Українська VS іноземна селекція: якою буде осіння посівна

05 липня 2022, 07:29 1025
Сюзана Григоренко

Не встигла закінчитися весняна посівна кампанія, як одразу почалася підготовка й старт висіву озимих культур у південних областях (Одеська, Миколаївська, Запорізька області). У серпні-вересні традиційно стартуватиме осіння посівна кампанія під озимі культури на решті території України. Що висіватимуть цьогоріч українські аграрії, яким культурам надаватимуть перевагу та як на це впливають зовнішні обставини.

Скільки раніше сіяли озимих?

Найбільше з-поміж озимих культур в останні роки висівали озиму пшеницю. Торік її було понад 6,6 млн га по всій Україні. Найбільші площі озимої пшениці 2021 року висіяли в Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Харківській, Херсонській областях. Тобто, як бачимо, це — східні та південні регіони, де клімат сприятливий для цієї культури. 

На площі понад 1 млн га торік висіяли озимого ячменю. Знову-таки основні посіви були зосереджені в Миколаївській, Одеській і Дніпропетровській областях. Та ж сама ситуація і з озимим ріпаком. 2021-го він зайняв понад 1 млн га в Україні. Лідерами за площами цієї озимої культури були Одеська, Дніпропетровська та Херсонська області. 

Також торік висівали інші озимі культури, але вони не такі масштабні по площах. Це — нішеві озимий горох, тритикале, суріпиця та інші.

Умови осінньої посівної 2022

Цьогоріч частка й площі озимих культур перегрупуються. По пшениці та житу можуть навіть зменшитися. На це впливає низка факторів: від безпосередньо військових дій на посівних територіях, обстрілів до невирішеної ситуації з експортом (яка лише загострюється напередодні збору нового врожаю) та фінансовими інструментами для агровиробників. 

Потрібно «влити» в галузь фінанси, аби вона могла далі розвиватися

Під час весняної посівної кампанії і аграрії, і виробники насіння, добрив та ЗЗР ішли одне одному назустріч та працювали з високою мотивацією. Аграрії чекали, що от-от зрушить з місця ситуація з експортом зернових, відтак сектор отримає кошти, які можна буде інвестувати далі. Також важливим допоміжним фактором була й завчасна підготовка. Здебільшого аграрії були з насінням, добривами й ЗЗР. Складною була тільки ситуація з паливом. Тобто глобально кошти вже були заплачені за більшість товарів — лишалося провести посівну. 

Зараз же ситуація дещо інша. Замороження на складах великої кількості зернових означає, що як дрібні, так і великі холдинги не отримали повернення вкладених коштів. Тобто їм немає що інвестувати в наступну посівну. Тому наразі дуже важливо, щоб були продовжені різні механізми фінансування (векселі, аграрні розписки, відстрочка в оплаті тощо) і щоб усі учасники ринку йшли одне одному назустріч. Також суттєвим аспектом саме в цьому питанні буде підтримка міжнародних інституцій та держави. Бо виходить, що агросектор кошти інвестував, вони «зависли», але щоб рухатися потрібні якісь альтернативи. 

Якщо не буде йти допомога від державних чи міжнародних структур, то складно розраховувати, що компанії-постачальники зможуть довго кредитувати агровиробника. Адже їм також потрібні ресурси для роботи. І тут виходить замкнене коло. Насіннєвим компаніям потрібні кошти, щоб вести свою операційну діяльність, а аграрії не мають коштів, щоб зробити передоплату чи заплатити за поставлене насіння. І якщо не буде налагоджений механізм кредитування, який підійде всім сторонам, з часом це перетвориться в «снігову лавину», яка просто «змете» з ринку частину його гравців. 

Тому перша потреба: фінанси. Їх потрібно «влити» в галузь, аби вона могла далі розвиватися. 

Експорт: проблема затягується

Друга нагальна потреба: експорт. Україні за останні два місяці вдалося наростити обсяги експорту зернових до 2 млн тонн/місяць (проти 0,5-0,6 млн тонн у березні). Однак, цей обсяг далеко не перекриває ті об’єми, які ще залишилися. Для порівняння: до 24 лютого щомісячний експорт зернових становив 5-6 млн тонн. На складах станом на середину червня лишалося 20 млн тонн зерна. Якщо експорт ітиме такими темпами, ми лише наступного року зможемо продати врожай 2021-го, це не враховуючи цьогорічний врожай.

