Ферма на Рівненщині значно збільшила поголів’я овець за час війни
Вівчарство може стати одним із напрямів тваринництва, який найпростіше запустити на деокупованих територіях
06 листопада 2023, 05:39 6161
В Україні розводять багато порід овець, проте ця галузь досі знаходиться на стадії розвитку. Основою для подальшого поступу вівчарства на теренах нашої держави є генетичні ресурси та племінна база. Варто зауважити, що Україна має природно-кліматичні, історичні, культурні та споживчі передумови для розвитку такого роду промисловості.
Про ситуацію, особливості розвитку галузі та деталі ведення вівчарства AgroPortal.ua розповів засновник ГО «Асоціація вівчарів» Василь Стефурак.
За вашими даними, яке зараз в Україні поголів'я овець?
Василь Стефурак: Складно сказати точно, яке поголів'я. В країні війна, десь тварини загинули, а облікові номери залишились, десь народились, а їх не облікували, адже було не до того. З того, що я бачу, то це 500-700 тис. голів. Для України, зважаючи на її потенційні можливості в 100 млн голів, це крапля в морі.
Чи є підприємства, які займаються вівчарством у промислових масштабах?
Василь Стефурак: На щастя, промислові господарства є, правда, їх небагато. І зараз, через блокування морських портів, у них не найкращі часи, але ми не здаємось. Ба більше, засновуємо нові.
Чому мало великих компаній, які займаються вівчарством? Це нерентабельний бізнес, чи вівчарство має особливість розвиватися в невеликих господарствах?
Василь Стефурак: Довший цикл, і рентабельність нижча: свиня за раз народжує більше, ніж вівця за три роки. Тому і менше уваги приділяли великій і дрібній рогатій худобі. На мою думку, це питання часу. Це приблизно як із рільництвом: спочатку освоювали найкращі землі, зараз обробляють усі доступні. Світовий попит на баранину зростає, тож збільшуватиметься і пропозиція.
Чому держава не розглядає вівчарство як стратегічний напрям тваринництва?
Василь Стефурак: Держава не займається бізнесом. Це роблять люди, тож ініціатива має йти від них.
Ну і, звичайно, кумівство ніхто не відміняв. Якби на овець виділяли стільки грошей, скільки на курей, вівчарство теж було б у топі. А сьогодні — хто ближче до влади, той свою галузь і просуває. Проблема лише в тому, що робиться це не в інтересах галузі чи держави, а в інтересах конкретного бізнесу.
На вашу думку, який потенціал має Україна в розвитку вівчарства? Яка кількість поголів'я була б оптимальною? Яку продукцію вівчарства можна експортувати і на які ринки?
Василь Стефурак: З огляду на площі випасу і зернові можливості, я вважаю, що базовий потенціал українського вівчарства — 100 млн голів. Це та кількість, яка б дозволила нам стати серйозним гравцем на ринку баранини. Араби готові до співпраці. Війна зупинила експорт, але ми вже почали роботу, і, сподіваюсь, він відновиться.
Варто розуміти, що країни Близького Сходу активно розвиваються, і попит на баранину зростає, та й загалом мусульманство шириться, тож попит зростає в цілому світі. Баранина — це один із небагатьох видів м'яса, яке дозволене для споживання всіма релігіями. І якщо зараз головні ринки збуту — це Близький Схід, то ми вже сьогодні працюємо над можливістю експорту до Європи і Азії.
Якщо брати господарство, то яка кількість овець потрібна для прибуткового бізнесу?
Василь Стефурак: Є два варіанти розвитку. Ферми сімейного типу із поголів'ям 250-500 овець — це те, що може обслуговувати одна сім'я. І промислові ферми — від 1000 голів. Інші варіанти нерентабельні.
У середньому одна вівцематка дає на рік $200 прибутку. З огляду на інвестиції та витрати, потрібно тримати не менше 250 голів, а якщо є наймані працівники — то більше тисячі.
Які породи овець найбільш поширені в Україні?
Василь Стефурак: Романівська, цигай, асканійська, гірсько-карпатська. Зараз уже є ферми з європейськими породами: і французький лакон, і німецькі мериноси, і навіть африканський дорпер.
Наскільки розвинений внутрішній ринок споживання продукції вівчарства в Україні? Який його обсяг?
Василь Стефурак: У цифрах зараз сказати не готовий, але знаю, що внутрішній ринок формується, і тішить те, що українці вчаться їсти баранину. Більшість уже знає, що баранина може бути смачною і без характерних присмаків. Працюємо над тим, щоб це знали всі, що спонукатиме фермерів вирощувати високоякісну баранину.
Тут слід зазначити, що велику роботу проводимо саме ми в межах ГО «Асоціація вівчарів» — популяризуємо, пригощаємо, розповідаємо, показуємо.
Наскільки змінилася ситуація у вівчарстві з початком повномасштабного вторгнення?
Василь Стефурак: З початку повномасштабної війни ми втратили більше 30% поголів'я, величезну кількість господарств півночі, півдня та сходу.
Більше року відсутність можливості експортувати морем, а це був основний шлях, тому ми пережили критичний період. Та й не тільки ми. Але хтось уже мав поставлений бізнес і напрацювання, а ми тільки почали і зазнали такого удару. Але нічого. Вистояли. Всі вистояли. Україна вистояла! Тому ми навіть не думаємо здаватись. Тільки вперед, тільки розвиток!
Чи діють державні програми підтримки для вівчарів, якими би вони могли скористатися? Можливо, підтримка міжнародних фондів?
Василь Стефурак: Саме для вівчарів державні програми не діють уже другий рік. Є загальні програми підтримки, але ми не маємо великої можливості ними скористатися. Я сподіваюся, та й нам обіцяють, що включать нас наступного року.
Дуже в це віримо! Майже, як у перемогу! Адже знаємо, що після перемоги вівчарство — це один із тих видів тваринництва, який найпростіше запустити на деокупованих територіях.
У вівчарстві можна почати за найменших вкладень. Вівці не мерзнуть. Достатньо хорошого навісу — і можна починати, а далі українці допрацюють. Ми ж унікальна нація, ми дуже боїмося щось почати, а потім боїмося зупинитись. Тому вівчарству в Україні — бути, і на найвищому світовому рівні! Це я вам кажу як українець, гуцул і кращий вівчар України.
Єлизавета Котенко, AgroPortal.ua.
