У пошуках компромісу: якою буде подальша торгівля між ЄС та Україною

Рух до стабільних правил

Імплементаційний регламент, опублікований Єврокомісією, встановлює майбутні межі торгівлі між Україною та ЄС на короткий період часу до кінця 2025 року, і це не найгірший варіант розвитку подій, вважає голова комітету з євроінтеграції УКАБ Олександра Авраменко.

По суті, найгіршим сценарієм для України було би просто повернення до умов DCFTA з 6 червня, що означало б, що деякі тарифні квоти були б уже повністю або майже повністю вичерпані. 

Отже, із 6 червня 2025 року запроваджено перехідний режим із частковим відновленням квот на майже 30 груп товарів. Це означає, що перелік із семи «чутливих» продуктів, який діяв у версії ATЗ 2024 року (м’ясо птиці, яйця, цукор, кукурудза, овес, крупи та мед), розширюється. До нього, зокрема, додаються пшениця та борошномельно-круп’яна продукція, молочні вироби, томатна паста, етанол тощо.

Нові квоти діятимуть з 6 червня до 31 грудня 2025 року і становитимуть 7/12 річних обсягів, передбачених Угодою про асоціацію, з огляду на те, що до завершення року залишається сім місяців.

За попередніми оцінками УКАБ, перехідний режим торгівлі з ЄС та запровадження торговельних квот у розмірі 7/12 від обсягів 2021 року призведе до недоотримання валютної виручки на рівні 1,1 млрд євро до кінця 2025 року. Водночас ці втрати будуть меншими, ніж у разі повного повернення до торговельного режиму 2021 року — тоді їх оцінюють у 3,3 млрд євро до кінця поточного року.

Тобто Україні надали деякі додаткові можливості для експорту, хоча безмитні обсяги досі далекі від бажаного рівня. Наприклад, квота на цукор у 2021 році становила 20 тис. т, тоді як за умовами ATЗ вона сягала 262 тис. т. Отже, у разі повернення до режиму DCFTA це означало б, що постачання цукру припинилося б до кінця року. Проте згідно з пропозицією 7/12, український цукор досі зможе імпортуватися без мита обсягом близько 11 тис. т до кінця року.

Під удар потрапляють малі виробники 

• Із поверненням квоти на пшеницю та продукти її переробки потенційні збитки сягають близько $660 млн. Мито на пшеничну продукцію у квоті в розмірі $175/т робить її фактично недоступною для споживачів у ЄС.
• Втрати цукрової галузі становитимуть приблизно 190 млн євро, виробників сухого молока — близько 15 млн євро, томатної пасти — 13 млн євро.

Нові правила завдадуть удар насамперед по дрібних і середніх фермерах. Адже, попри наративи про великі агрокомпанії, насправді 75% українського аграрного сектору формують саме дрібні та середні фермери.

«Виробництво товарів, що потрапляють під дію квот, передбачає залучення багатьох дрібних виробників, зокрема тих, які працюють близько до зони бойових дій на півдні, сході та півночі України. Вони щодня ризикують своїм життям і потребують більшої підтримки», — додала Олександра Авраменко. 

Нові умови для виробників

Чи є альтернативи ринку ЄС? На це запитання відповідали представники галузевих асоціацій України. 

Молоко: обсяги дуже малі

Режим АТЗ був важливим для молочної галузі, що під час війни втратила традиційні ринки збуту. Так, лібералізована торгівля давала змогу зберегти ціну на сире молоко для молочних ферм, пояснила координаторка Комітету з питань євроінтеграції Спілки молочних підприємств України (СМПУ) Єлизавета Святківська.

• Так, річна квота на сухе молоко становить 5 тис. т, але за минулий рік було продано 15 тис. т, а протягом перших п'яти місяців цього року — близько 8 тис. т. До кінця року Україна зможе експортувати не більше 11 тис. т, хоча, звісно, виробляє більше.
• Подібна ситуація з маслом: квота складає лише 3 тис. т, але за перші п'ять місяців цього року його експортовано вже 3,5 тис. т. До кінця року є можливість безмитно експортувати лише 1750 т за потреби в експорті близько 5 тис. т, відповідно, наданого обсягу  недостатньо. 

