АгроВіста: Бізнес справиться за умови створення сприятливого інвестклімату

З початком війни чимало агровиробників внесли корективи у сівозміну, керуючись різними факторами. Чи змінилася структура посівів у холдингу, і чи робите акцент на певну культуру, яка показує кращу рентабельність?

Павло Фесюк: Компанія створювалася агрономами, і як у родині, де не існує улюблених чи менш улюблених дітей, так і на наших полях — ми любимо всі культури, які вирощуємо, керуючись не стільки заробітками, скільки обґрунтованою сівозміною. 

Зважаючи на те, що основний земельний масив холдингу розташований у зоні Степу на Кіровоградщині, а лише незначна частина — у Лісостепу, сівозміна за останні 5 років виглядає наступним чином: основу складають озимі культури —пшениця, ріпак, ячмінь; ярі зернові — ячмінь, горох; 5 тис. га відводимо під цукровий буряк як сировину для власного цукрового заводу, решта — флагманська для Степу культура — соняшник (до 30% від загального обсягу). Є і кукурудза, але для Степу — це найбільш складна культура. У різні часи вона займала у холдингу від 35% до мінімальних 15%. Наприклад, минулого року під кукурудзою у нас було лише 10 тис. га, що склало 15% від загальної площі.

Є досвід у нішевих культурах — гречка, баштан, є також садівництво на крапельному зрошенні. Проте це непромислові масштаби.

Які очікування маєте щодо урожайності та рентабельності соняшнику, кукурудзи та цукрового буряку на поточний рік та як спрацювали по зазначених культурах минулого року?

Павло Фесюк: По соняшнику минулий рік був досить вдалим, враховуючи і цінову кон’юнктуру ринку. У цілому за високої культури землеробства у степовій зоні з середньою врожайністю на рівні 3 т/га соняшник є безперечним лідером. Проте ми на сусідніх полях уже відмітили суттєве підвищення зараженості посівів вовчком та амброзією.

По кукурудзі минулий рік теж був непоганий, культура принесла $600 EBITDA/га. Проте по кукурудзі суттєво вдарила вартість сушіння, адже була волога осінь.

Найбільш здивував цукровий буряк: як для Степу ми отримали гарну врожайність, а також високий експортний попит. По цукровому буряку ми піднялися у рентабельності з $300 EBITDA/га до рівня $800 EBITDA/га без урахування того, що заробляє цукровий завод.

Якщо говорити про цей рік, то об’єктивно по кукурудзі все ще попереду, але очікування гірші, ніж минулого року, і на те є дві причини. Перша — умови, в яких відбувався посів культури: весна була складною, багато необроблених земельних масивів залишилося з минулого року, і це вплинуло на схожість та забур’яненість. Друга — строки посівів для Степу були критичними з погляду ФАО та сонячної енергії. Надалі ми для себе бачимо певні ризики посухи протягом літнього періоду. Також слід враховувати і зниження загальної ціни реалізації. Уже на старті ціна на $100/т нижча за минулорічну. Якщо говорити про порти Середземного моря, то це на рівні $250/т проти минулого $320/т. Можливо, ситуацію трохи вирівняє здешевлення логістики.

Соняшник буде залишатися на своєму рівні, тому що він має певний світовий баланс, і його підтримує наявний дефіцит на високопротеїнові корми. По цукровому буряку все залежатиме від вартості газу та експорту. Проте ми сподіваємося, що цукровий буряк незначно просяде у рентабельності й у найближчі рік-два буде більш рентабельний, ніж соняшник. 

Тобто цукровий буряк буде на піку ще рік-два, а далі?

Павло Фесюк: Насамперед варто зазначити, що Україна не є вагомим гравцем на світовому ринку у цьому сегменті. Високі ціни провокують збільшувати обсяги посівів, і наше внутрішнє виробництво призведе до перенасичення внутрішнього балансу. Без експорту цукровому буряку досить складно.

Ситуація багато в чому залежатиме і від того, що відбувається у Європі, адже це основний ринок збуту нашого цукру, і від позицій його найбільших світових виробників — Бразилії, Індії. Ці країни певний час скорочували виробництво через кліматичні умови та низьку рентабельність. 

З огляду на цикли вирощування цукрового буряку, питання в тому, що від моменту вкладення коштів до повернення — це близько 380 днів, ми робимо прогноз, що 2 роки піде на стабілізацію ринку цукру в самому Євросоюзі, а далі складно прогнозувати, багато невідомих.

Ви самі закриваєте потреби цукрового заводу?

Павло Фесюк: На 95% покриваємо самі. Проте ми доносимо фермерам, що з гектара цукрового буряку вони отримають втричі вищу виручку або вдвічі вищу EBITDA від стандартних культур, і при цьому диверсифікують сівозміну. 