Проблема досі не розв’язана й затягується. Це впливає на агроринок і фінансово, і мотиваційно. Виробники не бачитимуть сенсу працювати в умовах війни, коли не можуть збути продукцію й отримати за неї кошти на фоні знищення аграрної та логістичної інфраструктури. 

Відсутність цін на пшеницю на ринку

Зараз велика частина продукції просто лежить. Ціни на товарну пшеницю немає. Також невідомо, якими будуть ціни на цей врожай цьогоріч і що прогнозують на наступний. Відтак, аграрії досі лишаються без коштів і з невідомим майбутнім. Тому ріпак, який завжди має на ринку хорошу позицію й запит, плюс його легше вивезти, має кращі позиції ніж пшениця. На неї немає зрозумілої ціни, а елеватори, склади для зберігання регулярно під обстрілами — усе це знижує інтерес аграріїв. 

Насіння озимих культур: українське проти імпортного

Озимий ріпак. В Україні саме по цій культурі 80-90% — насіння імпортованої селекції. Воно або ввозиться вже повністю готове (запаковане, оброблене, готове до висіву), або як це було в останні роки — вирощується тут. Наразі третина насіння ріпаку під озиму посівну вже на складах. Ще щодо частини насіння аграрії уклали контракти, тож восени висів продовжуватиметься. Попередньо посівні площі залишаться на рівні минулого року. Зменшення не передбачається, оскільки цьогоріч західні та центральні регіони формують вал продукції й ця тенденція перейде у 2023 рік. 

Причин цьому кілька. Перша: ріпак — рентабельна культура, її легше транспортувати до Європи, де є попит та ціна. Друга: хоч для її вирощування й потрібні добрива (на 20% більше ніж на пшеницю), трохи більше затрат в осінній період (витрати на фунгіциди та інсектициди, решту ЗЗР), натомість по вартості насіння ріпаку майже  таке ж як і пшениці. Відтак, кінцева рентабельність зібраного врожаю з поля по ріпаку вища ніж по пшениці. І третя причина: зазвичай компанії-імпортери чи дистриб’ютори працюють за  передоплатою, але цей сезон готові кредитувати. І хоч на ринку в цілому вільних коштів немає, попит на цю культуру не спаде. 

Озима пшениця. Зазвичай 60-70% цієї культури — національна селекція. Окрім того, специфіка цієї культури така, що тут більше не гібридного насіння, а сортового. Відтак його можна пересівати, що, швидше за все, й робитимуть цього року аграрії. Тобто частину вже отриманого врожаю вони цілком зможуть використати для пересіву. Так вб’ють двох зайців одним пострілом: доведеться менше збувати (що наразі проблемно) та менше купувати насіння. Тож озимої пшениці української селекції в південних і східних регіонах буде збільшуватися. Однак, західні області зможуть дозволити собі залишити іноземну селекцію, оскільки це — високоінтенсивні сорти, що забезпечують якість і високий вал продукції.

Гібридне жито. Тут іде іноземна селекція, яка може бути вирощена в Україні або повністю поставлена з-за кордону. Продукція його теж буде йти повністю на експорт. Гібридне жито вирощує небагато компаній, але ця культура хороша для вирощування на збіднілих ґрунтах Волинської, Рівненської, Житомирської областей. Там, де нерентабельно вирощувати інші культури, врожай гібридного жита аграрій точно отримає, до того ж його можна експортувати або ж використовувати в переробці. 

Єдине зараз проблемне питання: нульова квота на експорт жита. Це негативно відбивається на виробниках. Ті не можуть реалізувати торішні залишки ні всередині країни, ні продати за кордон. Окрім того, очікується новий врожай, який експортери, швидше за все, не купуватимуть, бо експорту цього товару немає.

Виробники насіння планують продовжувати свою діяльність. Але тут теж є нюанси. Аграрії, перебуваючи в умовах невизначеності, замовляють замість умовних 100 насіннєвих одиниць 50, а решту бронюють, але лишають під питанням, тобто немає впевненості, що вони її куплять, поки незрозуміла ситуація на фронті.

Великі холдинги переглядатимуть теж свою роботу: можливо, частину врожаю (наприклад, ячмінь, ріпак тощо) пустять на тваринництво. А при плануванні посівів, то теж дивитимуться на споживчі ринки Європи й світу. Можливо, розширюватимуть нішеві культури, той же озимий горох чи кіноа. 

В Україні зареєстровано попереднього року близько 600 виробників насіння. З них станом на кінець червня понад 300 підтвердили свій статус і продовження роботи. Тобто попри війну та несприятливі умови агросектор і насіннєвий сегмент у ньому продовжує боротьбу. 

Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.