Фінансова «подушка» для аграрія. Куди спрямовують прибутки сільгоспвиробники

Куди зазвичай аграрії спрямовують сезонні прибутки?

Олександр Захарчук: Частку прибутків аграрії можуть відкладати на випадок кризових періодів чи неврожаю у фінансову «подушку» або створювати резервні запаси мінеральних добрив, пального, засобів захисту рослин (ЗЗР) тощо. Такий розподіл інвестицій та заощаджень підвищує довгострокову стійкість аграрного бізнесу.

Які напрями використовують аграрії для диверсифікації ризиків?

Олександр Захарчук: Для зниження ризиків українські аграрії розширюють коло вирощуваних культур, додаючи нішеві та кліматично стійкі рослини – сою, сорго, ріпак, овочі, щоб не залежати від монокультур – пшениця, кукурудза, соняшник. Крім того, багато господарств інвестують у переробку. Щоб зменшити вплив цінових коливань на сировину й отримувати стабільніші доходи, вони запускають невеликі цехи для переробки зерна, молока, олійних культур та овочів. 

Деякі агрокомпанії диверсифікують бізнес у суміжні напрями – логістика, зберігання, відновлювальна енергетика, розподіляючи таким чином ризики між різними видами діяльності.

Наскільки активно агровласники інвестують поза межами сільського господарства та переробки? Які категорії активів для них найпривабливіші?

Олександр Захарчук: Згідно з галузевими оглядами, багато аграрних бізнесменів вкладають заощадження в інші сфери – від суміжних бізнес-напрямків до нерухомості. Інвестиції в житлову і комерційну нерухомість залишаються традиційно привабливими, забезпечуючи пасивний дохід на рівні 10-15 % річних у доларах США навіть через їх подальшу оренду. Популярними є й фінансові інструменти: депозити зі ставкою 8–10 % річних у гривні, а також державні облігації, що дають близько 12–18 % річних без оподаткування доходу. Отже, агровласники активно розкладають «яйця в різні кошики», надаючи перевагу зрозумілим та стабільним активам поза межами сільського господарства та навіть переробки.

Чи змінився портфель непрофільних інвестицій аграрних компаній з початку війни, якщо так, то як?

Олександр Захарчук: Широкомасштабна збройна агресія рф проти України та тимчасова окупація її територій суттєво вплинула на непрофільні інвестиції агрокомпаній, змусивши їх перерозподілити ресурси та переглянути ризики. З початком повномасштабного військового вторгнення рф на територію нашої держави багато агровиробників зосередилися на підтриманні ліквідності бізнесу.

Вони накопичували кошти на рахунках і частково переводили їх у захищені інструменти задля збереження капіталу в умовах надзвичайних ризиків. Компанії оптимізували портфелі, іноді розпродаючи неключові активи або згортуючи проєкти, далекі від основної діяльності.

Одночасно відбулася переорієнтація інвестицій на підвищення стійкості виробництва. Агрохолдинги почали вкладати в логістичну інфраструктуру – власні зерновози, вагони, а також техніку для забезпечення експорту в обхід заблокованих морських портів.

З’явився також точковий інтерес до поглибленої переробки і проєктів енергонезалежності як стратегічних напрямів, хоча масового інвестування у нові проєкти поки небагато.

З 2022 року непрофільні інвестиції аграрних компаній змістилися в бік консервативних та інфраструктурних активів, необхідних для виживання і адаптації бізнесу до нових реалій сьогодення.

Зокрема, вони можуть ініціювати ремонт сільських доріг у межах своїх агроформувань, звернувшись до місцевої влади з відповідною пропозицією. І вони не лише беруть безпосередню участь у фінансуванні робіт спільно з громадою, а й залучають до співпраці у цій ініціативі інших агровиробників.

При цьому слід пам’ятати, що органи місцевого самоврядування відповідають за стан доріг, що знаходяться в межах населених пунктів, включаючи сільські дороги, тож агровиробники не є відповідальними за ремонт доріг у повному обсязі.

Які напрями сьогодні виглядають найбільш перспективно, а які — втратили привабливість?

