Ореол і тінь Столипіна

Столипінська аграрна реформа тривала 10 років — 5 за життя Петра Аркадійовича та ще 5 після його смерті. Завдяки їй багато хто вважає Столипіна чи не найвидатнішим реформатором. Звичайно, не варто ідеалізувати цього політика-реакціонера, що став на шлях рішучих реформ лише під натиском обставин. Але, як свідчить історія, саме виняткові обставини розкривають насправді яскравих особистостей.

Якщо порівнювати умови, в яких відбувалися реформи у сільському господарстві тоді й зараз, то паралелі маємо очевидні, але результати чомусь протилежні. Якщо сто років тому був надлишок активного сільського населення, то зараз відчутний брак тих, хто готовий присвятити себе сільському господарству. У зв’язку з цим залучення до фермерства в Україні зацікавлених іноземців виглядає цілком логічним.

Проблема поки що полягає в відсутності сильного лідера з хорошою командою, який міг би зайнятись впровадженням аграрних реформ. Досі особистості відповідного калібру на найвищому рівні не проглядалося. Чи то надто складне й відповідальне завдання стоїть, чи то ореол і тінь Столипіна досі витає над київськими пагорбами й відлякує сміливця…

Тож звернімося за оцінками ситуації до фахівців у галузі аграрної науки й практики. 

«На мою думку, сьогодні в Україні ще немає досконалого законодавства, яке забезпечувало б ефективне проведення земельної реформи. Швидше за все владна верхівка не знає, що після скасування мораторію на продаж землі робити з третиною населення України — селянами, з яких майже половина є власниками земельних паїв, отож орендна плата є їхнім постійним джерелом прибутків. За прогнозами, вже через рік після скасування мораторію на ринок вийдуть не менш як 10% із 7 млн власників земельних паїв. Тому посадовці розмірковують над тим,  що станеться на другий-третій рік після того, як ці люди залишаться без землі», — говорить завідувач відділом проблем аграрного та земельного права Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України Павло Кулинич.

 Відтак, науковці радять за принципом: «Сім разів відміряй…».

«Мораторій на продаж земель сільгосппризначення закінчується 31 грудня 2016 р. Восени ми активізуємо дискусію з експертним середовищем щодо перспектив його скасування. Я вважаю, що оптимальним варіантом для України було б запровадження ринку сільгоспземель на повну силу в 2019 р. У законопроекті про обіг сільгоспземель, який розробив Держгеокадастр, зафіксовано обмеження на рівні 200 га в одні руки. На відміну від багатьох теоретиків, ми цю цифру можемо обґрунтувати. Сім'я з 4 людей зможе обробляти 800 га, що відповідає невеликому фермерському господарству. Хіба не такий формат ми хочемо розвинути в Україні?», — вважає перший заступник міністра аграрної політики і продовольства України Максим Мартинюк.

Це вже ближче до столипінської концепції селянина-хазяїна.

І, як підсумок — позиція міністра аграрної політики і продовольства України Тараса Кутового. «Ми — перше міністерство, яке вже запускає Офіс в дію. До складу Офісу увійдуть 30 реформаторів, які допомагатимуть проводити зміни у відомстві. Сьогодні це п'ятірка, яка вже пройшла відкритий конкурс та подальшу співбесіду в Європейській комісії. Повний склад сформуємо до вересня (мова йде про Офіс підтримки реформ при Міністерстві аграрної політики та продовольства України, який створено за підтримки іноземних донорів та представників ЄС, — прим. Авт.). Великі агрокорпорації мають вже досить непоганий рівень розвитку. А що стосується середніх та малих, то їх урожайність десь удвічі менша, ніж у тих, хто технологічно підкований. Саме за рахунок малих та середніх компаній в майбутньому буде зростати вал продукції», — акцентує увагу на сутності реформ міністр.

Справді, з кожним днем стає очевиднішим, що агрохолдинги заводять аграрний розвиток у глухий кут: засмічення довкілля хімією, виснаження землі, низька ефективність через залежність масових культур від низьких світових цін, деградація села та країни в цілому.

Орієнтація виключно на зовнішній ринок як пріоритет засвідчила свою згубність. Доказ цьому — від’ємна демографія. Мала б бути зорієнтованість насамперед на розвиток внутрішнього ринку, як це є скрізь у Європі, та на піднесення продуктивних сил у сільському господарстві, адже саме людський ресурс є рушієм споживчого попиту.

За даними Мінекономрозвитку, середньостатистичний українець споживає м’яса, риби, молока та ягід  в обсязі 60–70% від норми раціонального споживання. Україна входить до трійки світових експортерів зерна після США й Євросоюзу. Водночас країна залежна від імпорту м’яса, молока, риби, фруктів. За словами генерального директора Українського клубу аграрного бізнесу Тараса Висоцького, виробництво суто експорто-орієнтованих зернових і олійних культур не позначається позитивно на економіці держави. Він наголошує, що потрібно підтримати стратегічно важливі, перспективні для внутрішнього споживання й нарощення ВВП галузі.

Тому-то й вбачається молодим реформаторам альтернативний шлях — фермерство в усіх його іпостасях, а не лише в рослинництві, перехід до органічного землеробства, застосування різних форм об’єднань та кооперації.

Колись на цю дорогу твердо став Петро Столипін. Терор, війна та революція не дозволили впровадити задумане. Зараз коїться щось схоже. Перевага в іншому — ставці не тільки на одноособового лідера, а й на його освічених, енергійних членів команди та незворотність руху вперед усієї Держави.

Микола Шкурко, генеральний директор ТОВ «Просвітницька виробничо-комерційна фірма «Сяйво»