Тренди спорів у сфері експорту аграрної продукції з України

Українські чорноморські порти: поступове відновлення

Незважаючи на припинення «зернової угоди» у липні минулого року, обсяг аграрної продукції, яка експортується через українські чорноморські порти, суттєво зріс. Україна змогла забезпечити безпечний транспортний коридор вздовж західного узбережжя Чорного моря від українських портів до Босфору, даючи змогу експортувати аграрну продукцію без погодження з рф чи іншими країнами. 

Ця ініціатива українського уряду виявилася успішною — дедалі більша кількість трейдерів обирає українські чорноморські порти замість дунайських портів Румунії та Молдови, які розглядалися як гідна альтернатива у 2022-2023 роках. Повідомляється, що станом на 1 червня 2024 року більше 50 млн т аграрної продукції було експортовано цим транспортним коридором. При цьому, за статистикою Держмитслужби, протягом 2024 року 89% експорту аграрної продукції з України припало на морські перевезення.

Основним викликом під час використання цього транспортного коридору залишається ризик атак з боку рф. Так, з початку повномасштабної війни було уражено більше 20 суден. Тільки в жовтні цього року ворог атакував щонайменше чотири торгові судна в Чорному морі, принаймні частина яких була завантажена зерном. Відомо також про пошкодження судна, яке перевозило соняшникову олію до Палестини в межах гуманітарної діяльності ООН. Водночас продовжуються обстріли українських чорноморських портів, що періодично призводить до пошкодження портової інфраструктури та затримок в їхній роботі.

Така ситуація ускладнює та здорожує експорт, оскільки лише обмежене число судновласників готові надавати судна для експорту української аграрної продукції — фактично, ми бачимо на ринку тих же судновласників, які вирішили працювати з Україною після початку повномасштабної війни. Це означає вищі ставки фрахту та страхування воєнних ризиків. Усе це призводить до зростання кількості спорів за договорами фрахтування суден.

Іншим потенційним джерелом спорів є те, що для використання вказаного транспортного коридору необхідне погодження українських ВМС, які можуть не надавати його оперативно через погану погоду, підвищений ризик російських атак або відомості щодо мінування певної акваторії неподалік від очікуваного маршруту судна. 

Ця процедура також створює додаткові складнощі для судновласників, оскільки будь-яке відхилення від погодженого маршруту, неповідомлення про поточне місце перебування судна або невиконання будь-яких інструкцій ВМС може призвести до внесення відповідного судна та судновласника у «чорний список», що означитиме фактичну неможливість продовжувати надання суден для експорту аграрної продукції з України.

Дунайський експорт: кінець монополії

Відродження традиційного маршруту експорту призвело до того, що дунайські порти Румунії та Молдови почали програвати конкуренцію більшим українським портам — Південному, Чорноморську та Одесі. Незважаючи на значні інвестиції в розвиток інфраструктури дунайських портів, вони досі мають обмежену пропускну здатність та програють у цьому аспекті чорноморським портам.

Ця ситуація також зумовлена традиційною залежністю дунайських портів від погодних умов. Так, канал Суліна, який є ключовою логістичною ланкою для експорту через дунайські порти, має відносно невелику ширину та часто закривається за поганих погодних умов, що зменшує його пропускну здатність. Сезонні паводки Дунаю ще більше ускладнюють ситуацію. 

Все це призводить до спорів не тільки під час експорту аграрної продукції через дунайські порти, але й через українські чорноморські порти, оскільки судна зазвичай прямують до них саме через Суліну. Так, доволі типовими є спори щодо стягнення детеншну, спричиненого простоєм судна на Суліні.

Український уряд: надмірний контроль

Впродовж останнього року ми зіткнулися з хвилею спорів, спричинених тривалим простоєм суден в українських портах через надмірні заходи українських органів влади, спрямовані на боротьбу з «чорним ринком» зерна. Проблема виникла ще влітку 2023 року, коли уряд розпочав кампанію проти ухилення від сплати податків експортерами української аграрної продукції. Це включало, зокрема, негласну заборону на видачу експортних митних декларацій та регулярні обшуки в українських портах.

Такі заходи негативно вплинули на багатьох експортерів, включаючи тих, які діяли у повній відповідності до закону та належно сплачували всі податки, оскільки вони не мали змоги завершити митні формальності та завантажити товар протягом тижнів, а інколи навіть місяців. Через це покупці часто відправляли їх у дефолт та намагалися стягнути збитки через непостачання товару в обумовлений договором строк в арбітражі.

Ця ситуація також призвела до хвилі спорів з судновласниками, оскільки тривалий простій судна означає накопичення суттєвого демереджу та заборгованості з оплати страхування воєнних ризиків, яке, як вже було зазначено, є доволі дорогим. Часто такі спори супроводжувалися арештами суден та вантажів, які використовувалися сторонами як тактичний інструмент посилення переговорної позиції. 

