Ситуація з вівчарством та козівництвом в Україні значно погіршилася з моменту повномасштабного вторгнення. Підприємства на окупованих територіях були знищені, а доступ до пасовищ обмежений через мінування. Тим часом економічна нестабільність у країні призвела до зменшення попиту на продукцію галузі, особливо у преміумсегменті.
За останніми даними, в Україні нині налічується 941 тис. овець та кіз, що на 14% менше порівняно з показниками 2022 року. Однак важливо відзначити, що лише 140 тис. із них утримуються у господарствах, що свідчить про подальше скорочення цього показника на 17%.
Але насправді експерти ГС «Вівчарство та козівництво України» фіксують ще гіршу ситуацію, ніж показують дані статистики. Вони зазначають, що промислові підприємства вівчарства та козівництва існують, але їхня кількість обмежена. Наприклад, у вівчарстві можна назвати такі підприємства як «Тростинка» на Київщині та «Колос» на Одещині. У козівництві також є представники, серед яких варто відзначити підприємство Київської області — ФГ «Тетяна 2011» (TM ZINKA).
Сьогодні мало великих компаній, які займаються вівчарством та козівництвом, оскільки ці напрями тваринництва мають відмінні специфічні цілі.
«У козівництві основний акцент припадає на виробництво молочних продуктів. Молоко кіз використовується для виробництва сиру, йогурту, кефіру тощо. Тому невеликі та середні компанії, які спеціалізуються на козівництві, частіше зорієнтовані на молочний сектор. Водночас політики не розуміють галузь, тому досі відповідно до внутрішнього закону Туреччини діють обмеження на експорт баранини», — продовжує Наталія Якименко.
Вона додає, що у теорії відсутні обмеження щодо ринків збуту, оскільки Україна має одну з найкращих епізоотичних ситуацій у світі. Проте на практиці доступ до ринків може бути обмеженим або залежить від процедурних або політичних факторів. Наприклад, для виходу на ринок Європейського Союзу потрібні місії оцінки України та підготовка підприємств до відповідності вимогам.