«Зниження цін на продукти переробки молока безпосередньо впливає на фермерів, адже вони залучені до ланцюга постачання. Ціни на сире молоко вже впали», — додала Єлизавета Святківська. 

За її словами, СМПУ налагодила діалог із європейським молочним сектором. Зараз спілка працює над дорожньою картою інтеграції української молочної промисловості до стандартів ЄС до 2030 року, що включає також сталий розвиток і торговельний механізм. «Гармонізація законодавства — наш пріоритет, адже що ближче до стандартів ЄС, то більші шанси на розширення квот або лібералізацію торгівлі під час перегляду ст. 29 Угоди про асоціацію», — підсумувала експертка.

Ягоди підуть на інші ринки

Квотування та інші штучні обмеження звужують розвиток ринків і торгівлі, і хоча вітчизняна продукція однаково знайде свій шлях, найбільші проблеми будуть у виробників сировини, продовжив президент Української плодоовочевої асоціації (УПОА) Тарас Баштанник.

Україна є одним із найбільших експортерів дикорослих ягід. Коли в 90-х роках почався експорт замороженої чорниці, перші партнери були в сусідніх країнах, надалі, з розвитком ринку, тими ж каналами продавали заморожену полуницю, малину, поступово просуваючись до країн Західної Європи. 

Томатна паста — інвестиції після війни 

Потужності з виробництва томатної пасти розташовані на півдні України. Після окупації частини південних областей було втрачено чотири найбільші переробні заводи з виробництва цього продукту.

«Україна тимчасово є нетто-імпортером томатної пасти, а не експортером. Зараз у нас є лише досить малі переробні потужності. Безумовно, цей напрям буде цікавим для інвестицій після закінчення війни, оскільки підприємства мають бути розташовані на півдні України», — деталізував Тарас Баштанник.

Яблучні заводи із західними інвестиціями

Натомість яблучний концентрат Україна дійсно експортує, але найбільш динамічно йде зростання постачань на ринок США. Президент УПОА нагадав, що українські виробники займають частку приблизно 8% від світового виробництва яблучного концентрату, але при цьому три з чотирьох великих переробних заводів належать австрійським і німецьким інвесторам.

«Найбільша проблема буде у малих і дрібних фермерів, домогосподарств, які постачають яблука, помідори на переробні заводи», — пояснив Тарас Баштанник.

Експорт борошна може зупинитися

До 2021 року ринок ЄС був фактично закритим для борошномелів України, адже через те, що квота на пшеницю та борошно спільна, експортери пшениці вибирали 99,9%. За 2024 рік близько 24 тис. т українського борошна було продано до ЄС. Проте, на тлі загального обсягу ринку пшеничного борошна в Європейському Союзі в 42 млн т на рік, це складає 0,05%. Ці обсяги навіть не покривають споживання українців, які зараз перебувають у ЄС, вважає представник спілки «Борошномели України» Костянтин Ігнатенко. 

У країні нині працює близько 550 переробних підприємств, і більшість із них отримує сировину від дрібних фермерських господарств. Також із виробниками пов'язано багато підрядників, які надають логістичні та інші послуги. 

2024 року в Україні було вироблено близько 2,2 млн т пшеничного борошна, і близько 95% його було продано на внутрішньому ринку. Експортовано — 84 тис. т, з них 45% — до ЄС.

Крім того, відкритий ринок стимулював розвиток підприємств. Так, з початку повномасштабного вторгнення 10 найбільших виробників пшеничного борошна інвестували приблизно 10 млн євро у виробництво, щоб підвищити якість продукції.

«Через логістичні проблеми закриття європейського ринку фактично зупинить експорт борошна. До того ж багато борошномелів спілки мають довгострокові контракти, які зараз не можуть виконати», — зазначив Костянтин Ігнатенко.

Біоетанол — не загроза 

Європейський Союз щорічно імпортує 2 млн куб. м етанолу, основні країни-постачальники — Пакистан, США, Бразилія. У списку постальників Україна лише на 6-7 місці, розповів виконавчий директор асоціації «Укрбіоетанол» Тарас Миколаєнко.

За його словами, донедавна в Україні діяло 17 заводів, що минулого року виробили 180 тис. т біоетанолу, переробляючи близько 600 тис. т зерна та меляси. Днями один із великих біоетанольних заводів у Сумській області був атакований дронами.

