Успішний розвиток українського агросектору в довгостроковій перспективі — під питанням, адже за останні 25 років у вітчизняному сільському господарстві так і не було проведено, а місцями не завершено базові системні реформи.

Таку думку висловив президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», гендиректор ІМК Алекс Ліссітса, презентуючи у Центрі вільної економіки імені Кахи Бендукідзе проект «Аграрна реформа: контекст і проблематизація».

AgroPortal.ua вибрав основні тези, які є наріжним каменем для проведення радикальних реформ в АПК.

Зміна структури управління та системи статистики

В Україні система аграрної статистики, залишаючись на рівні радянських часів, концентрується на валових натуральних показниках. Ніхто точно не може сказати, скільки в державі, скажімо, виробляється молока, адже велика частина надходить із приватних домогосподарств, які аграрна статистика враховує лише шляхом екстраполяції. Також ніхто точно не знає, скільки ми вирощуємо, споживаємо та зберігаємо картоплі. Причина та ж — 99% картоплі виробляється у приватних домогосподарствах.

Та основна проблема полягає в іншому — приймаючи аграрно-політичні рішення влада не має повної картини щодо фінансово-економічних показників підприємств різних форм господарювання. Так, наприклад, керівництво держави не може запропонувати адекватну політику підтримки агросектору замість пільгового оподаткування, від якої вимагає відмовитися МВФ, бо відсутнє розуміння, хто такої підтримки наразі більше потребує: дрібні, середні чи великі виробники, традиційне чи органічне землеробство, птахівники чи молочники тощо.

І саме цим Україна дуже відрізняється від країн Європейського союзу, де вже давно існує FADN (The Farm Accountancy Data Network) — система тестових підприємств, на прикладі роботи яких збирається інформація. За участь у цій системі, за надання правдивих даних кожне тестове підприємство отримує гроші. Так формується точна статистична картина галузі. В Україні підприємства теж зобов’язані подавати статистичну звітність органам державної влади, але в більшості випадків така інформація не відповідає дійсності. Тому саме реформа статистики є невід’ємною частиною реформи системи управління АПК.

Незавершена земельна реформа

Інтерес до земельної реформи не вщухає протягом 25 років. Держава, розпаювавши землі, так і не знайшла за 20 років відповіді на питання, який нам потрібен ринок землі, як забезпечити економічно-ефективне та екологічно обґрунтоване використання земель, яким чином гарантувати права селян-власників земельних паїв та їхніх нащадків тощо. Натомість держава наплодила величезну кількість погоджень, експертиз, процедур, які ніхто не виконує, бо їх не можна виконати апріорі, і які є корупційною основою для армії чиновників.

Реформування ринку землі необхідно запроваджувати поетапно, починаючи із земельних угідь, які належать самій державі. Мова йде про родючі чорноземи, які належать насамперед НААН, аграрним університетам та іншим вищим навчальним закладам. Цю землю треба терміново виставляти на аукціони, бо з її орендою пов’язані найбільші корупційні схеми у галузі. Законодавча база для цього фактично є. Другий етап — через два роки після перших земельних  аукціонів відкривати ринок повністю. Тоді стане зрозуміло, скільки саме коштує українська земля.

Земельна реформа може бути закінчена за два-три роки, а економіка країни отримає, за підрахунками експертів, близько $25 млрд необхідних інвестицій. Зрозуміло, що «обезземелення», про яке говорять різні популістські партії, не відбудеться через одну просту причину — з відкриттям ринку землі сільська місцевість отримає нову соціальну політику та нові перспективи для розвитку.

Реформа аграрної науки та освіти

Величезна кількість вищих навчальних закладів різних ступенів, понад 170 науково-дослідних інститутів Національної академії аграрних наук разом із понад 500 тис. га земель сільськогосподарського призначення, понад 100 тис. студентів та близько 50 тис. викладачів, науковців і людей, які працюють у системі аграрної освіти та науки України, і в той самий час дефіцит кадрів для агросектору, майже відсутні публікації в світових рейтингових наукових виданнях і майже втрачені всі прикладні наукові розробки в агросекторі. Цей нонсенс існує лише в Україні. Інноваційно-технологічний ривок за прикладом Бразилії можливий лише за умови повноцінної реформи освіти та науки в АПК.

Отже, щоб країна отримала ефективну систему керування аграрною галуззю, яка б базувалася на науково-обґрунтованих аграрно-політичних рішеннях і була вигідною як для влади, так і для українського аграрного бізнесу, необхідно зробити наступне.

1.      Ліквідувати усі обласні та районні управління сільського господарства та пов’язані з ними установи й відомства, створивши 24 центри управління АПК, підпорядкованих напряму Міністерству аграрної політики та продовольства України.

2.      Формувати статистику за аналогією з FADN, відмовившись від системи безкоштовного збору інформації від підприємств, а тестові підприємства відібрати не лише за напрямком діяльності, але й за величиною та регіонами. Новостворені центри мають готувати економічний аналіз діяльності підприємств та подавати його в зведеному звіті в центральні органи влади.

3.      Провести повний незалежний (міжнародний) аудит діяльності Національної академії аграрних наук, реорганізувавши її, залишивши до 10 науково-дослідних інститутів, що покажуть найкращі наукові результати, та підпорядкувати їх напряму Міністерству аграрної політики та продовольства України.

4.      Скоротити до 100 тис. чиновників та працівників сфери державних органів АПК, що дозволить повністю позбутися корупції в органах державного управління агросектором.

Але поряд із цим для всього вищеназваного необхідно популяризувати саме підприємництво на селі, слово бізнесмен повинно мати позитивний відтінок, а не прирівнюватися до «радянського спекулянта».


Алла Стрижеус, AgroPortal.ua за матеріалами презентації Алекса Ліссітси «Аграрна реформа: контекст і проблематизація»

Мультимедіа