Як спрацював завод минулої осені, коли критично постало питання з електроенергією?

Павло Фесюк: На етапі будівництва та введення в експлуатацію подібних об’єктів критичної інфраструктури передбачена наявність альтернативних джерел живлення, які будуються за рахунок власника, тому ми закривали потреби власними генераторами. 

Як адаптуєте ведення агробізнесу до змін клімату?

Павло Фесюк: Один із загальних інструментів — сівозміна. Інші інструменти працюють локально. Наприклад, у нас є кластер, на землях якого ми не використовуємо глибоку оранку, залишаючи вологу з мінімальним обробітком. Але повна відсутність плуга обмежує у сівозміні, зокрема і щодо цукрового буряку, і в частині соняшнику можна втратити певну продуктивність. Близько 800 га у нас під зрошенням. Зокрема, кукурудзу на силос вирощуємо виключно на зрошуваних землях. До війни ми також використовували такий інструмент як страхування.

Зараз ви не страхуєте ризики?

Павло Фесюк: Опцію виключили для оптимізації собівартості, приймаємо ці ризики на себе, хоча це неправильно, адже страхування ефективне, коли процес безперервний.

Щось ще оптимізували?

Павло Фесюк: Ми не використовували добрива під основний обробіток у 2022 році, закладаючи врожай-2023. Згодом добрива значно здешевшали, тому на той момент це рішення було оптимальним. Звісно, у часі для залишкової дії добрив, те, що ми недодали, будемо компенсувати наступні 2-3 роки. 

Ви зазначили, що суттєво вдарило сушіння кукурудзи. Маючи власні елеваторні потужності, про які суми йдеться?

Павло Фесюк: Економіка по кукурудзі минулого року була важкою. Газ у середньому коштував 30 тис. грн за тисячу кубів, витрати — в середньому 1,5 кг на 1%. Рахуймо: кукурудза була з вологістю 25%, потрібно було зняти щонайменше 6%. Умовно кажучи, $80/т — лише прямі витрати по газу. А якщо цих тонн з гектара 10, то суми чималі. Ми сушили самостійно, у нас є приклад сушарки, яка працювала на зерновідходах. Він спрацював продуктивно. Цьогоріч ситуація змінюється діаметрально протилежно.

Варто зазначити, що ті фермери, які вирішили перезимувати з кукурудзою в полях, вчинили правильно. 1 травня ми допомагали аграріям збирати кукурудзу з вологою 14% без втрат у якості. Звісно, це рішення було не технологічним, а бізнесово ризикованим, і якби весною не було вологи, то вони могли б втратити врожай повністю.

«АгроВіста» також експортує продукцію. Як оцінюєте роботу зернового коридору?

Павло Фесюк: Зерновий коридор — це не про бізнес, якщо ми можемо рахувати, скільки вирощено зернових чи олійних і приймати відповідні рішення, то зерновий коридор — це про політику. Що буде далі з коридором, ніхто не знає. Якщо аналізувати ситуацію, коли дія його буде продовжена, буде добре. Проте тут варто врахувати, що країна збере на 10 млн т менше зернових, маючи менші ціни, ніж у світі. Є ймовірність, що продукцію швидко викуплять. Головне, щоб потім було чим годувати тваринництво. Якщо коридор не буде працювати, нічого страшного, працюватимуть дунайські порти, але експорт буде повільнішим, і на першому етапі це призведе до перевищення пропозиції над попитом. Можливо, буде і просідання ціни, і певні спекуляції. Західні кордони нас не врятують. 

На скільки тоді в часі може розтягнутися експорт, якщо говоримо про дунайські порти?

Павло Фесюк: Через Дунай на сьогодні є можливість перевалювати 3 млн т/місяць. Якщо на експорт, за попередніми даними, буде 25-28 млн т, то, погодьтеся, за 10 місяців ми справимося. Так, буде складно, багато зайвих рухів, але з такою врожайністю ми впораємося. 

Чи буде підвищений попит на послуги елеваторного зберігання з огляду на обмеження експорту, інші фактори. Чи плануєте, можливо, нарощувати елеваторні потужності?

Павло Фесюк: У наших планах — розширення складських приміщень у портовій зоні дунайського гирла в районі Ізмаїла-Рені. Якщо говорити про елеваторні потужності, то історія з бегами чи кукурудзою, яка залишається на полі, знімає на сьогодні питання про інвестиції у нарощення елеваторних потужностей. 

Окрім цього, якщо зерновий коридор не працюватиме, то одночасного зберігання в одеських портах більш ніж достатньо, щоб забезпечити дефіцит елеваторних потужностей по Україні. Тут потрібна буде і консолідуюча функція держави, щоб вартість зберігання не була завищеною.

