Ключовим у його складі є законопроєкт № 2194, який спрямований, зокрема, на забезпечення децентралізації земельних повноважень з передачею їх «згори до низу», тобто громадам, та дерегуляції у сфері землеустрою. Противники земельної реформи, для яких ухвалення цього законопроєкту унеможливить різноманітні корупційні схеми, вишукують у ньому негативні аспекти та поширюють серед населення неправдиву інформацію.

Зібрав основні міфи про цей документ, щоб аргументовано їх спростувати.

Міф 1. Іноземці зможуть стати власниками українських сільськогосподарських земель

Реальність. Це не відповідає справжньому змісту законопроєкту. Адже він не скасовує норми ст. 22 й інших статей Земельного кодексу України про те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Звісно, це не означає, що іноземці не зможуть успадковувати такі землі після смерті родичів, які є громадянами України й законно набули сільськогосподарські землі у власність. Однак законопроєкт № 2194 не лише не скасовує, але й робить більш жорсткими норми ст. 145 Земельного кодексу України. Відповідно до неї ті, хто не мають права набувати сільськогосподарські землі у власність, але отримали їх у законний спосіб (наприклад, успадкували), зобов’язані, як правило, протягом року продати ці землі громадянам України, юридичним особам України, державі чи територіальним громадам. Отже, законопроєкт № 2194 не «відчиняє двері» іноземцям для доступу на українські чорноземи.

Міф 2. Іноземці зможуть скупити несільськогосподарські землі, а потім змінити їхнє цільове призначення на сільськогосподарське

Реальність. Іноземцям взагалі невигідно використовувати цю схему, бо вони більше втратять, ніж виграють. Щойно іноземець, який набув у власність несільськогосподарську земельну ділянку, змінить її цільове призначення на сільськогосподарське, на нього одразу пошириться дія ст. 145 Земельного кодексу України. Вона зобов’яже відчужити ділянку іншій особі. До того ж квадратний метр несільськогосподарської землі набагато дорожчий за квадратний метр сільськогосподарської, а жодному іноземцю не прийде в голову «робити гешефт» собі у збиток.

Міф 3. Законопроєкт відкриває шлях до приватизації територій заповідників і земель історико-культурного призначення, бо виключає зі ст. 150 Земельного кодексу України поняття особливо цінних земель і ґрунтів та повноваження Верховної Ради України щодо погодження питань їхнього вилучення

Реальність. Насправді підготовлена до другого читання редакція законопроєкту № 2194 передбачає збереження більшої частини ст. 150 Земельного кодексу України. Виключаються лише норми, які не відповідають засадам правового регулювання суспільних відносин, як-от положення про те, що Верховна Рада України дає згоду на переведення особливо цінних земель до інших категорій. Це зумовлено тим, що Верховна Рада України є вищим законодавчим органом влади (парламентом), який здійснює фактично лише одну функцію – прийняття законодавчих актів. А погодження зміни цільового призначення особливо цінних земель буде покладено на Кабінет Міністрів України.

Міф 4. Власник земельної ділянки державної чи комунальної форми власності зможе самостійно, без погодження з уповноваженим органом виконавчої влади змінити цільове призначення землі на будь-яке інше

Реальність. Насправді вибирати цільове призначення власник земельної ділянки зможе лише після затвердження відповідною місцевою радою Комплексного плану просторового розвитку територіальної громади, яким територія ОТГ буде поділена на зони, і лише в межах затверджених для певної зони видів цільового призначення. А перед цим план має пройти громадське обговорення та отримати погодження всіх державних інстанцій як у складі архітектурної ради, так і у складі комплексної будівельної експертизи. Утім після цього окремому землекористувачеві, який виявить бажання змінити цільове призначення земельної ділянки, проходити ці кола пекла не доведеться.

Міф 5. Місцеві державні адміністрації втратять контроль за використанням та охороною земель

Реальність. Місцеві державні адміністрації наразі таких повноважень не мають. Їх має Держгеокадастр, і ці повноваження частково передаються громадам. Вони забезпечать кращий контроль за використанням земель відповідно до їхнього цільового призначення, ніж посадовці в столиці та областях, адже більш мотивовані до раціонального використання своїх земель.

Міф 6. Передача більшості державних земель за межами населених пунктів громадам знімає з чиновників відповідальність і загрожує статусу України як унітарної держави, адже територіальна громада зможе відокремитися від України

Реальність. Законопроєкт не загрожує територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних державних кордонів. Передача земельних повноважень радам ОТГ не підриває статусу України як унітарної держави, а перешкоджає корупції чиновників загальнодержавного й обласного рівнів. Громада не має повноважень щодо виходу зі складу України.

Міф 7. Сертифіковані землевпорядники зможуть самостійно вносити відомості до Державного земельного кадастру

Реальність. Законопроєкт не містить такої норми. Він лише доручає Кабінету Міністрів України здійснити відповідний пілотний проєкт, який або доведе, або спростує антикорупційну ефективність і безпечність такого підходу. Система, що існує зараз, демонструє високу корупціогенність і не страхує від помилок у відомостях земельного кадастру, адже такі відомості вносять чиновники, які не знають місцевості та не є сертифікованими землевпорядниками.

Міф 8. Не можна обмежувати розмір земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва

Реальність. Необмежене землекористування для ведення городництва — одна з розповсюджених корупційних схем отримання без аукціону необмеженої кількості сільськогосподарських земель. Обмеження нових земельних ділянок, що надаються для городництва, площею 0,60 га не є ні надто дрібним, ані обтяжливим.

Павло Кулинич, доктор юридичних наук, старший юридичний радник із питань земельних відносин Проєкту USAID АГРО