Сіємо сою з інокулянтом: підрахунок витрат і ефективності

Стратегію живлення культури кожен господар має обрати сам, виходячи з наявних ресурсів. Максимальний ефект можна отримати, на нашу думку, вдало поєднавши мінеральне живлення з інокуляцією. Адже весь азот, що фіксується бактеріями у бульбочці, поступає одразу в цитоплазму рослин, тому азотфіксація є не лише найбільш екологічним способом забезпечення рослин азотом, а й найбільш ефективним з погляду транспортування до рослини!

Незалежно від того, проводилася інокуляція чи ні, після декількох років вирощування сої в ґрунті формуються численні популяції Bradyrhizobium.

Більшість ґрунтових аборигенних ризобій мають невисоку ефективність, тому, утворюючи бульбочки на коренях сої, вони не забезпечують реалізацію потенціалу культури повною мірою. В літературі є багато даних, що бульбочкові бактерії, які потрапляють у ґрунт з інокулянтом, уже на третій рік не виділяються з бульбочок сої.

Ситуація виглядає наступним чином: у перший рік інокуляція забезпечує понад 80% утворення бульбочок, а на другий рік цей показник може становити лише 20% бульбочок від усієї кількості.

На виживання брадіризобій у ґрунті впливає ряд факторів. Наприклад, чисельність популяції при рН 7 становила більше тисячі клітин на один грам ґрунту, при рН 5,8 — менше 100 клітин. На виживання бульбочкових бактерій у ґрунті також впливає температурний режим, зволоженість та забезпечення ґрунту органічною речовиною. Успіх інокуляції залежить від конкурентоздатності ризобій у кореневій зоні рослин та характеризується здатністю одного або декількох штамів проникати в корені та утворювати бульбочки в присутності місцевої популяції ризобій.

Повної конкуренції вдається досягнути лише за умови, що бактерії з інокулянту рівномірно розподілені в ґрунті кореневої зони, проте через незначну рухомість бактерій у ґрунті вони забезпечують утворення бульбочок у базальній частині кореня та на бокових, але не більше за 8-10 см від насінини. Основна маса бульбочок формується в шарі 0-20 см, тобто бульбочки на бічних коренях утворюються завдяки місцевим популяціям або ж при повторному посіві сої завдяки бактеріям, що потрапили в ґрунт із бульбочок інокульованої сої.

До фази цвітіння азотфіксація у рослин сої проходить лише на головному корені, потім підключаються бульбочки на периферійному корінні, а вклад бульбочок, що утворилися в базальній частині кореня, в загальну азотфіксацію поступово зменшується. В кінці «сезону азотфіксації» їхня частка становить 20%. Найбільшу кількість азоту в кінці вегетації фіксують бульбочки на периферійному корінні.

Ймовірно, більшого ефекту від інокуляції можна досягти, якщо проводити зміну препаратів, що мають інші штами брадіризобіум (не плутати з іншою препаративною формою), або ж використовувати поліштамові продукти.

Бактерії в бульбочці диференціюються в азотфіксуючі бактероїди. Проте це відбувається лише з їх невеликою частиною. Більшість із них залишається в бульбочці й після її відмирання переходить у ґрунт. Тобто бульбочка, крім азотфіксації, виконує функцію зберігання бактерій, такий собі «природний сейф». Фактично бульбочки для ризобій є «домом», екологічною нішею, в якій проходить частина їхнього життя. Бактероїди активно фіксують азот, і після старіння бульбочки в результаті автолізу гинуть.

Подальше життя в ґрунті отримує лише незначна кількість бактерій, що не брала участь у азотфіксації, а зберігалася в «природному сейфі».

Соя — культура, що потребує значної кількості азоту для формування врожаю. Саме тому, за нашими спостереженнями та на думку багатьох дослідників, вона не залишає значної кількості азоту для наступної культури у сівозміні. Здебільшого це азот, що міститься в післяжнивних рештках, коренях та відмерлих бульбочках. Кожного разу, коли ми висіваємо сою з використанням інокулянту, ми збільшуємо щільність популяції більш активних бульбочкових бактерій у ґрунті, які формують значну частину бульбочок на периферійних коренях. Цим ми не лише впливаємо на величину та якість урожаю, а й на кількість азоту, що залишається для наступних культур у сівозміні.