Олександр Захарчук: У 2022–2025 роках агросектор України демонструє одночасно високу стійкість і гнучкість, адаптуючись до викликів війни. Найбільш перспективними для вкладень є напрями, що підвищують:

• додану вартість – переробка, харчові продукти тощо;
• ефективність виробництва – точне землеробство, насінництво,а також
• експортну автономність – логістика, порти, органічна продукція.

Натомість інвестиційна активність згасає там, де ризики перевищують потенційну вигоду – у зонах бойових дій, за нестабільної регуляторної політики чи відсутності доступу до фінансів.

Нині регіональний фокус інвестицій змістився на захід і центр країни, проте у повоєнний період очікується повернення капіталу і до традиційно аграрних східних та південних областей.

Такий перерозподіл вже зараз формує нову карту агроінвестицій України, яку визначають безпекові та логістичні реалії сьогодення, проте в перспективі – невикористаний потенціал родючих ґрунтів та інтеграція в європейський ринок.

Деталізуйте основні інвестиційно привабливі перспективні напрями.

Олександр Захарчук: Зернове виробництво та модернізація техніки. Рослинництво залишається ключовим напрямом: Україна входить до топ-5 світових експортерів зернових. Інвестиції спрямовуються на оновлення парку техніки – переважно трактори, сівалки, впровадження GPS-навігації та точного землеробства, а також зрошення – у південних регіонах для протидії посухам. Такі вкладення підвищують урожайність і стійкість виробництва.

Розвиток тваринницької галузі. Попит на м’ясо-молочну продукцію всередині країни залишається стабільним, тому інвестори вкладають кошти у будівництво сучасних ферм – свинарники, птахофабрики, молочно-товарні комплекси – з автоматизацією процесів. Паралельно розвивається переробка молока і м’яса для заміщення імпорту та збільшення експорту тваринної продукції. 

Поглиблена переробка агропродукції. Тренд «від сировини до продукту» набирає обертів. Будуються та модернізуються олійноекстракційні заводи для переробки соняшнику, ріпаку, сої, а також млини для виробництва борошна і круп. Освоюються проєкти глибокої переробки кукурудзи на крохмаль та біоетанол. Держава стимулює агропереробку субсидіями, оскільки експорт продуктів із більшою маржею зменшує логістичні ризики.

Органічне та нішеве виробництво. Попит на українську органічну продукцію за кордоном зростає на 10–15 % щороку. Інвестори зацікавлені в сертифікації органічних господарств і вирощуванні під експортні контракти нішевих культур – нут, сочевиця, льон, амарант, гірчиця тощо.

Агроінфраструктура та логістика. Блокада морських портів змусила розвивати альтернативні шляхи експорту. В результаті сотні мільйонів доларів США інвестовано у збільшення потужностей дунайських портів та західних прикордонних переходів. Будуються елеватори з сушарками і очищувачами, сухі порти та залізничні термінали на заході України – Волинь, Львівщина, Закарпаття – для перевалки зерна на європейські ринки. Ці проєкти підвищують стійкість експорту: навіть без великих чорноморських портів Україна здатна вивозити до 25 млн т агропродукції на рік альтернативними маршрутами.

Біоенергетика та «зелена» енергетика. Аграрні інвестори все більше орієнтуються на проєкти сталого розвитку. Популярними стали біогазові комплекси на відходах тваринництва, виробництво біопаливних пелет із соломи та встановлення сонячних панелей на фермах. Такі інвестиції знижують енергозалежність господарств і відкривають можливість продавати «зелену» енергію. 

Агроінновації та цифровізація. В українському агросекторі активізувався напрям AgTech. Впроваджуються дрони для аерознімання полів і точкового внесення добрив, супутниковий моніторинг посівів та системи для відстеження стану ґрунтів. Великі агрохолдинги інвестують у CRM/ERP-платформи для прозорого управління земельним банком. Ці інновації підвищують ефективність виробництва і приваблюють венчурний капітал. 

Насінництво. Виробництво насіння в Україні перетворюється на стратегічно важливий та вигідний бізнес. Світові насіннєві корпорації – Bayer, KWS, Corteva, Syngenta та інші – вже інвестують у селекційні станції й насіннєві заводи в Україні. Їх сильна наукова база та різноманітні кліматичні зони України дозволяють вирощувати насіння, адаптоване до різних ринків. Для іноземних та вітчизняних інвесторів насінництво привабливе високою маржинальністю та відносною незалежністю від цінових коливань на сировину.

