Ринок зернових та нішевих: на чому варто зосередитися агровиробникам та переробникам

За останніми оцінками, падіння врожаю відбулося на 11 млн т — зі 135 млн т до 124 млн т. До того ж перехідні залишки суттєво не зростали у попередні роки. Але варто розуміти, що у Європі є певні внутрішні правила торгівлі. Спочатку вони забезпечують сусідні країни, реалізують внутрішній експорт, а паралельно, вже після Нового року, активніше відвантажують зерно за межі ЄС. Експорт Франції, який має складати приблизно 6 млн т до країн-сусідів, залишається, а страждають насамперед обсяги за межі ЄС. І саме в цьому питанні Україна відчуває меншу конкуренцію.

Одним із великих світових конкурентів України з експорту пшениці є Канада. Вона доволі активно вирощує цю культуру і експортує її протягом року. Основними країнами, куди здебільшого відвантажує пшеницю Канада, є Китай та інші азійські країни. Незначна частина продукції може їхати і до Євросоюзу.

За ринок пшениці Україна конкурує з росією. Хоча санкції на території ЄС проти зернових, олійних культур і продуктів переробки з рф діють, але країна-агресор забезпечує пшеницею Північну Африку, Єгипет. 

Активним гравцем на ринку пшениці та борошна є Туреччина. І вона декілька місяців тому ввела імпортне обмеження, фактично заборону на імпорт пшениці під приводом підтримки свого внутрішнього виробника з метою утримати ціни. Але водночас у неї є дуже хитрі економічні лазівки, які дозволяють обходити ситуацію, і деякі країни успішно цим користуються. Туреччина має вільні економічні зони, у неї є митна зона, в якій знаходяться і елеватори, і млини. І росія туди активно завозить пшеницю, де зерно переробляється на борошно, яке прямує далі до кінцевого покупця. За попередніми оцінками, елеваторних потужностей у цих зонах вистачає на 700 тис. т, хоча лише за серпень росія вивезла приблизно 1,1 млн т пшениці до Туреччини. Тобто фактично є додаткові обсяги, які переробляються там на місці.

Різниця в ціні французької та російської пшениці наразі становить $40, і це аномальна різниця. Але вона відображає ситуацію, коли французький фермер не має можливості активно продавати пшеницю. До того ж французькі порти недозавантажені — за неофіційною інформацією, вони перейшли на 4-годинний робочий день. І зрозуміло, що така ситуація не буде тривалою, а може змінюватися, ймовірно, внаслідок підняття вартості пшениці.

Крім того, багато переробників готові платити за якісне зерно ціну, яка значно конкурентніша за експортну.

Традиційно пік цін на пшеницю в українських реаліях припадає на січень. Однак експерти застерігають сільгоспвиробників, що макроекономіка відіграє дуже важливу роль, і не можна зростати постійно. Бажання виробника тримати і не продавати збіжжя також не завжди провокує безкінечне збільшення цін. 

До січня може додатися ще $20. Якщо в Україні буде погана ситуація з сівбою озимини, то ринок може почати більш активно проторговувати. І це додатково стимулюватиме зростання цін до $30-35. Тобто коливання у межах $10 буде, і ціна повернеться до $20, як було цього сезону, адже кукурудза, наприклад, буде постійно тримати фуражну пшеницю в тонусі й не дасть можливості активного зростання цін на неї.

В Україні нішевими культурами вважаються жито, овес, гречка, просо і горох. На сьогодні виробництво нішевих культур складає 213 тис. т, а площа збирання — 71 тис. га. Це на 100 тис. га менше, ніж було до повномасштабної війни.

Багаторічний тренд на зниження посівних площ жита розпочався після 2023 року, коли були впроваджені заходи для стимулювання споживання на внутрішньому ринку. 

Здебільшого жито споживається на внутрішньому ринку. За оцінками всесвітніх організацій, Україна втратила приблизно 19% населення. Люди виїхали або частково проживають на непідконтрольних територіях, тому можна вважати, що приблизно на 19-20% зменшилося і споживання жита. 

Площі під вівсом сконцентровані здебільшого на заході та півночі. Їх зниження практично не відбулося: до повномасштабної війни було 178 тис. га, наразі — 172 тис. га. Те ж саме стосується і виробництва вівса, наразі маємо трішки менше пів мільйона тонн.

Гречка — дуже локальна культура, ринок її споживання — всередині країни, на експорт практично нічого не йде. І всі зміни у вирощуванні гречки пояснюються лише ситуацією на внутрішньому ринку.

Станом на 2024 рік Україна нарощує виробництво та споживання гречки. Посівні площі сягають 88 тис. га, а рівень виробництва — 124 тис. т.

Площі під просом сконцентровані на півдні, але саме там відбулися втрати посівів — у Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях. Водночас культуру почали вирощувати в центральній Україні. У результаті площа посівів і обсяги виробництва не змінилися.

У споживанні гороху лише 20% займає внутрішній ринок, а основна маса йде на експорт. Саме завдяки цьому в аграріїв є більше можливостей наростити виробництво.

Жито, овес і гречка практично повністю орієнтовані на внутрішнє споживання, і тому немає змоги різко наростити виробництво. А просо і горох, навпаки, мають більшу частку експорту, і це дозволяє оптимістично дивитися в їхнє майбутнє. Лише наявність стабільних великих зовнішніх ринків дає можливість експортувати продукцію і призводить до збільшення кількості посівів усередині країни. Якщо культура орієнтована тільки на внутрішнє споживання, очікувати різкого зростання її виробництва не варто, говорять аналітики.

Цього сезону всього 1 тис. т продукції вивезено автотранспортом, тобто експорту нішевих культур практично немає.

Торік Україна експортувала дуже малий обсяг жита — приблизно 600 тис. т — до Польщі, яка реекспортувала його до інших європейських країн.

Україна практично не експортує овес, усього в межах 13 тис. т, на наступний сезон планується 20 тис. т. Географія експорту — Європа і автоперевезення всередині країни.

За останні 10 років у Європі виросло споживання гороху, нуту та інших бобових культур через міграційні процеси. Можна очікувати, що завдяки споживачам, які переїхали до Європи, збільшиться європейський імпорт гречки. В Україні практично немає експорту гречки, всього 2 тис. т відправили автотранспортом до ЄС.

В Україні спостерігається постійне зниження посівних площ і обсягів виробництва під нішевими культурами. Але варто розуміти, що ці культури — специфічний інструмент, зазначають фахівці. Вони мають кращу маржинальність, але набагато більше ризиків. Іноді для фермера простіше працювати з уже знайомою культурою, яка буде мати меншу, але стабільну маржинальність і кращу прогнозованість.

Нішеві культури не замінять основні, вони не зможуть конкурувати з культурами-монополістами. Це просто додатковий інструмент, який дозволяє фермеру не тільки покращувати сівозміну, а й оптимізувати ризики.

Вікторія Полевик, AgroPortal.ua