logo

Особистий погляд

Науковий ринг, або Чи перейде українська аграрна наука з аутсайдерів у лідери

Науковий ринг, або Чи перейде українська аграрна наука з аутсайдерів у лідери

Особистий погляд 03 лютого 2020. 07:00 2663

Українська аграрна наука потребує перезавантаження. У порівнянні зі світовою аграрною наукою вона все ще знаходиться в стані стагнації — наукові роботи українських дослідників майже не зустрічаються у провідних міжнародних виданнях, а виступи науковців на міжнародних конференціях можна легко перерахувати.

Зрозуміло, що система науки не здатна самостійно себе відродити, для цього потрібні спільні зусилля з боку науки, держави, а також бізнесу.

Редакція AgroPortal.ua поспілкувалася з експертами та розпитала в них, наскільки великий розрив між вітчизняною та світовою аграрними науками, яка роль фінансування наукових інституцій державою та як вивести українську аграрну науку з класу «аутсайдерів» до класу «лідерів».

Розвиток української аграрної науки кардинально відрізняється від світової. У чому криється основна причина?

В плані фундаментальної науки є проблеми, і вони великі. В Україні є лише декілька фахівців, які дійсно розбираються в економіці. А в прикладних науках, гадаю, не все так плачевно, адже наукові інститути співпрацюють із приватним сектором в плані розробки нових сортів та гібридів.

Загалом від світової науки ми не відстаємо. Ми відстаємо від західноєвропейської, американської, канадської тощо.

Розвиток української аграрної науки докорінно відрізняється від розвитку в Західній Європі, Північній Америці, Китаї, Бразилії, Австралії тощо. Але подібні проблемні питання цієї сфери існують також у країнах Східної Європи та Центральної Азії.

Серед основних проблем можна виділити: недостатнє фінансування, низькі зарплати науковців та якість їхніх досліджень, незначна підтримка та підготовка молодих дослідників, а ще викладацькі обов'язки, які є занадто високими. Таким чином, багато дослідників або залишають науку, або їдуть реалізовуватися у західні країни без зворотного квитка.

Якщо говорити про науку, то її варто розглядати в розрізі economics та hard sciences (агрономія, ветеринарія тощо).

Історично так склалося, що нормальної економічної школи в Україні не було. Був період, коли панувала марксистсько-ленінська система, проте після розпаду СРСР вона почала костеніти — не пускати в науку «молоду кров», тобто науковців, які закінчували PhD за кордоном. Плюс до всього, відсутність мотивації у старої гвардії, яка ставилася вороже до будь-яких змін.

Щодо точних наук, то, здавалося б, проблем не має бути, адже у цій сфері існують світові стандарти. Проте наша система освіти і науки загубила і цю складову. А все тому, що знання англійської мови у нас на низькому рівні, мало хто нею вільно володіє, а англійська — це мова науки.

Наскільки велика роль фінансування наукових інституцій державою?

Державне фінансування є надзвичайно важливим. Воно потрібне для того, щоб обдаровані люди, котрі не мають достатньо коштів, мали можливість отримати таку ж якісну освіту, як і ті, хто може за неї заплатити. А також, щоб наукові дослідження були спрямовані не лише на розробки для приватного сектору, а й працювали над збільшенням соціального добробуту своєї країни.

Якщо немає достатнього фінансування з боку уряду, то наукові установи повинні конкурувати за фінансування інших країн, донорів або бізнесу. За відсутності відповідного фінансування науки в Україні я б рекомендував зосередити наявні ресурси в руках кількох провідних установ, а в університетах — на високоякісному викладанні.

Приміром, у нас в Німеччині є система, яка розрізняє університети, які займаються інтенсивними науковими дослідженнями, та університети, які зосереджуються на викладанні та навчанні.

Державне фінансування української науки нижче в сотні разів, ніж у Німеччині чи Франції. З року в рік влада обіцяє, що підвищить заробітні плати науковцям та виділить кошти на дослідження. Але, як бачимо, результати дорівнюють нулю. При цьому не здійснюються жодні державно-приватні партнерства: якщо немає коштів у держави, то вона має шукати їх у приватному секторі. За кордоном компанії підтримують науку, адже якщо в науці не буде нових розробок, то вони не матимуть основи для роботи.  

Університетам та науковим установам потрібно виходити на самоокупність — бути незалежними і самостійно провадити власну політику. Коли вони незалежні, то починають думати, як їм виживати, яку обрати стратегію та керівника.

Повільне інтегрування вітчизняної науки у світову — небажання України чи супротив інших держав перед потенційним конкурентом?

Я не думаю, що існує якась опозиція проти української науки. Західна частина світу зацікавлена в співпраці з Україною. Однак існує проблема якості аграрної освіти в Україні. Я дійсно знаю українських фахівців у галузі сільського господарства, які ніколи в житті не були в сільській місцевості. Багато студентів вступають до українських сільськогосподарських інститутів чи університетів лише тому, що не змогли потрапити до інших вузів, а не тому, що цікавляться сільським господарством. В результаті — випускаються фахівці, які не мають достатньої кваліфікації для співпраці із західними колегами.

Як член Ради директорів Міжнародної асоціації економістів сільського господарства, я можу однозначно заявити, що ми були б дуже раді більшій залученості колег з України. Я не думаю, що хтось вбачає в Україні конкурента. Звичайно, є дуже багато запитань, на які потрібно знайти відповіді, та багато роботи, яку потрібно зробити, і чим більш розумні та творчі люди будуть «у керма» країни, тим більшим буде ефект. Україна — це сільськогосподарський гігант, який має, на жаль, нижчу вагову категорію серед своїх колег на міжнародному науковому рингу.

Як вивести українську аграрну науку з класу «аутсайдерів» до класу «лідерів»?

Ми зможемо це зробити лише тоді, коли держава перенаправить кошти на фінансування науки, замість того щоб підтримувати діяльність великих агрохолдингів. Основним вектором має бути людина та її освіта. Тоді всі гроші платників податків будуть витрачатися на суспільні блага, і можна сподіватися на залучення «нової крові».

Українському суспільству важливо переосмислити роль сільського господарства та сільських територій. Тут є багатий український ґрунт — чорнозем, однак аграрна сфера та життя в селі продовжують розглядатися як нецікаві та відсталі. Лише тоді, коли зміниться суспільне ставлення до цих питань, українську аграрну науку можна буде перенести з класу «аутсайдерів» до класу «лідерів».

Необхідно залучити українську науку до міжнародної конкуренції. І мовна (англійська) підготовка має вирішальне значення, адже українські вчені повинні співпрацювати з іноземними колегами та розуміти результати їхніх досліджень.

В Україні є багато чудових молодих економістів сільського господарства, які працюють за кордоном. Саме тому український уряд має задуматися над кристалізацією економіки сільського господарства та виведенні її на вищий рівень шляхом об'єднання таких людей у новий незалежний центр передового досвіду, який фінансується на конкурентних умовах та працює за міжнародними академічними стандартами.


Іванна Панасюк, AgroPortal.ua


Ключові новини аграрного ринку в Telegram

Новини

Показати все

Блоги