботизована?

Дмитро Глущенко: Звісно, це проблема. Останнє відключення було понад 2 доби. Технічно ми готові до подібних обставин, переходимо на генератор, але економічно — ні.

Який плюс до собівартості молока за таких обставин?

Дмитро Глущенко: Плюс 3 грн до собівартості кілограма молока. Кожна година роботи генератора — це близько нуля, або невеликий збиток. Вибір умовний — дуже великий збиток, коли ферма не працює, або менший збиток, коли ферма працює на генераторі.

Населення вирізає корів швидшими темпами, ніж промисловий сектор

Якщо говорити загалом про вартість молока, чи вдалося повернутися до довоєнного рівня, і якщо так, то в якому часовому проміжку?

Дмитро Глущенко: У червні ми вийшли на ціну молока, яка була до 24 лютого. Це — 11,2 грн без ПДВ за базис (із показниками жиру — 3,4%, білка — 3,0%). З лютого по червень було по-різному, було молоко і по 10 грн без ПДВ за базис.

Коли найбільше просіли?

Дмитро Глущенко: Дуже низькі ціни залишалися до квітня. Далі пішло повільне зростання.

Ринок сирого молока переходить у період тиші

Водночас для кінцевого споживача ціна за літр молока виросла суттєво, майже на 10 грн. Чому так, адже ферми здають за тією самою ціною?

Дмитро Глущенко: Здорожчання для кінцевого споживача у більшій мірі є націнкою мереж та молокопереробних заводів. Якщо говорити про останніх, то у них частка енергоресурсів у собівартості більша, ніж на фермі. Плюс суттєво подорожчала логістика.

Ви аналізували, прогнозували, якою має бути справедлива ціна за літр базисного молока?

Дмитро Глущенко: За два останні роки ми мали в середньому продаж продукції мінімум 35 євроцентів, у Європі — 50 євроцентів. На сьогодні ми продаємо за ще меншою ціною — 32 євроценти.

Ми недоотримуємо тієї ціни, яку мали останні два роки, при цьому собівартість зросла за рахунок здорожчання енергоресурсів, логістики та інших факторів виробництва. Справедлива ціна, яку ми бачимо, це хоча б 40 євроцентів з урахуванням інфляції. Ми говоримо про те, що має бути 15 грн за кілограм базисного молока. На сьогодні найвища ціна на ринку — 12,5 грн.

І за таких обставин ви рахували, скільки в середньому чистого прибутку на рік маєте?

Дмитро Глущенко: Близько 2 грн чистого прибутку на кілограмі у середньому на рік.

Говорячи про високу ціну молока у Європі, ви не думали про власну переробку для подальшого експорту до ЄС?

Дмитро Глущенко: Думка така є, і попередньо рахували. Ідею почнемо втілювати, коли в групі компаній вийдемо на 100 т молока на добу. Наша ферма на наступний рік планово має вийти на 30-35 т молока/добу, інші ферми з групи компаній також мають потенціал росту. Усі 4 ферми у 2024 р. мають потенціал вийти на 100 т молока/добу, і тоді можна говорити про власну переробку, щоб вона була рентабельною, і формувати товарну партію.

Різниця ціни молока в Україні та ЄС не впливає на експортний потенціал

Для населення ви продаєте молоко з ферми?

Дмитро Глущенко: У перші місяці війни відкрили можливість продажу молока для населення. Поки тримали соціальну ціну 10 грн/л, бажаючих вистачало. Проте частина з них, на жаль, займалися перепродажем на стихійних ринках за 20 грн/л. Нам довелося зупинити цю практику.

Якщо говорити про продаж молока прямо з ферми, то варто зазначити досвід нідерландської компанії, яка є найпрогресивнішою у світі тваринництва. Вона запровадила пілотний проєкт Lely Orbiter, основна мета якого — встановлювати лінію, такий собі молокопереробний мінізавод на фермі, де виготовлятиметься пастеризоване бутильоване молоко. Розмір — із морський контейнер. Концепт цікавий, але поки навіть у Європі він впроваджується лише у Нідерландах.

Lely як компанія сама домовляється з торговельними мережами і підписує довгостроковий контракт, лише за таких умов воно працює. Адже фермер — не професійний молокопереробний завод, якщо збут буде стихійний, то економічної доцільності в цьому не буде.

Як концепт це цікаво. В теорії людина може тримати свою корову на фермі й забирати своє молоко. Але це питання навіть не завтрашнього дня в Україні, проте ми на це дивимося, слідкуємо за світовими тенденціями.

Чи були інвестиції з початку війни?

