Думка: Борошномелам варто просувати свою продуцію на внутрішньому ринку

Таку думку висловив директор ГО «Борошномели України» Родіон Рибчинський у своїй статті на порталі Agravery.

Як зазначив фахівець ринку, до минулого сезону кількість борошна, що експортується, постійно зростала, переступивши рубіж  у 400 тис. т. Україна постачала боршоно у 80 країн світу. При цьому основним покупцем продукту була КНДР (40% від загального експорту) туди продукція поставлялась як по прямим контрактам, так і транзитом через інші країни.

«Проте наша продукція пливла морем, тоді як Росія не так давно почала поставляти залізницею і КНДР різко зупинила закупівлі з України. Але була і інша складність для виробників — у минулому  році вони стикнулись із великою проблемою із залізничним транспортом — платформами та вагонами-зерновозами», — нагадав експерт.

Відповідно, за його словами, борошномели  не могли укладати контракти із чіткими датами поставок для експорту. Бо згідно графіку борошно уже мало плисти кораблем у напрямку експортера, а насправді  могло чекати на станції завантаження у вагон. 

«Зрозуміло, що це б»є по іміджу країни, великі репутаційні втрати для самого виробника, який уже вклав чималі кошти у обладнання, сертифікати тощо», — пояснив Родіон Рибчинський.

Він також зауважив, що »Європа, як ринок збуту — це теж не завжди гарний варіант».

«Зрозуміло, що європейці уже давно сформували свій ринок, і не дуже хочуть пускати імпорт з України. Тому вони вимушено збільшують вимоги до продукції, таким чином захищаючи своїх виробників», — пояснив фахівець.

За словами Родіона Рибчинського, український ринок не сформований сам по собі. Немає, як приміром у тій же Фінляндії, популяризації корисної круп«яної та борошняної продукції, або ж нової унікальної продукції, яку б реально захотілось купити споживачу.

«Як було три сорти борошна раніше, так і є, як була гречка так  і є, а на її основі можна зробити купу цікавих, корисних продуктів. Приміром, Україна є провідним виробником кукурудзи в світі, проте всередині країни кукурудзяні крупи та борошно регулярно  вживає лише декілька відсотків населення. Та й виробляють його саме для експорту, адже вирощують, як правило, фуражні сорти, а не для використання у їжу», — зазначив він.

Така ситуація, на його думку, склалася через те, що немає культури споживання продукту і витрачатись на технології виробники не хочуть — краще продати через трейдера, чи напряму.

»Іноді зовсім не обов«язково виробнику шукати ринок збуту, його можна знайти і у середині країни, не витрачаючись на транспортування.  Так, затрати на рекламу та просування будуть спочатку більшими, ніж «влізти» із своїм контрактом на багатий азійсько-африканський ринок, але і ризиків суттєво менше. Додам лише один промовистий факт — кожен 10-15 контейнер на шляху до цих ринків загадковим чином зникає у процесі транспортування, як і гроші за товар», — зауважив керівник ГО «Борошномели України».