Інтеграція агросектору України до ЄС: тернистий шлях до кращого майбутнього?

Якість та безпечність харчових продуктів. Сюди ж можна додати питання сталості виробництва. Українська система контролю та забезпечення якості харчової продукції дещо відрізняється від європейської: в ЄС уже давно працює система From Farm to Fork (український відповідник був би «від лану до столу») — стратегічна ініціатива ЄС щодо покращення якості, сталості та безпечності харчової продукції. Ця система дає змогу краще контролювати якість продукції по всьому ланцюгу її виробництва, сприяє впровадженню більш «зелених» методів виробництва, покращенню інформування споживачів тощо. Відповідно, наша внутрішня система, яка в деяких моментах навіть більш сувора, ніж європейська, все ж має бути оновлена відповідно до діючих систем у ЄС. 

Соціальні та екологічні стандарти. Останні в цьому переліку, але не останні за важливістю, соціальні та екологічні стандарти, що працюють у ЄС та стосуються питань охорони праці, стандартів тваринного добробуту, використання пестицидів та інших агрохімікатів тощо. Наглядним прикладом може стати використання хлорпірифосу: в ЄС застосування цього інсектициду офіційно заборонено з 1 січня 2020 року, в той час як в Україні його використання все ще дозволене. Заборона на використання хлорпірифосу в Україні призведе до подорожчання виробництва, і гіпотетично вона можлива після закінчення війни та певних перехідних періодів. Проте і це необхідно буде актуалізувати відповідно до європейських правил.

Реалістичність перехідних процесів залежить від багатьох факторів — як дотримання визначених та погоджених під час переговорів з ЄС планів переходу, так і докладених зусиль українського уряду, аграрних підприємств та суспільства в цілому. Окрім часу, такий перехід вимагатиме значних зусиль та інвестицій. Звісно, що наразі питання інвестицій програє загальному виклику вижити та відновитись після закінчення війни. Водночас поступове запровадження європейських норм та стандартів у виробництво, навпаки, сприятиме стабільному післявоєнному відновленню сектору та у результаті призведе до збільшення його конкурентоспроможності. Про часові межі говорити сьогодні доволі складно, оскільки вони залежатимуть і від термінів закінчення війни, і від наявних фінансових ресурсів для сектору, і від швидкості адаптації законодавства та запровадження необхідних змін.

Проте однозначно наразі можна сказати, що для того, аби пережити євроінтеграцію, українські аграрії насамперед мають пережити війну. Приєднання до ЄС має бути для українського АПК додатковим поштовхом не просто до відбудови, а до суттєвої модернізації та покращення всіх сфер виробництва. Разом із більш жорсткою конкуренцією з боку аграрного сектору Євросоюзу, євроінтеграція також принесе для українських аграріїв можливість розширити ринки збуту, доступ до нових досліджень, технологій та інвестиції.

Звісно, до нового завжди ставишся з пересторогою. Проте, по-перше, ЄС із нами вже з 2014 року, і ми, хоч і поступово, але переходили на європейські стандарти, а по-друге, чим більше дізнаєшся про «нове», тим менш страшним воно стає. Тому українським аграріям потрібно вже сьогодні почати знайомитись із практиками ведення бізнесу в європейських країнах, їхніми вимогами до якості продукції, до маркування, пакування та загалом до управління процесами.

Підготовка до євроінтеграції потребує часу, зусиль та відповідального підходу. Успішна інтеграція може принести багато переваг для українського аграрного сектору — не просто відновити, а дійсно модернізувати його та створити нові можливості для розвитку.