З початку війни продукція експортувалася через порти Румунії, Болгарії, Туреччини, Хорватії, Словенії, Італії, Німеччини, Польщі. Не всі порти були готові обслуговувати контейнери, адже це стало дорого, тож варто було шукати альтернативні варіанти.
«Українські логістичні компанії найуспішніші у Європі, якщо говорити про дотації та зміну логістичних ланцюгів. Реформування логістики відбулося внаслідок здорожчання. Щойно налагодилися експортні ланцюги, почалися активні обстріли, що спричинило великі витрати», — зауважує Павло Мірзак.
Нестача контейнерів в Україні відчувалася в перші дні, коли почав відновлюватися експорт. Їх потрібно було везти з Румунії, Польщі.
«Ми везли контейнери з Німеччини цілими потягами, з Угорщини, Словаччини, щоб відвантажити українську продукцію. Звичайно, це вплинуло на ціну. Наразі цей період продовжується, але він набув циклічності», — пояснює експерт.
Натомість страйки польських фермерів на кордонах спричинили підвищення цін на автомобільну логістику та її скорочення. Відповідно, не можна було відвантажитися чи перевантажитися в контейнери на території Польщі.
Криза в Червоному морі також спричинила зміну ланцюгів постачань. Контейнерні перевізники змушені були рухатися в об'їзд Африки замість шляху через Суецький канал, а це для них додаткові витрати. Мала бути додатково сплачена частка до фрахту, час очікування «в полі» суттєво збільшився.