EUDR: як Україна може перетворити регуляторний тиск на конкурентну перевагу

Чому переваги можуть обернутися ризиками

Проте статус низького ризику не є гарантією автоматичного доступу до ринку. EUDR встановлює жорсткі технічні вимоги, і саме тут криється головна загроза для українського агробізнесу. Регламент охоплює сою та соєпродукти під кодами CN 1201, 1208 10, 1507, 2304, вимагаючи підтвердження, що продукція не пов'язана зі знелісненням після 31 грудня 2020 року.

Українська специфіка робить це завдання особливо складним. З 41,5 млн гектарів сільгоспугідь близько 2,3 млн займають степові лісосмуги та полезахисні насадження. За критеріями ЄС (мінімум 0,5 га, висота дерев понад 5 метрів, покриття крон понад 10%) більшість з них класифікуються як ліс. Це створює парадокс: те, що для українського фермера є звичайним елементом агроландшафту, для європейського регулятора виглядає як лісова екосистема.

Ситуація ускладнюється проблемою самозаліснених земель. За даними WWF України, до 500 тисяч гектарів сільгоспземель за роки після розпаду СРСР природним шляхом поросли лісом. Юридично ці ділянки залишаються ріллею або пасовищами, але фактично мають лісовий покрив. Коли фермери повертають такі землі в обробіток, супутникові системи моніторингу ЄС фіксують це як знеліснення — незалежно від юридичного статусу ділянки. Україна працює над врегулюванням статусу самозаліснених земель (законопроєкт №5650 пропонує перевести їх у лісовий фонд). Але чи це рішення зіграє на користь агровиробників і як врегулювати права на землю?

Технологічна пастка простежуваності

Друга критична проблема випливає з вимог повної простежуваності. EUDR зобов'язує відстежувати походження кожну тони сої до конкретного поля через систему належної перевірки (Due Diligence Statement). Це кардинально змінює логіку роботи агрокомплексу: замість масового змішування продукції різного походження необхідно забезпечити сегрегацію партій на всіх етапах фізичного ланцюга постачання.

Найбільший ризик криється в принципі «одна невідповідна ділянка псує всю партію». Якщо соєва олія містить навіть невеликий відсоток сировини з поля, де після кінця 2020 року було зафіксоване знеліснення, вся партія стає непридатною для європейського ринку. Це змушує кардинально переосмислити роботу елеваторних комплексів та переробних підприємств.

Українські компанії стикнуться з необхідністю інвестувати $15-25 млн протягом трьох років у нові технології відстеження. Для порівняння у 2021–2023 роках: американська ADM вже витратила $50 млн на системи сегрегації, Cargill — $40 млн на цифрові платформи. Вітчизняний агробізнес має наздогнати цей технологічний розрив в стислі терміни.

Правовий лабіринт українського законодавства

Третій виклик полягає в правовій площині. EUDR вимагає підтвердження законності виробництва за українським законодавством у семи сферах, але тут виявляються системні прогалини. Земельний кадастр містить застарілу інформацію, трудове законодавство потребує модернізації, а принцип вільної поінформованої згоди (FPIC) взагалі слабо регламентований.

Особливо проблематичною є ситуація з лісовим законодавством. Держлісагентство щорічно фіксує близько 12 тисяч порушень, що створює репутаційні ризики для всього сектору. Паралельно 4,5% сільгоспугідь знаходяться у водоохоронних зонах з обмеженнями на пестициди, а 6,8% території країни займає природно-заповідний фонд — це все потребує спеціальних дозволів та оцінок впливу.

Диференційовані рішення для різних масштабів

Розуміння цих викликів дозволяє сформувати стратегію адаптації, диференційовану за масштабами бізнесу. Великі агрохолдинги (близько 120 компаній, що контролюють 26% усіх земель) мають ресурси для створення власних ESG-відділів та корпоративних GIS-систем. Їм економічно виправдано інвестувати в розвинені технологічні рішення (€10-30 тис./рік) та власні геодезичні служби.

Середній бізнес (11 тис. господарств 100-1000 га) потребує кооперативного підходу. Консорціуми 5-10 компаній можуть спільно замовляти аерофотозйомку та геодезичні роботи, знижуючи індивідуальні витрати на 40-60%. Для них, як приклад, оптимальними рішення можуть стати системи простежуваності покладені QR-коди ($1-5 тис./рік) замість дорогих корпоративних систем.

Найскладніша ситуація у дрібних та малих фермерських господарств. Понад 9,9 тисяч господарств до 100 га та 3,85 млн особистих селянських господарств разом обробляють понад чверть усіх угідь, але не мають ресурсів для самостійної адаптації до EUDR і напевно ризикують бути повністю виключеними з ланцюгів постачань на європейський ринок. Критичною залишається також ситуація для фермерських господарств від 100 га, які ведуть комерційне виробництво сої, але не можуть дозволити собі дорогі корпоративні рішення.

Досвід Нідерландів, як найбільшого імпортера товарів під EUDR в ЄС, показує важливість державної координації. Міністерство сільського господарства проводить регулярні інформаційні сесії з секторами, а агентство NVWA організовує «dry-runs» (тестові випробування процедур) для підготовки бізнесу. Бельгія, маючи статус топ-3 імпортера кави та какао, збільшила бюджет на імплементацію та наймає додаткових інспекторів. Тут критично важливою стає державна підтримка: субсидування до 70% витрат на GPS-картування, розвиток агрегаторів геоданих, створення мобільних додатків українською мовою та підвищення спроможності забезпечення простежуваності фізичних ланцюгів постачань.

Ціна помилки та вартість успіху

Фінансові наслідки неправильної стратегії можуть бути катастрофічними. Штрафи досягають 4% річного обороту в ЄС (для експортера з оборотом $100 млн це до $4 млн), плюс конфіскація товару та заборона діяльності до 12 місяців. 

Водночас правильна стратегія окупається досить швидко. Витрати на впровадження становлять лише 0,06% доходу для великих компаній, 0,17% для середніх та 0,5% для малих господарств. При цьому терміни окупності складають 2-3 роки для великого бізнесу та 5-7 років для малих фермерів з державною підтримкою.

Натомість, за оцінками BRDO, сукупні втрати України від неготовності до вимог EUDR можуть сягнути $2,8 млрд.

Системна трансформація як стратегічна мета

Найважливіше розуміти, що EUDR — це не разова адаптація до нових правил, а каталізатор системної трансформації українського агросектору. Глобальний ринок сталої агропродукції зростає на 8-12% щорічно, і країни, які першими адаптуються до нових стандартів, отримують довгострокові конкурентні переваги.

Україна має всі передумови стати лідером цієї трансформації. Статус низького ризику, потужні позиції на європейському ринку, розвинута цифрова інфраструктура та традиції кооперації створюють унікальне вікно можливостей. Але воно не буде відкритим вічно — перші роки після запуску EUDR визначать, хто займе позиції лідерів сталого агровиробництва, а хто втратить можливість постачань на ринки ЄС.

Успіх потребує координованих дій на всіх рівнях: від створення національної платформи геолокаційних даних до навчання персоналу в кожному господарстві. Але головне — зміна ментальності: сприйняття EUDR не як бюрократичної перешкоди, а як інструменту модернізації та виходу на новий рівень довіри з європейськими партнерами.

Оксана Просоленко, засновниця та керівниця I.P.Cert, експерт з питань сертифікації та сталого розвитку в агросекторі