А які напрями втратили інвестиційну привабливість?

Олександр Захарчук: Аграрні проєкти на окупованих та прифронтових територіях. Збройна агресія рф проти України призвела до втрати щонайменше 3,5 млн га посівних площ, фізичного знищення агропідприємств та інфраструктури. Значна частина родючих земель на півдні та сході замінована або знаходиться під тимчасовою окупацією. Отже, вкладати туди нові інвестиції фактично неможливо до завершення бойових дій та розмінування територій. Зокрема, катастрофа на Каховській ГЕС зруйнувала систему зрошення в нижньому Дніпрі, поставивши хрест на проєктах рисівництва та овочівництва у Херсонській області. Одеська, Херсонська та Миколаївська області раніше були «житницею» України, але в умовах ведення воєнний дій на території нашої держави інвестиційна активність змістилася до більш безпечних областей. 

Непередбачуваність торговельної політики. Будь-які різкі зміни правил експорту підривають довіру інвесторів. Наприклад, ініціативи щодо запровадження експортного мита або квот на олійні – соя, ріпак – викликали занепокоєння бізнес-спільноти. Такі кроки сигналізують про нестабільність «правил гри» і зменшують інвестиційну привабливість агросектору. 

Воєнні ризики, дефіцит трудових ресурсів. Повномасштабне військове вторгнення рф до України суттєво підвищило ризики ведення бізнесу. Інфляція та коливання курсу гривні ускладнюють фінансове планування, кредити здорожчали, а страхування воєнних ризиків майже недоступне. Через мобілізацію та міграцію відчувається брак робочої сили на селі. Аграрії зіткнулись з браком техніки, пального та обігових коштів. Все це знижує спроможність підприємств інвестувати у розширення виробництва. Капіталомісткі проєкти з довгим строком окупності – садівництво, виноградарство, відгодівельні комплекси тощо – відкладені до закінчення війни.

Скорочення малого фермерства. Високі ризики і брак фінансування непропорційно вдарили по малих фермерських господарствах. Багато малих агровиробників вимушені продавати бізнес більш активним гравцям. Відповідно, інвестиції зміщуються у бік поглинання існуючих активів великими агрохолдингами, а не підтримки нових малих проєктів. Така консолідація означає, що ніша сімейних ферм стала менш привабливою для кредиторів і інвесторів.

Які інструменти агросектор вважає ризиковими, а які — надійними? Який баланс безпеки і дохідності зараз найбільш затребуваний?

Олександр Захарчук: Аграрії обирають інструменти з мінімальним ризиком і передбачуваною віддачою. Традиційно безпечними вважаються вкладення в реальні активи. Передусім у землю, яка слугує захистом заощаджень від інфляції. Надійними також є інвестиції у розвиток власного господарства – інфраструктуру, техніку тощо.

Натомість високоризиковими аграрії сприймають спекулятивні новації на кшталт криптовалют. Ці цифрові активи надзвичайно волатильні, а спрогнозувати їх курс практично неможливо. Такі інструменти не гарантують збереження капіталу і майже не використовуються консервативним агробізнесом, особливо малими та середніми фермерами.

В умовах війни та економічної нестабільності агросектор України тяжіє до максимальної фінансової безпеки, навіть ціною зниження потенційної прибутковості.

Нині найбільш затребуваним підходом є мінімізація ризиків при помірній рентабельності. Аграрії свідомо уникають авантюрних проєктів і «гонитви за надприбутками», надаючи перевагу стратегіям, що гарантують збереження капіталу та стабільність виробництва.

Практика накопичення резервів у сприятливі роки підтверджує цей прагматизм. Прибутки 2021 року більшість господарств спрямувала на формування запасів, які дотепер допомагають пережити скрутні часи.

Якщо мова не про землю, то які альтернативні активи набирають обертів серед агровласників?

Олександр Захарчук: Окрім землі, серед українських агровласників набувають популярності інші альтернативні активи. Насамперед, з початку повномасштабного військового вторгнення рф до України різко зріс попит на державні облігації, у тому числі - військові ОВДП, як надійний інструмент збереження капіталу. З лютого 2022 року громадяни та бізнес сукупно придбали цих облігацій більш ніж на 1 трлн грн.

