Відсутність експорту прирівнюється до відсутності економіки для аграрного сектору. Ціни на зернові на внутрішньому ринку на дуже низькому рівні — на 30-50% менше від довоєнних, хоча світові підстрибнули чи не вдвічі. Уже зараз багато агрокомпаній говорять про те, що вони на межі банкрутства.
Агросектор сьогодні та після Перемоги. Як проблеми перетворити на можливості
21 липня 2022, 06:09 10403
Змоделювати будь-яку ситуацію сьогодні неможливо. Блокада чорноморських портів — точка відліку, яка спричиняє всі проблеми на аграрному ринку, не враховуючи ракети та росіян загалом, які нищать підприємства та всі активи на своєму шляху.
Дорога логістика, низька вартість зерна, тисячні черги вагонів-зерновозів на кордонах, відсутність обігових коштів, часто розбиті та розкрадені господарства — це все на плечах українського аграрія.
Як відновлювати, куди та як інвестувати, про важливість людського капіталу, освіту, зміну структури ринку та нову Україну, зокрема агросектор після Перемоги — про це AgroPortal.ua поговорив із генеральним директором компанії ІМК Алексом Ліссітсею та віцепрезидентом з економічної освіти Київської школи економіки Олегом Нів’євським.
Повне інтерв'ю можна переглянути на відео 👇
ПРО ЗАБЛОКОВАНІ ПОРТИ ТА СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПОДІЙ
Давайте змоделюємо ситуацію, коли буде досягнута позитивна домовленість найближчим часом щодо розблокування портів та забезпечення безпечного коридору для експорту українського зерна.
Олег Нів’євський: Я дуже сподіваюсь, що домовленість буде досягнуто, і рішення якимось чином реалізовано. Ще з перших днів блокади портів ми озвучували та пропонували різні варіанти виходу з ситуації. Головне, за що я переживаю, що у цих домовленостях є росія. У моєму розумінні вона поставила собі завдання — зробити все можливе, щоб послабити Україну. Для нас морський експорт — критичне питання, і вони це розуміють. І я не виключаю варіанту, за якого домовленість буде, а росія просто перейде до руйнування портової інфраструктури, що фізично унеможливить експорт. Ми вже насправді це й спостерігаємо.
Загалом те, що розмови про деблокаду ведуться, це добре, і бачимо, що світові ринки на це позитивно реагують.
Я не сумніваюсь, що аграрії знайдуть варіанти зберігання зерна.
Прогнозується, що у разі розблокування портів можна очікувати на підвищення внутрішніх цін на зернові, але потрібно розуміти, де на той час будуть експортні ціни, оскільки зараз вони знижуються. Якими вони будуть через декілька місяців — поки невідомо.
Алекс Ліссітса: У багатьох є хибне уявлення про те, що як тільки будуть домовленості з розблокування портів, вже наступного дня зерно піде на експорт. Цього точно не буде.
По-перше, потрібно переорієнтувати транспортні потоки на південь. По-друге, розмінувати акваторію та відновити роботу припортової інфраструктури. Це питання від декількох тижнів до декількох місяців.
Якщо домовленість із розблокування портів буде досягнута найближчими днями — реальний експорт почнеться за декілька місяців.
Якщо прогнозувати, що до кінця року закінчиться війна, звичайно, нашою перемогою, то лише наприкінці весни – на початку літа 2023 р. можна буде відновити експорт. Потрібно розуміти часові рамки, а він зараз грає проти українських аграріїв. А втрата часу зі свого боку несе за собою втрату ліквідності.
Якщо говорити про ситуацію загалом, то сьогодні вона не катастрофічна, але близька до цього для всього українського аграрного сектору.
Те, що ми бачимо на ринку зараз: аграрії продають зерно і не збираються сіяти озимі. Триматимуть кеш на руках, чекаючи кращих часів.
Якщо минулого року під озимими культурами було засіяно близько 8 млн га землі, я очікую від -50% до, можливо, навіть -75% цього року, враховуючи окуповані території. Це дуже багато. І щойно ця інформація підтвердиться (в середині вересня), ціни на світових ринках підуть угору.
Планувати далеко дуже важко, оскільки ситуація змінюється кожного тижня. І я вже не говорю про весняні польові роботи — якщо ми не продамо зерно, там немає що планувати.
Я переконаний, що багато аграріїв просто вийдуть з ринку. Ми повернемось частково у 90-ті роки, до розрахунків бартером. За оренду земельних ділянок розраховуватимуться в натуральному вигляді. Я не виключаю, що восени і виплати заробітної плати можуть здійснюватися таким же чином.
