Винний ренесанс в Україні: як Biologist адаптується до нових правил гри та кліматичних викликів

Biologist — це крафтова виноробня, обсяги виробництва якої постійно зростають — за останній рік вони збільшилися з 35 тис. до 55 тис. пляшок. Для вас крафт — це про обсяги, про філософію, про якість чи про близькість до споживача?

Ігор Петренко: Ліцензія на виробництво вина для малих виробників передбачає обсяг до 10 тис. декалітрів на рік. Тобто вже є чітке обмеження за кількістю. Але суть не тільки в цифрах. Головне — наскільки сам винороб залучений у процес, скільки там ручної праці, уваги до деталей, яка якість і скільки творчості в кожній пляшці. Великі виробники, як правило, не ризикують творчо — їм потрібні масштаб і прибуток. А ми намагаємось балансувати: творити й при цьому заробляти. Усе це в комплексі і є крафт.

Ви кажете про творчість, а самі багато експериментуєте з вином?

Ігор Петренко: Я працюю з вином уже понад 30 років, тому добре знаю свої сорти й розумію, що з них можна зробити. Дивлюся, чого бракує на ринку, що могло потенційно бути цікавим споживачу. І на основі цього експериментую. Саме тому Biologist одним із перших почав виготовляти оранжі та пет-нати, які зараз користуються популярністю. Я можу собі дозволити ризикувати — і це, власне, одна з переваг крафтового виробництва. Але експерименти — це завжди про ресурси. Особисто я виділяю 10–20% виробництва на свій креатив.

У червні Biologist зробив ще один крок до великого вина — висадили саджанці Рислінгу на Київщині. Чому саме цей сорт?

Ігор Петренко: Бо це король білих вин. Я сам дуже люблю споживати Рислінг. Відповідно, у нас його найбільше росте. На другому місці за площами сорт Шардоне. Зараз у нас два виноградники — 3 га на Київщині та 14 га в оренді на Одещині. Рислінгу ми висадили 5 тис. кущів і таким чином збільшили площу ще десь на 30-40 соток. Щороку ми фактично по 0,5 га виноградників висаджуємо. В такому ж темпі будемо продовжувати.

Виноградники цьогоріч не постраждали від приморозків?

Ігор Петренко: Наші виноградники майже не постраждали ні минулого року, ні цього. Ми бачили, що буде зниження температури, але нічого не робили, оскільки за таких умов підмерзає менше 1% площ. Якби були більш серйозні морози, тоді ми б зробили потрібну обробку винограду.

Чи прослідковуєте ви тенденцію до зміни місць вирощування винограду?

Ігор Петренко: Виноробство поступово зміщується з півдня на північ, у регіони з прохолоднішими ночами. На Одещині останніми роками дуже сухо й спекотно. Білий виноград за таких умов швидко втрачає кислотність, тож його потрібно збирати рано, і будь-яка помилка дорого коштує. Для червоних сортів це ще прийнятно.

Глобальне потепління триває, тому треба дивитися на горизонт 10-20 років уперед. В Україні вважаю Закарпаття перспективним регіоном для вирощування винограду, а також Поділля, зокрема Бакоту.

Із 2026 року для виноробів почнуть діяти нові правила — з’явиться єдиний реєстр, обов’язковий облік, нові вимоги до маркування, сертифікації, особливо для вин із географічним зазначенням. На вашу думку, це про можливість для невеликого виробника чи все ж виклик?

Ігор Петренко: Все має стати більш офіційним і впорядкованим. По-перше, виноробів зобов’яжуть реєструвати свої виноградники в єдиній державній базі. Тобто не просто є лози десь на полі, а конкретна ділянка в системі. Без цього буде складно пояснити, звідки виробник взяв виноград для свого вина.

По-друге, з’явиться електронний облік — так званий «від лози до пляшки». Доведеться вести звітність: чого і скільки зібрав, що зробив, скільки розлив. Поки що для крафтових виноробів діє умовно пільгове звітування — зокрема за обсягами виробництва.

Також виробник повинен буде чітко вказувати походження, категорію вина, вміст алкоголю, цукру, якщо є географічне зазначення — його теж.

Biologist уже має експортну історію — вина їдуть до 10 країн світу. Де найбільше чекають на наші вина?

Ігор Петренко: Вина випивається 21,5 млрд л на рік. Його споживання торік упало десь на мільярд літрів. У всьому світі перевиробництво. Тому ніхто нікого не чекає.

Українське крафтове виробництво — це десь мільйон літрів, тобто наш об'єм ніяк не впливає на загальне споживання вина у світі. Питання лише в ціні під час експорту, і наскільки імпортер зацікавлений займатися новим продуктом під назвою «вино з України». Більшість наших імпортерів мають українське коріння, вони досить патріотично налаштовані, тому хочуть популяризувати продукти з доданою вартістю, розвіяти міфи, що Україна — це лише про сировину.

Загалом найбільше нашого вина їде до Швеції. Зараз ведемо переговори з Нідерландами та США.

Більше відвантажуєте червоні чи білі вина?

Ігор Петренко: Більше на експорт йде червоних вин. Чому так? Бо нашим імпортерам цікавіше це продавати. Але якщо говорити про глобальні тренди, то зараз споживання зміщується в бік легких білих і ігристих вин. Той споживач, що любить сильні вина, старіє, а молодь надає перевагу простішим і зрозумілішим напоям. 

Сьогодні ви активно розвиваєте винний туризм. Чому для вас це стало важливим напрямом?

Ігор Петренко: Ми офіційно почали виробляти вино у 2019 році. Потім почалася епідемія COVID, закрилися кордони — і люди активніше зацікавилися тим, що відбувається в Україні. Тоді все й стартувало.

Зараз винний туризм у нас працює системно. Це не зовсім відкритий формат — я живу на території виноробні, тому ми приймаємо щотижня лише групи від 10 до 20 осіб. Вартість програми — 3500 грн з особи. Напрям дає стабільний дохід, тож я продовжую його розвивати.

Як зараз виглядає ваша модель збуту: частка онлайн-продажів, гастробар, події, мережі, експорт? Який із каналів для вас найнадійніший?

Ігор Петренко: Близько 25-30% наших вин реалізується через HoReCa, ще стільки ж — через спеціалізовані винні магазини. Онлайн-продажі становлять приблизно 5%, до 10% — через гастробар. Експорт займає 20–25% у загальному обсязі, і ще 10–15% припадає на винний туризм.

Якими ви бачите наступні роки для Biologist? У які напрями плануєте вкладати найбільше ресурсів?

Ігор Петренко: З погляду виноградників, то плануємо подальше розширення на Київщині. На Одещині зараз надто спекотно, і білі сорти там почуваються погано. З кожним роком ситуація ускладнюється, тому ми реінвестуємо прибуток у нові насадження саме тут, на півночі.

Паралельно працюю над розширенням виробничих потужностей, аби мати змогу стабільно виробляти законні 10 тис. декалітрів на рік як малий виробник. Плануємо додаткові інвестиції й активно шукаємо нові локації в різних регіонах. Тож виробничий цех Biologist на Київщині — це точно не останній, який ми відкрили.

Дякуємо за розмову! 

Іванна Панасюк, AgroPortal.ua