Дмитро Глущенко: За час війни у нас поголів’я зросло з 700 до 900 голів. Минулого року відкрилася друга черга ферми, додалося 11 роботів. І ми частково заповнювали покупними нетелями. У грудні прийшла з Данії остання партія.

Під час війни нам довелося будувати комплекс із вирощування молодняка, встановлювати додаткові доїльні роботи. Тваринництво — це процес, який не можна поставити на паузу. Загалом у інвестиційні проєкти під час війни ми вклали близько 50 млн грн.

Як у вас із забезпеченням кормами?

Дмитро Глущенко: Фуражними кормами ми забезпечуємо себе самі, кормовиробництво залежно від сезону займає 12-15% площі. Це — силос, сінаж, сіно, солома. Кукурудза, пшениця як інгредієнти комбікормів — також власні. З покупних — продукти переробки соняшнику і сої. Якщо говорити про соєву макуху і соєвий шрот, звісно, ми відчули тенденцію ринку, зниження ціни на 20-25%. Соєвий шрот у лютому коштував більше 16 тис. грн/т, протягом останніх місяців купували і по 12-13 тис. грн/т. Але проблема була у березні, коли ніхто не розумів, що буде завтра, і всі ціни були спекулятивними.

Якщо говорити про сівозміну, які культури у вас? Чи є культура, яка домінує?

Дмитро Глущенко: Ми маємо диверсифіковане товарне виробництво з повноцінною сівозміною: кукурудза на зерно, кукурудза на силос, ділянки гібридизації під кукурудзою, пшениця насіннєва, озимий ячмінь насіннєвий, соняшник, ріпак озимий, кормові трави. Нішеві культури плануємо на наступний рік.

Які саме?

Дмитро Глущенко: Нут.

Чим продиктоване рішення?

Дмитро Глущенко: У випадку нашого господарства, незважаючи, що землі у нас на Житомирщині, цього року — це вже зона ризикованого землеробства. Станом на лютий ми мали в метровому шарі ґрунту від 50 до 120 мм вологи. 120 мм при цьому було на землях під поливом. Водночас з 1 січня по 15 липня поточного року ми мали 120 мм опадів. У таких умовах класичні культури складно вирощувати.

Якщо порівняти по підприємствах, які входять до групи компаній, то на Кіровоградщині запас ґрунтової вологи склав до 200 мм у метровому шарі ґрунту. Це нормальна цифра, з якою можна заходити у сезон. Тому бажання пробувати нут, зокрема, продиктоване посухостійкістю цієї культури. Протягом усієї вегетації не має значення, яка температура повітря, — його листя завжди вологе. Щонайменше, це незвично.

Звісно, будь-яка нішева культура — це ризик. Насамперед — реалізації готової продукції. У випадку нуту, тут і складна технологія вирощування. Але ми відводимо під нього 300 га. З тієї причини, що мороки буде, що з 50 га, що з 300 га, але матимемо товарну партію. У групі компаній є практика вирощування нуту зі збутом як на внутрішній ринок, так і на експорт, тому свідомо робимо цей крок.

Зважаючи на такі погодні умови, ви кардинально змінюєте технологію?

Дмитро Глущенко: Ми змінили технологію щодо живлення. Оскільки у нас є тваринництво, є, відповідно, відходи, які використовуємо як органічні добрива. За рахунок цього економимо на мінеральних добривах. Розпочали практику цього року ще й з курячим послідом. Якщо порівняти витрати на внесення органічних добрив та плановий бюджет на мінеральні добрива, то ми маємо досить подібні затрати, проте в результаті з органікою даємо більшу кількість елементів живлення та в доступнішій формі.

Як відсіяли озимі?

Дмитро Глущенко: У нас у цілому 5,5 тис. га, з яких 500 га на поливі. Озимих культур — близько 30% у сівозміні (озимі пшениця і ячмінь насіннєві, озимий ріпак). Озимого ріпаку ми у середньому завжди сіємо 600-800 га, цього року відвели під нього 750 га. Я не розумію тенденцію ринку, зокрема ті господарства, які ніколи не займалися ріпаком і роблять на нього ставку, сіючи тисячі гектарів. Це питання і технологічне — чи ти зможеш його потім «витягнути» в процесі догляду. Ріпак з погляду агрономії — непроста культура. Озимини на насіння ми сіємо рівно стільки, скільки в планах у «Ерідона» продати. У середньому — 2,3-3 тис. т насіннєвої продукції за сезон.

А що по кукурудзі — зібрали чи в полі?

Дмитро Глущенко: Кукурудза у господарстві займає 25% у сівозміні. Ми її вже зібрали, результатом незадоволені, причина — погодні умови. Маємо 7 т/га в бункерній вазі. Нам вистачає власних сховищ, тому зараз придивляємося до ринку, чекаємо кращої ціни.