Ми ще не хочемо вірити і думати про те, що після закінчення війни отримаємо абсолютно нову країну та новий аграрний сектор. Яким він буде — складно зараз передбачити. Але працювати так, як ми це робили до війни, буде важко, навіть за умови відкриття портів. Нам потрібно перелаштовуватись.
У нас зараз відкриті західні кордони. Уже сьогодні потрібно думати про інвестиції в логістику та в західні порти, адже, наприклад, у Польщі вони потребують суттєвої модернізації. Працювати над тим, яким чином інтегруватись у логістичну систему Європи. Ми звикли до дешевої логістики, але часи і правила змінюються. Західним, центральним, південним областям потрібно інтегруватись у Європейський Союз та їхню інфраструктурну лінійку.
Північні, північно-східні області — інших шляхів, ніж відкриття портів, немає. Логістика до Румунії, Угорщини, Польщі з цих регіонів дуже дорога і складна. Хоча часи міняються, і, можливо, в майбутньому тут будуть якісь суттєві зміни на здешевлення.
Якщо ж порти залишаться заблокованими до наступної весни?
Олег Нів’євський: Я б не хотів зараз і думати про такі варіанти. Не хочу казати, що це вб’є аграрний сектор, але це найгірший варіант. Більшість збанкрутують і вийдуть з ринку.
ПРО ЛОГІСТИКУ, ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ ТА НОВІ МОЖЛИВОСТІ
Як бути з питанням дефіциту вагонів та збільшення їхньої вартості у 10 разів?
Алекс Ліссітса: Багато причин, чому зараз тисячі вагонів-зерновозів знаходяться на західних кордонах, — польська чи румунська сторони не готові були до навали зерна з України. І ми зараз бачимо, наскільки професійно в Україні була налагоджена логістика.
Наприклад, польські порти за рік приймають не більше 2 млн т зерна, тоді як ми відвантажували 5 млн т/місяць.
Проблема не у нас, а частково у партнерів. Тому, якщо ми хочемо інтегруватись у їхню логістику, потрібно жити у довгострокових контрактах, оскільки в цілому європейська залізниця має контракти на 3-5 років.
За підсумками Лугано, заявлено про домовленість про $500 млн для розвитку аграрного сектору. Напрями: зберігання, покращення логістики, ліквідність для підприємств. На вашу думку, як це має бути реалізовано?
Олег Нів’євський: Війна, незважаючи на всі негативні аспекти, — це і можливість реалізувати нові шляхи розвитку. Так, як ми працювали раніше, — це ризикований шлях, зважаючи на домінування зернових і олійних в аграрному виробничому портфелі, залежність від морської торгівлі й те, що росія з карти світу нікуди не дівається.
Головне — наперед не створювати рамки, не займатись «диригенством» з боку уряду. Дати можливість аграріям бути максимально гнучкими та отримати ті вигоди, які зараз маємо, — інтеграція з Європейським Союзом.
Ринок відкривається, відбувається лібералізація. ЄС — це великий ринок, де можна виробляти або ж експортувати товари з вищою доданою вартістю. Але на це все потрібні також кошти. Важливо, щоб це фінансування надавалось таким чином, щоб у агровиробників було достатньо шляхів для реалізації, без незрозумілих та часто неефективних умов.
Добре, що є підтримка, впевнений — буде ще більше, оскільки ми постійно втрачаємо. Згідно досліджень Київської школи економіки, 15% сектору повністю зруйновано. Мільярдні збитки, 50% втрачених минулорічних доходів, непрямі втрати становлять близько $24 млрд.
Алекс Ліссітса: $500 млн — багато чи мало? Якби ми розглядали таку допомогу до війни — це багато, якщо зараз — мізер.
Дуже проста математика: якщо порахувати вартість зернових та олійних, заблокованих зараз в Україні, — це $10-12 млрд. Це та ліквідність, якої немає у підприємств.
Звичайно, підтримати бізнес і створити нові робочі місця — це потрібно і на часі. Але, на превеликий жаль, у органах виконавчої влади немає розуміння суті роботи економіки.
До війни в селах було мало молоді. Зараз заявити про те, що потрібно відбудовувати тваринництво — працювати немає кому. До війни математика ще якось виходила в нуль, зараз якщо порахувати витрати на логістику, пальне, безпеку — це абсолютно нерентабельно.
Натомість якщо в районних центрах було нерентабельно будувати мініпекарні або ж олійниці, то зараз такий бізнес потрібен. Потрібно відходити від стандартів: тваринництво, рослинництво. Є набагато простіші речі, які не потребуватимуть значних інвестицій. Це швидке та ефективне залучення людей.
