Євроінтеграція АПК: де ми зараз і куди рухатися завтра?

Євроінтеграція: пошук компромісів

В умовах євроінтеграційних процесів українському агросектору потрібно знайти баланс між власною структурою та вимогами ЄС. На відміну від європейської моделі, заснованої переважно на дрібнотоварному фермерстві, в Україні близько 10% продукції виробляють малі господарства, 65% — середні, 25% — великі агропідприємства.

Перспектива вступу до ЄС відкриває нові можливості для інтеграції у європейські ланцюги доданої вартості. Зокрема, Україна може посісти важливе місце у забезпеченні ЄС кормами для тваринництва, протеїновими культурами, а також розвивати напрямки на перетині агросектору з відновлюваною енергетикою, фармацевтикою та біотехнологіями. 

Водночас для успішного обʼєднання Україні необхідно адаптувати законодавство у сферах захисту рослин, виноградарства, органічного виробництва та контролю безпечності харчових продуктів.

Близько 40% процесів адаптації українського законодавства до норм ЄС стосуються саме аграрної сфери. Ключовими напрямами є:

• Посилення заходів щодо сталого розвитку, зокрема боротьби з ґрунтовою ерозією та зменшення викидів парникових газів.
• Розв'язання специфічних проблем, пов'язаних з війною: забруднення та розмінування сільськогосподарських земель.
• Збільшення виробництва продукції з доданою вартістю, що може сприяти енергетичній безпеці України та ЄС (наприклад, виробництво біоетанолу та біометану з сільськогосподарських відходів).
• Впровадження європейських стандартів якості та безпеки продукції.

Для підтримки експортного потенціалу та злиття з ринком ЄС українському агросектору необхідні довгострокові проєкти фінансової підтримки, такі як програма Ukraine Facility від Європейського Союзу. Також важливим є запровадження пільгового страхування для агровиробників, що допоможе мінімізувати ризики в умовах нестабільності.

Експорт зерна сьогодні: виклики

У 2024 році ситуація з експортом українського зерна до Європейського Союзу залишається непростою. Після кількох заборон на імпорт українських сільськогосподарських товарів ЄС вживає заходів, щоб уникнути повторення подібних ситуацій. 

На початку жовтня 2023 року європейці зняли заборону на імпорт чотирьох категорій сільськогосподарської продукції, але, наприклад, Польща, Угорщина та Словаччина продовжують розглядати можливість введення нових обмежень.

Щоб уникнути такого в майбутньому, український уряд працює над впровадженням системи експортного ліцензування. Це має запобігти різким стрибкам цін на зерно та забезпечити прозорість експортних операцій. 

Крім того, Україна розширює свою присутність на ринку ЄС шляхом розвитку нових експортних маршрутів та модернізації логістичної інфраструктури, що сприяє підвищенню ефективності постачань.

Експорт насіння: питання еквівалентності 

Експорт українського насіння — продукту з високою доданою вартістю — щороку зростає. Ще у 2020 році Європарламент визнав українську систему сертифікації насіння такою, що відповідає стандартам ЄС. Завдяки цьому Україна може експортувати на європейський ринок насіння ключових зернових культур, таких як овес, ячмінь, рис, жито, пшениця, кукурудза та сорго. 

Але це лише старт. Наша держава продовжує працювати над тим, щоб отримати визнання еквівалентності у Європі й для насіння олійних культур, буряків та сої. Зокрема, ці питання активно просуває Насіннєва асоціація України за підтримки Європейської насіннєвої асоціації Euroseed, яка вже багато років поспіль сприяє інтеграції української насіннєвої галузі у ринок ЄС. 

Серед інших завдань експерти обох асоціацій вбачають і роботу над розвитком сегмента кормових трав: до 2050-х Європа планує відвести під них 30% площ. Мета — і корм для тварин, і відновлення ґрунтів та екосистеми в цілому. Отже, потреба в цьому насінні буде постійна. Тому наразі державі варто активніше долучатися до розробки методик для насіння багаторічних трав. 

Зміни в законодавстві: прогрес у регулюванні ГМО

Ухвалення нового закону про генетично модифіковані організми (ГМО) стало важливим кроком у гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами. Документ передбачає посилення контролю над використанням ГМО, впровадження нових вимог до маркування та підвищення прозорості у цій сфері.

Серед нововведень варто відзначити й запровадження державного контролю за видачею дозволів на використання ГМО, а також більш жорсткої системи оцінки ризиків. 

Закон також передбачає обмеження на вирощування певних видів ГМ культур, таких як кукурудза та цукровий буряк, на п'ятирічний період, за винятком наукових досліджень. 

Ці заходи спрямовані на захист навколишнього середовища та споживачів, а також на підготовку до майбутнього вступу України до Європейського Союзу. Проте для повної імплементації законодавства необхідно розробити низку підзаконних актів, що регулюватимуть специфічні аспекти використання ГМО та інші питання, пов’язані з насіннєвим сектором.

Очікування і прогнози 

Аграрна галузь України, і зокрема насіннєвий сектор, перебуває на тому етапі, коли виклики й можливості зійшлися на одній лінії. З одного боку, війна руйнує інфраструктуру, логістику та виробничі процеси. З іншого — євроінтеграція відкриває нові можливості.

Очікування від приєднання України до ЄС є високими, оскільки це забезпечить доступ до великого ринку з високим рівнем купівельної спроможності, інновацій і сучасних агропрактик. Проте буде зростати конкуренція з європейськими виробниками, вимагаючи від українських фермерів підвищення якості продукції та адаптації до жорстких стандартів.

У цьому контексті наші виробники можуть зайняти нові ніші на ринку ЄС, зокрема у сегментах протеїнових культур та органічної продукції. Попит на це в Європі зростає, і українські фермери мають потенціал для збільшення виробництва, наприклад, сої та гороху.

Одне з головних завдань — адаптація до європейських стандартів з жорсткішими вимогами до якості продукції, екологічності виробництва та використання ГМО. Але успішна гармонізація законодавства може зробити українську аграрну галузь ще більш конкурентоспроможною. Своєю чергою, розширення внутрішнього перероблення сільськогосподарської продукції зменшить залежність від експорту сировини та підвищить додану вартість української продукції.

Попри все, українські фермери демонструють надзвичайну стійкість і адаптивність. Однак для розвитку потрібні подальші реформи, інвестиції в інфраструктуру, модернізація транспортних шляхів, портів та складських потужностей, нові технології. Все це в комплексі матиме вирішальне значення для ефективного партнерства з європейськими країнами та, як наслідок, новий економічний прорив українського агросектору. 

Сюзанна Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України