Чи можливо реформувати те, чого не існує?

Експерти задались питанням: «Чи можливо реформувати те, чого не існує?» Якщо так, то яким чином?

Володимир Вахітов, проректор з наукової роботи у Київській школі економіки

Проблема: В Україні відсутня так звана «культура дослідника». Це і є основною проблемою. Через що й не розуміємо, як проводити дослідження та генерувати нові знання. Друга проблема — дані. Значний пробіл у сфері їх збору та обробки. Немає розуміння, куди рухається наука, і які питання є актуальними. Наступний суттєвий недолік — цінність проведених досліджень.

Велика кількість так званих наукових статей, які публікуються в Україні, вкрай низької якості.

Зазвичай обирають кількість публікацій, нехтуючи їхньою якістю. Таким чином, публікуються по 10-15 третьосортних статей замість однієї якісної в нормальному журналі.

Рішення: Створення якісної освіти може відбутися завдяки зовнішньому нагляду за навчальним планом, професорським складом, вибором практики. Це може бути наглядова рада чи особа ззовні. Зрозуміло, що це недешеве задоволення. Спочатку можна спробувати відпрацювати на тих університетах, які не є безнадійними, такі як НУБіП чи КНЕУ. Створити наглядову раду, яка буде визначати професорський склад та залучати до навчального процесу бізнес, який, як ніхто, знає, чим живе ринок. Таким чином, методологія роботи університету буде зрозумілою.

Ольга Трофімцева, в.о. міністра аграрної політики та продовольства України у 2019 р.

Проблема: У нас немає сильних аграрних і економічних шкіл. Для українських фахівців відсутнє поняття обміну знаннями і досвідом з їхніми іноземними колегами. А в університетах і дослідницьких інститутах відсутня нормальна база для генерування і передачі знань. Ще однією проблемою є спосіб представлення своїх досліджень.

Рішення: Говорити потрібно не про конкуренцію, а про кооперацію. Світові компанії, які працюють в Україні, повинні підтримувати та ділитися своїм досвідом із нашими науковими інститутами і навпаки. Адже ми всі працюємо на одну справу.

Для університетів та інституцій потрібно більше свободи. Ми повинні позбутися бюрократії.

Варто брати до уваги досвід Німеччини й Америки та адаптувати його, адже наша система ще є радянською.

Чудовою ініціативою було б створити кластер із університетів, які між собою мають бути конкурентоспроможними.

Олександр Старіков, к.е.н., доцент кафедри економіки і менеджменту агробізнесу Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

Проблема: В Україні немає адекватної передачі знань в аграрних галузях між поколіннями дослідників. Немає шкіл, вчителів. Багато кому незрозуміло, як саме проводити дослідження.

Інша важлива причина — відсутність стимулу бути вченим.

Випускники університетів не хочуть йти в аспірантуру. Це можна пояснити тим, що вони віддають перевагу бізнесу, де можна заробити вдесятеро більше, ніж будучи вченим.

Рішення: Фінансування досліджень допомогло би виправити ситуацію. Фінансування на конкурентних засадах зменшило би кількість наукових установ, але одночасно з цим істотно підвищило якість.

Олег Нів'євський, професор Київської школи економіки, координатор дослідницького проєкту UaFoodTrade

Проблема: Система агрономічних досліджень перебуває у вкрай поганому і безнадійному стані. Але ми говоримо про проблему з точки зору пропозиції, а варто розглядати ще і з точки зору попиту.

Я не бачу великого попиту на агрономічні дослідження з боку держави, бізнесу, за винятком декількох компаній.

Рішення: Для подальшого розвитку аграрної науки потрібен потужний зовнішній стимул. Одночасно з цим неможливо жити за рахунок закордонного фінансування та грантової підтримки. Необхідно розвивати систему власного внутрішнього фінансування, яке має ґрунтуватися на здоровій конкурентній селекції між дослідженнями.

Наприклад, конференція Large Farm Management — це гарна платформа для обміну своїми ідеями та дослідженнями. Там обговорюються ключові питання. Конференцію варто продовжувати і проводити хоча б один раз на рік.

