Відповідь на кліматичну нестабільність: що покаже Agritechnica 2025
Адаптуйся або здайся: як аграріям пристосуватися до зміни клімату
05 червня 2025, 05:57 549
Без урахування кліматичних змін отримати гарантований урожай уже неможливо. До 2050 року половина орних земель України буде в посушливій зоні. Чи можна до цього пристосуватися?
Як країна-кандидат на вступ до ЄС, Україна має узгодити свої кліматичні й аграрні політики за європейськими стандартами. Закон «Про основні засади державної кліматичної політики» та Стратегія формування та реалізації державної політики у сфері зміни клімату до 2035 року окреслюють конкретні основні завдання — скорочення викидів парникових газів, адаптація до зміни клімату, інтеграція принципів кліматичної нейтральності в усі сектори економіки, включно із сільським господарством. Чи готові до цих змін фермери, з’ясовували експерти під час вебінару «Agrifuture UA: Кліматична стійкість агросектору — як розпочати трансформацію вже сьогодні».
Нові стратегії
Адаптація до змін клімату вже є необхідністю для аграріїв, адже кліматична криза весь час посилюється. Крім підвищення температури, частішають буревії, пилові бурі, підтоплення, пожежі в екосистемі, горіння торф'яників, наголосила експертка Інформаційного центру «Зелене досьє» Ольга Ігнатенко.
«Ми вже очікуємо, що зима буде теплою. Різкі коливання температури, екстремальні умови — це все стало нормою. Щоб працювати в таких мінливих умовах, схеми виробництва мають змінюватися для зменшення залежності від погодних факторів», — зазначила експертка.
Одна з вимог агрополітики ЄС — зменшення викидів парникових газів. Саме сільське господарство може накопичувати вуглець, очищувати повітря — ці заходи відносять до мітигації (скорочення) викидів. До того ж сільське господарство буде підтримувати екологізацію усієї економіки, оскільки може вирощувати сталу сировину для циркулярної економіки. Стратегії мітигації можуть бути різними, проте вимагатимуть зміни усього суспільства та суспільних зв'язків.
Ольга Ігнатенко, експертка Інформаційного центру «Зелене досьє»
Якщо фермери почнуть вирощувати якусь нову кліматично стійку культуру, інші галузі економіки мають бути спроможні її переробити й продати, а споживач повинен бути готовим це купити. Якщо не використовувати викопне паливо, то маємо брати цю сировину деінде — сільське господарство може її виростити. Те саме стосується і будівельних матеріалів. Чудовий приклад — коноплі. Те, що робить кожен фермер, матиме дуже велике значення як на локальному рівні, так і на глобальному. Це і підтримання водності наших річок, зволоження боліт, зменшення залежності від екстенсивного поливу.
Деякі заходи, як-от перехід до переважно рослинної дієти, мають впроваджуватися на рівні держави, адже він вимагатиме трансформації багатьох систем, включно з переробним сектором, формування інших споживчих звичок і преференцій.
Деякі екологічні проєкти, крім скорочення викидів парникових газів, можуть давати і додатковий дохід. Зокрема, перехід на використання альтернативних джерел енергії. Ця ініціатива вже реалізована в Україні — агровольтаїка, коли агровиробництво поєднується з виробництвом сонячної енергії. Також додатковим джерелом надходжень може бути накопичення вуглецю в ландшафтах, і під ці проєкти в ЄС уже розроблена законодавча база.
Дієвими адаптаційними заходами є безорне вирощування продукції, лісосмуги, полікультурне вирощування.
«У світі проводиться сертифікація регенеративних методів вирощування, що включає прийоми, які підтримують якість ґрунтів, їхню родючість, зволоженість і біорізноманіття. Це і полікультурне або стріп-вирощування, і лісосмуги, що з самого початку були запроваджені як метод адаптації сільського господарства до посушливих умов Степу», — підсумувала Ольга Ігнатенко.
Найкращі практики
Сільське господарство, а також дотичні галузі спричиняють викиди парникових газів від 10-15% до третини всіх викидів залежно від способу розрахунку. Сюди належать викиди від мінеральних добрив, втрати органічного вуглецю від розорення ґрунтів, використання біомаси, палива для сільськогосподарської техніки, а також викиди від тваринництва.
