Стягнення збитків за невиконання форвардних договорів поставки: аналіз судової практики

Поняття збитків та підстави для їх відшкодування

Стаття 22 ЦК України визначає збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Також законодавством чітко визначено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).

Для покладення на постачальника, який не виконав умови договору поставки, обов’язку з відшкодування збитків покупцю потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідно довести під час розгляду судової справи:

• Протиправність поведінки боржника. Боржник має порушити свої договірні зобов’язання (наприклад, не поставити товар у визначений строк).
• Наявність збитків. Потрібно підтвердити реальні фінансові втрати (наприклад, довести різницю між ціною товару за первісним договором і ціною товару, придбаного у третьої особи на заміщення непоставленого товару).
• Причинно-наслідковий зв’язок. Збитки мають бути безпосередньо спричинені протиправною поведінкою боржника. Наприклад, якщо покупець купив дорожчий товар не через непоставку, а через зміну ринкових умов, причинний зв’язок буде відсутній.
• Вина боржника. Згідно зі ст. 614 ЦК України вина передбачається за замовчуванням, якщо боржник не доведе відсутність своєї вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє від відповідальності боржника за заподіяні збитки. 

Порівняльний аналіз підходів Верховного Суду до вирішення питання про стягнення збитків з постачальників за невиконання договорів поставки

Наразі можна виділити три різні підходи, які Верховний Суд застосовує до питання стягнення збитків з постачальників за невиконання договорів поставки.

Відмова у визнанні збитками додаткових витрат покупця на заміщення непоставленого товару

У постанові КГС ВС від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21 колегія суддів дійшла висновку, що купівля товару у третьої особи за вищою ціною не є збитками для покупця, якому відповідач не поставив товар, оскільки не доведено прямого зв’язку між діями постачальника та витратами покупця.

Під час прийняття такого рішення суд виходив із того, що позивачем не було доведено існування у нього критично необхідної виробничої потреби в обсягах товару, передбачених договорами на заміщення (договорів поставки в порядку подальшого перепродажу, переробки тощо), як і не доказано того, що незадоволення відповідної виробничої потреби у товарі, який мав бути поставлений, могло б потягнути за собою негативні для нього наслідки, зокрема застосування штрафних санкцій з боку контрагентів, зупинку ліній виробництва, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту тощо. Позивачем не надано доказів того, що закупівля товару за договорами на заміщення за завищеними цінами має наслідком меншу шкоду, ніж та, що могла б виникнути у нього в результаті незадоволення відповідної виробничої потреби у відповідному товарі.

Схожого підходу дотримався Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 року у справі №911/589/21, зазначивши, що збитки, спричинені виникненням одночасно двох подій: неправомірним невиконанням відповідачем умов договору та зростанням ціни на непоставлений ним товар на ринку за незалежних від нього обставин, не підлягають відшкодуванню відповідачем.

На мою думку, застосування такого підходу є суперечливим, а Верховний Суд занадто формально підійшов до питання причинно-наслідкового зв’язку між порушенням зобов’язання постачальником та вимушеними витратами покупця на придбання аналогічного товару. До того ж такі висновки Верховного Суду суперечать міжнародній практиці, наприклад, положенням Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція), Принципам міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) тощо.

Проте наразі від вказаних правових позицій не було здійснено відступів, а тому їх необхідно враховувати.

Однак Верховний Суд наразі застосовує й кардинально інші підходи під час вирішення подібних справ та покладає на недобросовісних постачальників обов’язок з відшкодування збитків за порушення договорів поставки на користь покупця. Проте для застосування таких підходів сторони наперед у договорі повинні домовитися про відшкодування таких збитків.

Проаналізуємо такі ситуації більш детально.

Визнання збитками різниці між вартістю первісного товару та вартістю придбаного товару взамін

У постанові Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №911/683/21 суд визнав збитками різницю між договірною ціною непоставленого товару та ціною, за якою покупець вимушено придбав товар у третьої особи. При цьому суд врахував, що сторони чітко врегулювали між собою, що у випадку порушення постачальником договору покупець має право придбати аналогічний товар в іншого постачальника, а також що різниця між фактичною вартістю товару, який би мав отримати покупець за договором, і вартістю придбаного товару взамін, є збитками, які завдані неналежним виконанням своїх зобов'язань постачальником.

При цьому Верховний Суд не застосував висновків Верховного Суду, викладених у досліджених вище постановах від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21 та від 21.09.2022  року у справі №911/589/21, оскільки «у вказаних справах вимога позивача про стягнення збитків у вигляді витрат на придбання товару в інших постачальників для заміщення нестачі товару за більш високою ціною пред'явлена у загальному порядку, і такі умови як збитки (у разі придбання товару в інших постачальників) не врегульовані між сторонами їхнім договором».

Такий підхід Верховного Суду повністю відповідає принципу повного відшкодування збитків та гармонізується з міжнародними стандартами. Наразі подібна судова практика стає усталеною.

Однак навіть за такого підходу покупцю-позивачу потрібно довести, що заміщення непоставленого товару відбулося у розумні строки, за актуальною (не завищеною) на час заміщення ціною, а також що було придбано товар з аналогічними до непоставленого характеристиками тощо.

Суд обов’язково досліджуватиме питання добросовісної поведінки позивача-покупця та визначатиме, чи не призвели дії чи бездіяльність покупця до збільшення збитків. До прикладу, якщо покупець без поважних причин не здійснив заміщення непоставленого товару в розумні строки, а зробив це, скажімо, через понад пів року, коли ціна на аналогічний товар суттєво зросла, суд може визнати таке зволікання з боку покупця необґрунтованим та таким, що призвело до збільшення розміру збитків, і, як наслідок, відмовити у позові про стягнення таких збитків з постачальника.