Алекс Ліссітса, президент асоціації УКАБ, генеральний директор ІМК, голова наглядової ради проєкту «Агрокебети»

Проблема: Мало українських вчених знають англійську мову, що істотно обмежує їх як у публікаціях, так і в можливостях вийти та заявити про себе на міжнародній арені. Якщо у Києві знання англійської ще на більш-менш нормальному рівні, то чим далі рухатися на периферію, тим нижче рівень.

Ще одна проблема — це відбиток радянської методології досліджень у сучасній українській науці.

В Україні відсутнє розуміння того, як правильно проводити дослідження. Кожен робить так, як хоче. А це в основному не відповідає міжнародним нормам і вимогам.

Ми стикнулися з низкою проблем при запуску освітньої магістерської програми «Агрокебети». По-перше, це бюрократія, що властиво державним університетам. При впровадженні нової програми має бути абсолютно інший викладацький пул. Але з іншого боку, через відсутність ліцензії потрібно міксувати своїх викладачів і викладачів університету. По-друге, мала кількість кваліфікованих студентів. В університеті заробітна плата залежить від кількості студентів, тобто групи великі й працює не принцип якості, а принцип кількості. При зменшенні кількості студентів доведеться зменшувати і кількість викладачів. А це вже проблема державного рівня.

«N.B!» Науковий ринг, або Чи перейде українська аграрна наука з аутсайдерів у лідери

Рішення: Ми повинні ідентифікувати аграрні дослідження. Варто виокремити основні напрямки, над якими українські науковці мають працювати. Надати їм при цьому всі необхідні ресурси та фінансування. Можливо, варто підтримати селекцію, тваринництво, а можливо — ЗЗР, але тоді потрібно думати, як вони будуть конкурувати з такими компаніями як Bayer чи Monsanto, які інвестують щодня мільйони доларів у дослідження.

Якщо ми говоримо про дослідження в галузі сільського господарства, то можна створити кілька груп консультантів із досліджень, проводити зустрічі раз на три місяці для обговорення того, що можна зробити, і в невеликих робочих групах шукати шляхи покращення сільськогосподарських досліджень у країні.

Альфонс Бальманн, директор Інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою, м. Галле (Німеччина)

Проблема: Якщо подивитися на аграрну академію наук, то там не проводиться ніяких досліджень. В університетах викладачі володіють лише теоретичними знаннями, вони не можуть наводити практичні ситуації та показувати реальність такою, якою вона є. Бакалаври та магістри — це готові спеціалісти, за знання яких має відповідати університет. Але, на жаль, після університету більшість шукає додаткові джерела отримання знань.

В 90-х роках у Німеччині також були проблеми у галузі досліджень, проте ми не зосереджувалися на міжнародному досвіді. У нас був простий принцип: у кого більше публікацій, той отримує більше коштів. У цей період багато професорів пішло у відставку.

Зараз в ІАМО кожні 7 років проводиться тотальна оцінка наукової майстерності. В Україні ж ніхто не знає, що це таке.

Рішення: Потрібно створити умови для кооперації, адже в українських науковців відсутні знання іноземної мови, саме тому доступ до новітніх технологій для них закритий. Тобто немає бази, від якої можна відштовхуватися.

Я гадаю, що бізнес виграє, якщо держава сфокусується на освіті.

Тарас Гагалюк, старший науковий співробітник Інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою, м. Галле (Німеччина)

Рішення: Зараз важливо показати світу успішні приклади українських наукових досліджень. Але необхідно чітко розуміти, що Україна здатна запропонувати світові в сфері науки. Тільки якісні та справді наукові публікації дозволять упевнено заявити про себе. Саме такі історії допоможуть Україні створити позитивний імідж на міжнародному рівні. Крім того, це допоможе краще кооперуватися з іноземними колегами в галузі досліджень.

Україні слід рухатися в цьому напрямку і опрацьовувати ті галузі, які можуть бути найбільш цікавими для нових і перспективних досліджень на світовому рівні.

Необхідно розвивати структуру аграрних досліджень, впроваджувати нові методи, наприклад, діджиталізацію. Ми спілкуємося зі студентами з Полтави, Сум та Вінниці. Я гадаю, що культуру дослідження потрібно починати впроваджувати на рівні студентства, на рівні молодого покоління. Їх потрібно заохочувати до науки: проводити конференції, аграрні дебати, зустрічі.

Наталія Помянська, AgroPortal.ua