Також аграрії звертають увагу на корпоративні облігації великих стійких компаній – ритейл, логістика тощо, які пропонують підвищену дохідність порівняно з державними паперами. Набирають обертів й інвестиції у відновлювану енергетику та суміжні проекти: деякі агрохолдинги навіть запускають виробництво біоетанолу, біогазу та біометану з агросировини. Подібні енергетичні активи розглядаються як перспективні джерела майбутніх доходів.

Окрім того, триває інтерес до класичних інструментів із фіксованим прибутком – банківських депозитів із високими ставками та валютних заощаджень, що забезпечують пасивний дохід навіть в умовах невизначеності. Отже, воєнні дії рф на території України стимулювали переорієнтацію капіталу агровласників у напрямі альтернативних активів з прийнятним рівнем ризику.

Як змінюється інтерес до інструментів пасивного доходу? Які можливості з’являться після війни?

Олександр Захарчук: Під час війни інтерес українських агровласників до інструментів пасивного доходу помітно зріс. Через високі ризики активного інвестування багато хто обирає консервативні вкладення, що генерують стабільний дохід без додаткових зусиль. Наприклад, військові облігації під гарантії держави чи банківські депозити зі ставками від 14 до 18 % річних дозволяють перекрити інфляцію і зберегти капітал. Натомість інвестиції в нерухомість під час війни стримуються через загрозу руйнувань, тож аграрії обережно ставляться до нових проєктів оренди чи будівництва.

За прогнозними оцінками науковців Інституту аграрної економіки, у післявоєнний період очікується масштабне розширення інвестиційних можливостей та каналів пасивного заробітку. Економічне відновлення та приплив капіталу зроблять привабливими цінні папери українських компаній і фонди нерухомості/землі, які потенційно забезпечать високий дохід на тлі зростання економіки. Проєкти у відновлюваній енергетиці обіцяють високу маржинальність і ліквідність, а доступні інвестиційні фонди дозволять пасивно долучитися навіть інвесторам з відносно невеликим капіталом.

Тому вигідною інвестицією коштів сільськогосподарських підприємств є використання сонячних панелей, які перетворюють сонячне випромінювання в електричну енергію, яку можна використовувати як для власних потреб, так і продавати надлишки державі за «зеленим тарифом». Це дозволяє їм отримувати додатковий прибуток, одночасно сприяючи розвитку відновлюваної енергетики в країні.

Які регіони України сьогодні відкривають нові перспективи для інвестицій?

Олександр Захарчук: В умовах збройної агресії рф проти України інвестори, особливо іноземні, перерозподілили увагу на відносно більш безпечні регіони України. Західні області стали своєрідним притулком для агробізнесу.

По-перше, тут мінімізовано безпекові ризики – відсутні активні бойові дії.

По-друге, близькість до кордону з ЄС робить Захід привабливим з логістичної точки зору.

Наприклад, у Волинській, Львівській та Закарпатській областях реалізуються проєкти зі створення транспортних хабів, зернових терміналів та складів для експорту в Європу. Також українські агрохолдинги активно купують елеватори та господарства в центрально-західних областях – на Полтавщині, Хмельниччині, Тернопільщині, де виробництво менше постраждало від воєнних дій. Південно-західний регіон – Придунав’я – набув стратегічного значення. Через блокування основних портів Чорного моря вантажопотоки переорієнтувалися на Дунай. У портових містах Ізмаїл та Рені Одеської області реалізуються масштабні інвестиції: за три роки понад $500 млн  вкладено в розширення потужностей дунайських портів та флоту барж.

Це дало змогу збільшити сумарну пропускну спроможність Дунайського маршруту до 15 млн т на рік. Центральна Україна – традиційний «зерновий пояс» – теж відкриває можливості для інвесторів, хоча ситуація неоднорідна. Вінниччина, Хмельниччина, Кіровоградщина, Черкащина та Полтавщина залишаються відносно безпечними й демонструють стабільні врожаї, тому там тривають інвестиції в переробку – будівництво комбікормових заводів, зерносховищ тощо, а також модернізацію виробництва.

Дякую за розмову.

Алла Стрижеус, AgroPortal.ua