Стягнення «заздалегідь визначених збитків»  

Ключове питання, що постало перед Верховним Судом у межах справи №915/546/21, стосувалося предмета і тягаря доказування збитків у разі, якщо сторони заздалегідь визначили їхній розмір у договорі  (так звані «заздалегідь погоджені збитки» — liquidated damages). Так, у межах цієї справи розглядалися правовідносини, коли сторони у договорі визначили, що у разі порушення зобов'язання постачальника щодо передачі товару у встановлений строк постачальник зобов'язаний відшкодувати покупцю понесені ним збитки, розмір яких складає 150% вартості товару, який мав бути поставлений за цим договором.

У постанові від 25.10.2024 року Верховний Суд вказав, що сторони можуть домовитися в договорі про конкретний розмір збитків, що буде виплачуватися особі в разі порушення її цивільного права, оскільки це відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 6 ЦК України.

Однак у вказаній справі суд відмовив у стягненні заздалегідь визначених збитків, посилаючись на те, що, незалежно від узгодження сторонами в умовах договору твердого розміру збитків, доведення позивачем факту завдання збитків є обов'язковим і передбачає, зокрема, доведення їхнього дійсного розміру. 

Верховний Суд зауважив, що саме факт завдання збитків відрізняє правовий інститут збитків від інституту неустойки, для якої має значення лише обставина порушення зобов'язання, без необхідності встановлювати, чи було таким порушенням завдано збитків.

Застосування такого підходу є дискусійним, про що, зокрема, свідчить окрема думка однієї із суддів колегії, що розглядала справу №915/546/21, О. Кібенко. Так, суддя зазначила, що визначений постановою Верховного Суду додатковий обов'язок покупця (позивача) довести не лише факт порушення зобов'язань за договором, але й також факт понесення ним збитків, їхній розмір та причинно-наслідковий зв'язок із порушенням договірних зобов'язань порушує принцип свободи договору, закріплений у ч. 1 ст. 627 ЦК України, та покладає на сторону позивача додатковий тягар доведення обставин, доказування яких відповідно до договору не вимагається, оскільки сторони вже домовилися про це.

При цьому суддя О. Кібенко посилається на авторитетні міжнародні акти уніфікації приватного права та європейського законодавства, які містять положення про те, що кредитор у випадку вчинення боржником порушення умов договору, на випадок якого встановлений відповідний платіж, має право на отримання цього платежу незалежно від наявності (доведеності) та розміру дійсних втрат кредитора. Зокрема, суддя О. Кібенко посилається на ч. 1 ст. 7.4.13 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА (яка міститься розділі 4 «Збитки» гл. 7 «Невиконання»), відповідно до якої якщо договором обумовлено, що сторона, яка не виконує договір, сплачує визначену суму постраждалій стороні за таке невиконання, то постраждала сторона має право на таку виплату безвідносно до фактичної шкоди. Однак частиною другою вказаної статті передбачено, що, незважаючи на будь-яку угоду про інше, визначена сума може бути зменшена до розумного розміру, коли має місце істотне завищення по відношенню до шкоди, що виникла внаслідок невиконання та інших обставин.

Виходячи з цього, вбачається логічним, що дійсний розмір шкоди (збитків) все ж таки має встановлюватися (доказуватися) під час вирішення справи.

Слід зауважити, що в західній правовій традиції інститут liquidated damages застосовується здебільшого у випадках, коли реальні збитки важко або неможливо довести (наприклад, збитки від розголошення комерційної таємниці). У таких випадках цей правовий інструмент виконує компенсаційну функцію.

Загалом інститут «заздалегідь визначених збитків» займає певне проміжне місце між неустойкою (штрафом) та відшкодуванням збитків і за своєю природою, на мою думку, має більше ознак саме штрафної санкції, аніж компенсації збитків. Відтак, за умови передбачення у договорі поставки штрафу за невиконання постачальником своїх обов’язків з поставки, може виникнути інше дискусійне питання: чи не вважатиметься одночасне стягнення заздалегідь визначених збитків і штрафних санкцій згідно договору подвійною відповідальністю за одне й те ж порушення?

Зважаючи на вищевикладене, на мою думку, правова позиція, викладена в постанові ВС від 25.10.2024 року у справі №915/546/21, не є остаточною у вирішенні спірного питання.

Відтак, вбачається, що для забезпечення ефективного захисту своїх прав у випадку невиконання постачальником своїх зобов’язань за договором поставки покупець має вжити певних заходів ще на стадії укладення договору та чітко передбачити у ньому умови щодо механізму відшкодування можливих збитків, порядку визначення їхнього розміру тощо.

Проаналізувавши актуальну судову практику, на мою думку, найбільш ефективним буде передбачити у договорі умову, що в разі порушення постачальником зобов’язання з поставки товару покупець матиме право придбати аналогічний товар в іншого постачальника, а якщо таке заміщення товару відбудеться за вищою ціною, то постачальник буде зобов’язаний відшкодувати покупцю відповідну різницю.

По-перше, такий підхід вбачається мені найбільш обґрунтованим та справедливим, за якого відшкодуванню підлягають реальні втрати покупця, розмір яких визначається за цілком зрозумілою формулою. По-друге, на моє переконання, судова практика щодо стягнення подібних збитків поширюватиметься та стане усталеною; підстави для відступу від подібної правової позиції відсутні.

Проте слід врахувати, що, навіть передбачивши у договорі відповідну умову про компенсацію збитків, під час розгляду справи позивачу необхідно буде довести наявність у діях відповідача усіх елементів цивільного правопорушення, а також доказати, що позивач ужив усіх необхідних заходів з метою зменшення завданих збитків, а визначений ним розмір збитків не є завищеним.  

Валентин Гамей, радник практики судового супроводу вирішення спорів ЮК «Армада»