Як елеватор ми використовуємо насіннєвий завод. Ми не маємо залізничної колії, маємо досвід експорту автотранспортом, пакування у біг-беги, приглядаємося і до внутрішнього ринку. Наприклад, соняшник ми реалізували в межах України по 18 тис. грн/т, тоді як експортний контракт пропонували по 16 тис. грн/т. По ріпаку — завдяки тому, що ціна за тонну була непоганою, відповідно, це покрило недешеву логістику. Були контракти до 700 євро/т, доставляли автомобілем до Польщі та Німеччини.

Таких великих обсягів кукурудзи в полях України на зиму ще не залишали

Хлібопекарня — це соціальний проєкт чи окремий вид бізнесу?

Дмитро Глущенко: На сьогодні це повноцінний бізнес. Минулого року мали невеликий прибуток — на рівні пів мільйона гривень. Цього року прогнозуємо вийти на 1-1,5 млн грн прибутку. Продукцію поставляємо в радіусі 25 км у межах району.

До війни на добу випікали 600 кг хлібопродуктів. Станом на сьогодні — 700 кг. У березні-квітні, коли населення Почуйок виросло значно, плюс деякі великі хлібозаводи закрилися, у нас доходило до 1500 кг/добу. Ми тоді відмовилися від печива, булочок, сконцентрувавшись на основних видах хліба.

Як із сировиною, чи були проблеми?

Дмитро Глущенко: Наша технологія заточена під певне борошно, але це місцевий млин, тому питань не було. Проблема була з імпортною сировиною — дріжджі, поліпшувачі. Особисто їздив, вигрібав запаси. В лютому-березні була проблема з сіллю, олією, але запит на хліб був, тому знаходили сировину.

А щодо цін — було зростання?

Дмитро Глущенко: Ціни зросли на 1-2 грн. Це результат того, що імпортні складові подорожчали пропорційно до курсу долара, плюс енергоносії, логістика. Але якщо хліб якісний і подобається людям, то попит на нього буде. Як кажуть місцеві: «Недолік почуйківського хліба в тому, що як приносиш додому свіжу хлібину, то дуже швидко вона закінчується».

Оптимізація та ефективність. Що роблять фермери для збереження прибутковості

Повернемося до теми, з якої почали розмову. Чи були ще виклики, окрім збуту молока 24 лютого?

Дмитро Глущенко: Звісно, найбільший виклик — зберегти те, що маємо. І йдеться не про врожайність, бізнес у цілому, а про людей. З 24 лютого ми не скоротили жодної посади, а за напрямами, що розвиваються, є навіть ріст колективу. На наступний рік закладаємо у бюджет зростання заробітної плати. На сьогодні в середньому по підприємству вона складає 17 тис. грн. Якщо брати універсальних трактористів, які можуть працювати і на комбайні, і на обприскувачі, які доглядають за технікою, цікавляться своєю роботою, то в середньому по року вони отримують 40 тис. грн. Але все залежить від бажання людини вдосконалюватися.

Ще один із викликів — не зануритися у воєнну буденність, треба залишатися в потоці, адже технології не стоять на місці. Для себе я бачу, що потрібно серйозно розглядати питання переробки відходів тваринництва на біогаз і надалі на біометан чи електроенергію. У нас достатньо сировини і потужностей для будівництва біогазового заводу, щоб він був рентабельним.

Рахували інвестиції та окупність?

Дмитро Глущенко: Якщо говорити про інвестиції, то це близько 4 млн євро. Якщо говорити про окупність, то ключове питання — ціна реалізації. До війни продавали електроенергію за «зеленим тарифом». Це одна історія і економіка, і окупність інвестицій могла скласти 7 років. Але тут потрібно враховувати, і на якій сировині працює завод. Ми зараз у процесі калькуляції.

Прийде час відбудови України, і ми маємо підвищити нашу енергонезалежність також, та й сама Європа дивиться в бік децентралізації енергетики. Думаю, це пріоритетний напрям, який потрібно розвивати на тих підприємствах, де є тваринництво.

Що ще в планах?

Дмитро Глущенко: Експорт нетелей. Ми вже достатньо поліпшили своє стадо і на наступний рік дійдемо до максимуму, який можемо розмістити на фермі. У нас буде надлишок якісних нетелей, готових до роботизованого доїння, і ми хочемо їх реалізовувати. Ми експортували до Казахстану, але це був сухопутний шлях. Якщо везти їх через країни ЄС навіть транзитом, то потрібно гармонізувати законодавство з Європейським Союзом. І це завдання на рівні держави — стимулювати експорт неплемінних тварин. Та сама проблема і у м’ясному скотарстві.