Хто підтримає фермерів у праві володіти землею?

19 липня 2023, 07:00 2580
Ігор Лавріненко

Однією з найпоширеніших форм ведення аграрного бізнесу в Україні є фермерське господарство. На кінець 2022 року, попри війну, кількість фермерських господарств в Україні дорівнювала 32,5 тис. З них, за даними Держстату, майже 29 тис. мали в обробітку 4,7 млн га сільськогосподарських угідь.

Переважна більшість фермерських господарств (ФГ) мають як право постійного користування, так і право оренди земельних ділянок, якими, власне, і створюють свій бізнес. Але ці права не завжди і не повною мірою знатні задовольнити інтереси господарств або їхніх членів. Адже під час ведення бізнесу виникають ситуації, для яких необхідна можливість повноцінно розпоряджатися землями — передавати їх в іпотеку під отримання кредиту, здійснювати обмін земельних ділянок для більш раціонального господарювання тощо.

Саме тому чи не кожне фермерське господарство з часом починає розмірковувати над тим, як земельна ділянка, що перебуває у його користуванні (чи то на праві оренди, чи то на праві постійного користування), може стати його власністю.

Одним із законодавчих варіантів отримання права на землю, яка перебуває в користуванні ФГ, є приватизація земельних ділянок членами ФГ, оскільки саме вони мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності ділянки у розмірі земельної частки (паю). 

Законодавством встановлено, що членам ФГ передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Та незважаючи на те, що закон встановлює чітке правило, відповідно до якого члени фермерських господарств мають право в порядку приватизації отримати земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), на практиці реалізувати це право виявляється непросто.

До 2021 року (до введення в дію земельної реформи), коли ділянками за межами населених пунктів розпоряджалося відповідне Головне управління Держгеокадастру, існувала наступна практика: державний орган відмовляв або у видачі дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або у затвердженні указаного проєкту, тим самим «блокуючи» право аграрія.

Однією з причин проведення земельної реформи слугувала теза про те, що саме територіальна громада (ТГ) на місцях краще знається на питаннях щодо користування власними землями, а не чиновник, який знаходиться в місті за сотні кілометрів.

Саме тому в межах реформи було змінено землекористувача з держави (в особі Держгеокадастру) на відповідну громаду (ТГ) з метою змістити центр впливу на вирішення земельних питань і надати право безпосередньо вирішувати долю землі тим, хто на ній живе та працює. Але питання отримання членами ФГ права власності на землю, яка вже знаходиться у їхньому користуванні, реформа все одно не вирішила. 

Інший шлях вирішення цього питання — судовий. Але він також не є дієвим: Верховний Суд України не має однозначної позиції у питанні прав фермерських господарств на землю.

Наприклад, у постановах від 15.04.2020 у справі № 817/72/18 та від 20.05.2020 у справі № 817/69/18 дійшов висновку, що чинним законодавством не передбачено виділення членам фермерського господарства земельної ділянки у власність із земель, що перебувають у його власності чи користуванні. Члени ФГ наділені правом на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) в загальному порядку, передбаченому ЗК України.

Водночас були зроблені висновки, що у члена ФГ не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства.

Фактично було обґрунтовано тезу про те, що право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення ФГ, не виникає у жодного члена ФГ, зокрема засновника.

З іншого боку, у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19 та від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19 ВС дійшов висновку, що земельні ділянки, надані голові ФГ після його створення, перейшли у користування ФГ. Отже, обов`язки землекористувача здійснює господарство, а не його голова. При цьому право користування земельними ділянками належить усьому ФГ, тобто усім його членам у рівній мірі.

Тоді Верховний Суд відмітив, що правову норму у ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство»: «Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради» — слід розуміти як таку, що надає членам ФГ право на приватизацію земельної ділянки, наданої у користування ФГ. При цьому такими, що надані їм, вважають і земельні ділянки, надані голові господарства для його створення. Відтак член ФГ має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні фермерського господарства.

Остання позиція з цього питання була висловлена у листопаді 2021 року, коли ВС за справою № 817/1911/17 підтримав позицію щодо неможливості передачі у власність членам ФГ земель, які перебувають у користуванні самого ФГ. Верховний Суд зробив висновок, що земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається переданою у користування всьому фермерському господарству. Члени фермерських господарств, зокрема засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому Земельним Кодексом України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

Фактично ВС став на позицію захисту не інтересів аграріїв, відмовивши у визнанні за ними права на приватизацію землі, на якій вони працюють роками, а безпосередньо органу, який мав право розпоряджатися землею.

І враховуючи вищенаведену судову практику, яка фактично нині перетворює право на отримання землі членами ФГ у «декларацію», це правове питання рано чи пізно стане предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду. Вірогідно, саме він поставить остаточну крапку щодо права членів ФГ на отримання землі у власність в порядку приватизації.

Інший варіант вирішення указаної проблеми — внесення змін до чинного законодавства. Встановити чітке та однозначне правило, відповідно до якого члени ФГ мають право на отримання у власність саме тих земель, які перебувають у користуванні самого ФГ (на праві оренди/постійного користування), без будь-якого попереднього припинення цих прав.

Зазначу, що до моменту усунення протиріч у правовому питанні членам ФГ варто здійснити ряд підготовчо-організаційних дій, спрямованих на отримання землі у власність.

Оскільки розпорядниками сільгоспземель стали територіальні громади, доречним буде попереднє звернення до їхніх органів щодо з’ясування наміру на надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та передачі землі у власність. І лише потім — прийняття відповідного рішення органами ТГ щодо паювання земель.

За умови відсутності суттєвих протиріч між членами фермерського господарства та самою ТГ процес передачі у власність земельних ділянок буде носити цілком законний та правомірний характер, оскільки остаточна крапка у судовій практиці з цієї категорії справ ще не поставлена.

У цілому питання набуття членами фермерських господарств у власність земельних ділянок у порядку приватизації за рахунок земель, якими користується саме ФГ, є доволі складним, однак важливим завданням. Його доведеться рано чи пізно вирішувати будь-якому ФГ залежно від фактичних обставин господарювання (необхідності кредитування тощо). І лише належний правовий аналіз та професійний юридичний підхід до указаного завдання дозволить досягти бажаного правового результату: оминути підводне каміння як законодавства, так і неоднозначність судової практики.

Ігор Лавріненко, радник, адвокат, керівник практики врегулювання спорів TOTUM LF

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.