Щодо портових зон, то інвестиції цікаві з погляду формування відповідних хабів, куди можна привезти, продати, залишити і у зручний час відвантажити продукцію. 

Держава у цьому питанні мала б створити умови для інвестицій і через програми «5-7-9%», і через надання земельних ділянок, і через приватизацію тощо.

Яку суму ви плануєте інвестувати у складські приміщення?

Павло Фесюк: Це питання у процесі. Але там проста історія: якщо тобі потрібно 5-10 тис. т одночасного зберігання за вартості фінансування $100-120 на одну тонну зберігання, то суми не космічні. Збудувати приміщення можна за 2-3 місяці. Складність полягає в наявності вільних площ під будівництво. І тут має бути зацікавлена і держава: зробити інвентаризацію цих ділянок, виставити їх на конкурс, надати бізнесу можливість інвестувати. А також покращити припортову логістику, оскільки залізниця і автошляхи — це державна монополія. Бізнес сам справиться, якщо буде створений сприятливий інвестиційний клімат.

Чи зазнала трансформації галузь тваринництва під час війни?

Павло Фесюк: У нас кілька ферм, одна з яких базова, інші шлейфові, але усі вони знаходяться в одному ланцюгу. Основна ферма — «Петриківське молоко» у селищі Нова Прага на Кіровоградщині, де утримується 2,5 тис. дійного стада. Кардинальних змін не відбулося, але, звісно, виникали ситуації, коли потрібно було адаптуватися: наприклад, весною в умовах обмеженого експорту до ЄС молокопереробний завод відмовився приймати молоко. Проте, зважаючи на той факт, що наше молоко екстра-класу, ми досить легко знайшли заміну в реалізації. 

Чи є інвестиційні плани у тваринництві?

Павло Фесюк: Наш стратегічний шлях у тваринництві — підвищення продуктивності. На сьогодні маємо 35 л/дійну корову, зростання відбулося протягом двох років з 27 л.

У тваринництві немає неважливих тем, і кожна потребує кропіткого опрацювання. Якщо взяти корми, то з союзу маємо стереотип, що це має бути за залишковим методом: яка кукурудза зійшла гірше, та і піде на силос. На сьогодні цей принцип залишився далеко позаду. Сьогодні у нас найкращі поля під поливом із кращими гібридами відводяться під кормові культури. Якість високопротеїнових, високоенергетичних кормів у фіналі дає високу продуктивність, адже що в корови на язику, те у неї і в молоці.

Ми сповідуємо філософію, що рослинництво і тваринництво мають бути в симбіозі. У цьому аспекті ми робимо крок у напрямку рослинництва, зокрема щодо органічних добрив як одного з методів подолання посухи. Ми інвестуємо до $1 млн у заходи, зокрема техніку, які пришвидшать питання створення компосту, зменшивши термін до 3-4 місяців з 1-2 років. 

У планах холдингу — замінити частину добрив органікою. Плануємо з часом вийти на 30%, що додасть суттєвої стабільності агровиробництву і підвищення врожайності.

Проводимо ряд інших заходів, спрямованих на імпортозаміщення. Це і заміна ветеринарних препаратів, і заміна генетики. 

Чи рентабельне тваринництво сьогодні?

Павло Фесюк: Так, через високу вартість молока на полицях. У ціні молока три складові: якість, кількість, відстань до молокопереробного підприємства. Якщо ці складові виконуються, можна отримувати до 20% премії від стандартної ціни.

Чи не думали про власну переробку молока?

Павло Фесюк: Ми знаходимося далеко від міста-мільйонника, без цього молокопереробний завод не спрацює. На сьогодні наше сире молоко долає 300-600 км.

Нещодавно урядовці презентували план відновлення країни. Що, з позиції аграрія, необхідно сектору для цього?

Павло Фесюк: На сьогодні сектор має сильний податковий тиск, потрібно створювати вільні економічні зони для його мінімізації. Розвивати логістичну інфраструктуру. Надати вільний доступ на конкурсній основі до площ під будівництво у портових зонах. Держава має створити умови, а бізнес сам все зробить: і розмінує, і залучить людей, і знайде фінансування. 

Як приклад, на сьогоднішній день не працює нормально навіть бронювання військовозобов’язаних. Від держави потрібні зрозумілі правила: хто коли має бути залучений до армії по роках, чи інший термін обрати, але це має бути прогнозовано. 

Потрібно берегти і примножувати інтелектуальні надбання у країні, щоб ми їх не втратили під час війни: генетика рослинництва та тваринництва. Це важливі програми, яких на сьогодні немає, але які дуже важливі для відновлення країни.