ПРО ЕКОНОМІКУ ТА РОЛЬ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ
Створення українського економічного дива — зростання на рівні 7% ВВП щорічно за 10 років — такий озвучений план економічної відбудови від Мінекономіки. Яка участь у цьому агросектору?
Олег Нів’євський: Такого роду посили з боку Міністерства економіки важливі. Те, що я побачив у плані та посилах, і що мені сподобалось — що економіка має бути більш вільною, менше обмежень та втручань держави. Єдине, чого мені не вистачило, — це ролі освіти та науки. Оскільки без належної уваги до освіти ми не можемо говорити про довгострокове зростання — це фундамент. Як казав Отто фон Бісмарк: «Війни виграють не генерали, а вчителі».
Чи реалістична цифра 7% зростання ВВП щорічно? Років 5 тому ми також чули таку ціль від уряду Гончарука і мали, відповідно, зрости на 40% за 5 років. На що Юрій Городніченко (найкращий український макроекономіст, науковець із Берклі, до речі, випускник Київської школи економіки) зробив невеличке дослідження на основі історичних даних зі зростання всіх країн світу. Його висновок був таким, що ймовірність зростання України на 40% за 5 років складає всього 2%. Проте зараз ми впадемо дуже низько — майже вдвічі, а відтак шанси такого стрімкого зростання після перемоги значно вищі.
Алекс Ліссітса: Якщо узагальнити, то структура ВВП будується на збільшенні виробництва продуктів та сервісів за якийсь період часу. Зі свого боку на виробництво впливає капітал і праця (люди) — це основа.
Якщо умовно завтра у нас будуть гроші, це далеко не означає, що вони перетворяться на збільшення ВВП, адже потрібні люди.
Я переконаний, що після закінчення війни нам допоможуть і дадуть гроші на відновлення. Та чи будуть у нас освічені люди, які зможуть створювати нові робочі місця, генерувати ідеї? Я не знаю. Яка кількість людей буде проживати на території України після війни? Я не знаю.
Виїхало 9-10 млн людей, більшість — жінки та діти. Якщо вони не повернуться найближчим часом, ми втрачаємо майбутнє, цілу генерацію. Центральне питання зі збільшення ВВП — скільки у нас буде людей загалом, освічених людей та дітей. Виникає величезне запитання, пов’язане з фактором людського капіталу.
Роль людського капіталу у відновленні економіки, на превеликий жаль, сьогодні недооцінена. І це мене дуже лякає.
Наше завдання — повернути освічених людей в Україну. Вже починати працювати над тим, щоб зробити українську освіту і науку конкурентоспроможними. Зараз ми маємо шанс запровадити відповідні реформи, які піднімуть рівень освіти, інакше це бутафорія.
Як виглядатиме український агровиробник після перемоги?
Олег Нів’євський: Аграрний сектор у цій історії стане ще більш важливим, оскільки продовольство — це те, що завжди у попиті. Україна — сприятливе місце для вирощування агропродовольчої продукції. До 2050 року прогнозується +2 млрд населення Землі (до вже існуючих 8 млрд). Тому попит на аграрний сектор України буде.
Звичайно, зернові та олійні (commodities) будуть привілеювати на аграрному ринку, але у відносній величині їх буде менше.
Агровиробники будуть більше користуватись можливостями західного ринку. Я сподіваюсь, що буде вироблятись продукція з більшою доданою вартістю: овочівництво, садівництво, тваринництво.
В частині структури виробників буде більше тяжіння до середніх та малих, така динаміка спостерігалась уже до війни.
Сьогодні найбільше постраждають сільгосппідприємства, які більшою мірою залежать від морської торгівлі — а це здебільшого великі та середні сільгосппідприємства. Такі умови дають більші можливості для малих та середніх виробників.
Алекс Ліссітса: Очевидно, відбудеться зміна структури, дуже багато виробників з ринку зійдуть. Чи вони повернуться — залежить від багатьох факторів: як довго триватиме війна, блокада портів.
Вже зараз пішла хвиля продажу земельних ділянок. Рік тому кількість бажаючих купити землю була величезна, та не було бажаючих продати. А зараз абсолютно навпаки.
Наприклад, земля, яка коштувала у Полтавській області $2-2,5 тис./га, зараз продається за ціною НГО. Ми вийшли на ту траєкторію, що буде кардинально змінювати ринок.
Яким він буде? Зараз ніхто не скаже, але питання, яке на нього суттєво впливає, — це стабільна дохідність на агроринку, якої, на жаль, зараз немає.
Наталія Помянська, AgroPortal.ua