За словами експертів, ця частка буде зростати, оскільки в інших секторах очікується більш вагоме скорочення викидів. Однак є технології, які дозволяють перетворити ґрунти з джерела викидів на джерело поглинання вуглецю.
Менеджер Регіонального проєкту «Підтримка країн Східного партнерства до Європейського зеленого курсу (PROGRESS)/EU4ClimateResilience» Дмитро Березовський розповів, що наразі триває дослідження екологічних практик, що можуть застосовуватися у садівництві, та оцінка їхньої економічної доцільності.
Дмитро Березовський, менеджер Регіонального проєкту «Підтримка країн Східного партнерства до Європейського зеленого курсу»
Мульчування, точне крапельне зрошення, гідропоніка, покривні культури, вертикальні ферми, збирання дощової води, циклічне використання води, біопаливо, біогаз — це практичні інструменти для садівників. Але вагомим фактором для їх застосування є інвестиційна зворотність і розмір початкових вкладень. І тут потрібна допомога держави, особливо коли йдеться про малі господарства, адже іноді це непосильні для них капіталовкладення.
А що ж думає фермер?
За останні 25 років сільське господарство в Україні змінилося кардинально. Так, за дуже короткий час урожайність пшениці зросла вдвічі, зокрема зараз на Хмельниччині отримують по 8 т/га. Це було пов'язано з тим, що аграрний бізнес почав міняти підходи і досить швидко розвивався, освоював нові технології, вводив нові культури, впроваджував трейдинг, продовжив дорадник ГС «Зелені Агро Рішення» Микола Биков.
Микола Биков, дорадник ГС «Зелені Агро Рішення»
Десь із 2014-2015 років, коли всі господарства відчули першу посуху, перше зниження врожайності, прийшло розуміння, що постійного зростання врожайності та прибутків не буде, бо є ще клімат, на який вони не можуть вплинути. І вже тоді аграрії почали замислюватися про адаптацію. Зараз компанії проводять дослідження з адаптації технології в їхніх регіонах — які сорти використовувати, які добрива. У великих холдингах є дослідницькі центри, і питання застосування кліматичних технологій — першочергове. Якщо раніше велику увагу приділяли пестицидам, добривам, то зараз головне питання — як зберегти врожайність, як використати кожен міліметр вологи.
Він зазначив, що багато заходів, які застосовують аграрії, наприклад, скорочення використання пального, води, пов’язані насамперед із економією, а не безпосередньо бажанням скоротити викиди. Так само покривні культури використовують не тому, щоб зменшити викиди вуглецю, а щоб зробити добрива більш доступними.
Успішні підходи
Експерт виокремив адаптивні практики, які агровиробники вже взяли на озброєння.
- Посухостійкі сорти. Підвищення температури та кліматичні збої — це вже реальність. Цьогорічна весна показала, що ми матимемо уже на 20% менше врожаю кукурудзи. В Африці проводять дослідження по просу. Дуже ймовірно, що в 50-х роках його треба буде вирощувати на півдні України.
- Крапельне зрошення. Всі ягоди, овочі, картопля у великих компаніях на великих площах уже на крапельному зрошенні. Є моменти, коли це нераціонально, але йде розвиток у межах бізнесу. Крапельне зрошення на сої, кукурудзі, насіннєвих посівах — це вже нормально.
- Мінімальний обробіток. Інтенсивно розвивається технологія No-till, Strip-till та мінімального обробітку. Згідно з опитуванням ГС «Зелені Агро Рішення», більше 60% фермерів вирощують озиму пшеницю за мінімальними технологіями або прямим посівом — заради збереження вологи.
- Сівозміна стає все більш кліматично орієнтованою. Вже навіть на Волині планують кліматично орієнтовану сівозміну на три роки наперед — дивляться, що може змінитися.
- Використання біопрепаратів. Допомагає зменшити застосування добрив завдяки покращенню засвоєння поживних речовин.