Хоча наразі ситуація покращилася, ця проблема періодично виникає і досі є поширеною причиною виникнення спорів.

Санкції: фактор непередбачуваності

Санкції залишаються суттєвим фактором в торгівлі аграрною продукцією в Чорноморському регіоні, який ускладнює життя російським експортерам та іноземних компаніям, які купують російську аграрну продукцію. 

Зокрема, український уряд докладає зусиль до запобігання торгівлі українським зерном, викраденим росіянами або зібраним з полів на окупованих територіях, подаючи позови проти як продавців, так і покупців такого зерна. Україна також веде «полювання» на торгові судна, які здійснюють рейси в анексований Крим та окуповані після початку повномасштабної війни території, арештовуючи такі судна. Практика показує, що таке судно вкрай складно звільнити з-під арешту, і воно зазвичай конфіскується та продається з аукціону без повернення його вартості судновласнику.

Водночас санкції часто використовуються недобросовісними трейдерами як привід для невиконання своїх договірних зобов’язань. Так, ми неодноразово стикалися з ситуаціями, коли український експортер відмовлявся поставляти товар, посилаючись на те, що він буде реекспортований в певну підсанкційну країну (рф або Іран) або на те, що судно чи судновласник так чи інакше підпадають під дію санкцій. Часто такі звинувачення ґрунтуються на неперевіреній інформації або ж взагалі не відповідають дійсності.

Спільною для всіх ситуацій проблемою є нечіткість українського санкційного законодавства, яке допускає різне його тлумачення, а також те, що детальна перевірка контрагентів та суден на предмет їх відповідності санкційним режимам різних країн не проводиться або проводиться поверхнево, оскільки це вимагає багато часу. Ціною такої недбалості часто є подальші спори за договорами та проблеми з органами влади.

Українська олія: американські гірки

Ціни на соняшникову олію цього року суттєво коливалися, призводячи до частих дефолтів продавців, які намагалися уникнути виконання договірних зобов’язань на зростаючому ринку. Так, наприкінці весни цього року ціна олії стрибнула до більш ніж $900, у жовтні вона перевищила $1 тис., а наразі її ціна перевищила $1,2 тис. Кожен такий стрибок породжував нову хвилю дефолтів. 

Відповідно, ми вже працюємо над кількома спорами щодо відмови українських експортерів поставляти олію до країн ЄС та очікуємо суттєвого зростання кількості арбітражів за договорами постачання соняшникової олії з України найближчими місяцями.

Туреччина: імпортний бан

Цього року Туреччина вкотре впровадила тимчасову заборону на імпорт пшениці з 21 червня до 15 жовтня для захисту місцевих виробників, які переважно продають пшеницю місцевим борошномельним підприємствам. Це рішення створило складнощі для українських експортерів, для яких Туреччина традиційно є ключовим ринком збуту.

Наслідком таких обмежень стало виникнення спорів з турецькими покупцями пшениці через фрустрацію відповідних договорів постачання. Також це спричинило падіння ціни на українську пшеницю, що призвело до намагань окремих покупців «зіскочити» з уже укладених договорів постачання, які передбачали вищу ціну.

Висновки

Експорт аграрної продукції з України, незважаючи на привабливі ціни та зручну логістику для постачання до ЄС, північної Африки чи на Близький Схід, ставить перед трейдерами низку викликів, зокрема воєнні ризики, санкції та обмеження з боку українських органів влади. Це призводить до виникнення спорів, які часто не приносять позивачу очікуваного результату або ж навіть шкодять обом сторонам.

Ключем до вирішення цієї проблеми є ретельна перевірка контрагентів та серйозний підхід до укладення договорів. Чітке визначення прав та обов’язків сторін у всіх можливих ситуаціях дозволяє раціонально розподілити ризики та зменшує розбіжності між сторонами у розумінні ними механізму виконання договору. Це зменшує ризики недобросовісної поведінки контрагентів та сприяє мирному врегулюванню спорів.

Водночас варто враховувати актуальні виклики у сфері торгівлі аграрною продукцією, зокрема страхування воєнних ризиків, проблеми з санкціями та підвищену вірогідність тривалого простою суден у чорноморських та дунайських портах, включаючи відповідні положення в договори постачання та фрахту.

В контексті різких коливань ринкових цін на олію важливо розумно підходити до вибору права, застосовного до договорів постачання. Якщо англійське право дозволяє покупцям відшкодовувати суттєві збитки, спричинені непостачанням товару українськими експортерами, то для українських експортерів вигіднішим є застосування українського права, яке ускладнює стягнення таких збитків.

Також вкрай важливим є раціональний, комерційно орієнтований підхід до вирішення спорів. Часто навіть дуже помірні поступки дозволяють уникнути тривалого та витратного арбітражу, який може принести додаткові проблеми у вигляді арештів суден, товарів, рахунків та інших активів. 

Павло Лебедєв, радник юридичної фірми AGA Partners, Віктор Пасічник, юрист юридичної фірми AGA Partners