До 2019 року експорт етанолу з України практично був відсутній. У 2020-2021 роках спостерігалося незначне зростання — до 24-27 тис. куб. м, що було зумовлено отриманням одним із виробників необхідних сертифікатів і виходом на європейський ринок. Упродовж 2022-2024 років обсяги постачань етанолу до ЄС суттєво збільшилися, щорічне зростання перевищувало 50%. Це було пов’язано, по-перше, з низькою вартістю кукурудзи, а по-друге — з істотним збільшенням імпорту пального з Європейського Союзу: понад 6 млрд євро, або близько 7 млн т. Щоб уникнути зворотного перевезення порожнього транспорту, вагони та автоцистерни поверталися з етанолом, що дозволяло знизити витрати на логістику до 50%. Як результат, минулого року експорт спирту до ЄС сягнув 120 тис. т, з яких 100 тис. т — біоетанол. Цьогоріч очікувався експорт на рівні 140 тис. т, однак через введені квоти цього не відбудеться.

З 1 травня в Україні запроваджена обов’язкова норма на вміст 5% біоетанолу в паливі. Це призведе до зростання внутрішнього попиту на етанол: до 60 тис. т уже цьогоріч і орієнтовно до 110 тис. т наступного року.

«Весь цей етанол ми купуємо в Європейському Союзі (Польщі, Угорщині) в суміші палива, яку ми завозимо, оскільки проводити змішування в Україні небезпечно», — додав експерт.

Також Україна є величезним споживачем європейських алкогольних напоїв (торговельна група 22) — коньяків, віскі, вин. Імпорт цієї категорії товару подвоївся під час війни, досягнувши близько пів мільярда євро минулого року, тоді як Україна експортує лише на 164 млн євро, і половина цієї суми припадає на етанол.

У зв'язку з подорожчанням кукурудзи до 230 євро/т і зниженням цін на біоетанол до 580 євро/т українська продукція не є конкурентоспроможною. «На експорт йде лише етанол, що виробляється з відходів. Він не загрожує європейському ринку, оскільки програє французькому та угорському», — акцентував Тарас Миколаєнко.

За словами експерта, загалом ситуацію з експортом додатково ускладнює викривлена акцизна політика: з січня 2025 року вартість пального для українських фермерів уже на 20–25% вища, ніж у ЄС (зокрема в Польщі), а з подальшим підвищенням акцизів на дизель наступного року ця різниця сягатиме понад 30–35%. Це поступово, але невпинно призводить до втрати аграрної конкурентоспроможності України.

Місце для українського цукру

Президент Асоціації європейських споживачів цукру (CIUS) Юрій Шаранов нагадав, що до кінця 2025 року до ЄС можна буде поставити близько 11 тис. т українського цукру. Це 0,01% від загального ринкового попиту. 

Ймовірно, Європа розраховує на цукор із Куби, для якого квота становить 70 тис. т, але цей обсяг може і не надійти, адже цукор потрібен Кубі для внутрішнього виробництва рому.

«Політикам варто дивитися на більш довгострокову перспективу. Подивіться на поточний баланс і давайте рухатися до вигідної співпраці з Україною! Адже український сільськогосподарський імпорт є продовженням ланцюгів постачань європейського переробного сектору», — закликав Юрій Шаранов.

Підтримка конкурентоспроможності

Частка імпортних постачань українських товарів незначна на тлі продукції, що виробляється всередині ЄС. І, звісно, постачання з України будуть заміщені товарами з інших країн: цукор — з Латинської Америки, борошно — з Туреччини, при цьому воно буде вироблене з українського зерна, молочна продукція — з Британії, Нової Зеландії. 

При цьому не лише Україна втрачає лібералізований доступ до ринку ЄС, а й споживачі ЄС – переробники агропродукції також втрачають доступ до українських продуктів, що досить часто підтримують їхню конкурентоспроможність на ринках третіх країн і стабільність у виробництві, як це видно на прикладі цукру. 

Тимчасовий період лібералізації був свого роду демоверсією того, що буде, коли Україна стане повноцінним членом ЄС. І, на думку учасників онлайн-дискусії, він показав, що чутливих чи проблематичних продуктів не так вже й багато, а вплив українського імпорту був незначним, зокрема і щодо продукції, яка підлягає квотуванню.

Світлана Цибульська, AgroPortal.ua