Достукатися до низів
Проте, за деякими оцінками, в 50-х роках половина України буде непривабливою інвестиційно, оскільки кліматичні умови будуть дуже несприятливими для вирощування прибуткових культур.
«На Хмельниччині багато компаній впроваджують свої системи обліку зі збереження вологи, збільшення продуктивності, але поки що ніхто не враховує, як ці кроки будуть впливати на навколишнє середовище. Потрібно здати звіт інвестору — починають щось рахувати. Це загрозливо, адже це не стратегічний підхід», — додав Микола Биков.
Ще одна проблема — відсутність доступних технологічних рішень, навчальних курсів для малих домогосподарств, дрібних фермерів.
«Впроваджувати практики на низовому рівні, на рівні особистого вирощування — дуже важливо. Зараз у домогосподарствах мало крапельного поливу, немає культури вирощування», — додав він.
Великі виробники обробляють лише до чверті земель в Україні, решта — це дрібні, малі, середні. Працювати з цими групами потрібно на рівні громад, створюючи ініціативні групи, які будуть поширювати знання, вважає експерт із сільського розвитку та представник Проєкту ЄС «Інституційна та політична реформа дрібномасштабного сільського господарства в Україні» (IPRSA) Сергій Замідра.
Сергій Замідра, експерт із сільського розвитку та представник Проєкту ЄС «Інституційна та політична реформа дрібномасштабного сільського господарства в Україні» (IPRSA)
Легко працювати з великими аграрними компаніями, де всі розуміють, що таке інновації, та як на них заробляти, і дуже складно там, де люди на землі сфокусовані на виживанні. Як вони можуть об'єднатися, отримати доступ до інновацій? У ЄС цим опікується АКІS, зараз і в Україні напрацьовується подібна база знань.
Успішним прикладом створення такої ініціативної групи є Медвинська громада Київської області, де об'єдналися 35 представників, які займаються медом. Вони включили це в стратегію громади, почали шукати шляхи розвитку та виходити на великі мережі зі своєю продукцією.
Пошук відповідей
На думку заступника Всеукраїнської аграрної ради Михайла Соколова, основний фокус має бути на середніх виробниках, які обробляють від 1 до 10 тис. га. Не всі адаптивні підходи доступні для цієї категорії.
«Якщо ми хочемо мати практичний вплив на сільське господарство, ми повинні щось пропонувати аграрію, що йому покращить життя і збільшить його врожаї», — наголосив фахівець.
Найбільша ж проблема — це доступ до води. Вже навіть на Житомирщині у ставках її не вистачає.
Михайло Соколов, заступник Всеукраїнської аграрної ради
За попередніми оцінками, у 2050 році 50% площі буде в посушливій зоні. Просто шляхом No-till, Strip-till проблему не вирішити. За наявного балансу води з нормою поливу 2 куб. м на гектар ми зможемо поливати лише 4 млн га. Що робити з іншими землями? 11 млн га просто неможливо буде використовувати. Якщо ми почнемо скорочувати виробництво, це буде не лише наша проблема як бізнесу та країни, а й світова проблема. І, можливо, вона буде гіршою, ніж кліматичні проблеми.
Еколог Олег Листопад закликає аграріїв брати справу до своїх рук: «Відомства імітують діяльність. Якщо хочете воду в ставках, треба оводнювати болота, як це роблять чехи, поляки. Продовжувати працювати за підходом Лисенка вже не можна: осушили болота в Житомирській області — немає води у ставках. Звертайтеся до басейнових рад, ініціюйте затримання води. Працюйте разом з екологами».
На що Михайло Соколов зауважив, що багато ставків побудовано без належних проєктів, а там, де є потреба побудувати нові, неможливо отримати дозвіл.
Микола Биков додав, що фермери можуть проводити екологічні заходи, але за кошти громад чи екологічних податків від товарів.
«У Швейцарії, Болгарії фермери висаджують лісосмуги, слідкують за лісом — за кошти громад. Не повинен фермер платити за екологічні рішення, інакше малі сільгоспвиробники зникнуть, оскільки не вміють українці кооперуватися».
Світлана Цибульська, AgroPortal.ua
