Серйозним викликом стала паніка. Неважливо, чи є в тебе електрика та газ, якщо на виробництві немає кому працювати. А люди у перші тижні війни були дуже налякані.
Не залишити без хліба мільйони людей. Лесаффр Україна — працювати, незважаючи на ризики
14 листопада 2022, 06:20 4114
Після початку війни дуже багато підприємств в Україні або закрилися, або різко скоротили виробництво, перенесли його в західні області країни, а то й зовсім за кордон.
Втекти чи сховатися — саме це підказують інстинкти мирній людині, до якої несподівано приходить війна. Це також стосується «мирних» бізнесів — адже, погодьтеся, складно уявити більш «мирний» бізнес, аніж випічка хліба. Отже, ви розумієте, в якому становищі після початку війни опинилася українська частина французької групи Lesaffre — ТОВ «Надєжда Л», або «Криворізький дріжджовий завод», а також ТОВ «Лесаффр Україна» у Києві. Однак кинути все та евакуюватися — означало залишити без хліба мільйони людей. Адже «Лесаффр» у нашій країні — це не лише 20 років роботи, це ще й чверть ринку дріжджів, це постачання як для великих пекарень, хлібозаводів, так і піцерій, маленьких пекарень у супермаркетах, та й просто людей, які печуть хліб у себе вдома.
Довідка:
У французької групи Lesaffre є два підприємства в Україні: ТОВ «Надєжда Л», або «Криворізький дріжджовий завод» та ТОВ «Лесаффр Україна».
ТОВ «Надєжда Л» засноване 2003 року на базі «Криворізького дріжджового заводу».
19 років праці на ринку України, 200 співробітників, команда з 8 технологів.
Асортимент продукції: пресовані та сухі дріжджі; закваски; хлібопекарські поліпшувачі та суміші.
З моменту придбання заводу групою Lesaffre у 2003 році, на ньому проходить процес модернізації обладнання, що допомагає покращити якість продукції до європейського рівня.
На початку війни в компанії був створений Кризовий комітет. Його першим завданням було подбати про співробітників, про їхню безпеку. Друге, не менш важливе, — забезпечити безперервність виробництва.
Перша проблема, що виникла одразу після початку війни, — перевезення готової продукції. Логістичні ланцюжки просто розсипалися. Їх довелося відбудовувати заново, наймаючи транспорт у 3-4 рази дорожче, ніж до війни. Але навіть у такій ситуації компанія «Лесаффр Україна» змогла не зірвати жодного постачання — усі клієнти справно отримували замовлені дріжджі.
На заводі у Кривому Розі були проблеми з постачанням сировини, енергії, води. Адже дріжджове виробництво — безперервне, його не можна «поставити на паузу», а потім без втрат запустити знову. Але впоралися й із цими проблемами.
Згодом теж не стало легше — адже фронт проходив за 60 км від Кривого Рогу, багато хто з жінок просто брали дітей і їхали в евакуацію. Кризовий комітет компанії визначив: хто може залишитися на підприємстві, наскільки це безпечно, скільки людей буде мінімально достатньо для забезпечення безперервності виробництва, як діяти у разі прориву фронту… Зі 176 осіб на заводі залишилися 18 — ті, хто у разі небезпеки міг швидко сісти на автобус і поїхати.
Був переписаний регламент зупинки виробництва — адже на підприємстві вистачає небезпечних речовин. У результаті зупинитися довелося лише на одну добу, і то через переповнення складів. Створили базу контактів — до родичів всіх співробітників. Усі знали, що їм робити у будь-якій ситуації.
Коли робота більш-менш нормалізувалася, компанія «Лесаффр Україна» почала активно допомагати — хлібопекарням у різних регіонах України, лікарням та й простим людям — вимушеним переселенцям, тим, кому довелося залишити свої будинки, незахищеним верствам населення.
Ця робота продовжується і сьогодні.
Є дріжджі, а є… дріжджі
Такий, здавалося б, простий і добре знайомий продукт, як пекарські дріжджі — насправді вельми непростий.
Якщо говорити про якість дріжджів, то основні показники — це стабільність і стійкість. Стабільність — це коли у пекаря від випічки до випічки при одному і тому ж дозуванні виходить та сама якість хліба. Це особливо важливо для масових сортів, що випікаються на заводах, де стоять налаштовані лінії та де дозується все автоматами. Якщо дріжджі нестабільні, то, наприклад, батон в кінці лінії розірваний або «провалений».
Не менш важливим є і термін придатності, адже дріжджі — це у прямому розумінні слова живий продукт. І до приходу в Україну компанії Lesaffre у нашій країні стандартний термін придатності дріжджів становив 14 днів, але вони насправді жили вісім днів, а іноді навіть чотири.
Для порівняння: термін придатності дріжджів Lesaffre у Європі (залежно від виду) — 45 днів, 41 день, 35 днів. Саме група Lesaffre, як світовий лідер з виробництва дріжджів, поставила цей світовий стандарт якості.
Як згадують співробітники, «Коли «Лесаффр» купив завод в Україні, ми не могли довезти дріжджі з Кривого Рогу до Криму навіть. Тому що якість була дуже низькою».
У «Криворізький дріжджовий завод» довелося вкласти багато грошей, щоб підняти культуру та якість виробництва. Так в Україні з'явилися дріжджі, які можна було за дозуванням зменшувати одразу на 15% — тобто їхня підйомна сила на 15% вища. І ці дріжджі виживали свої справжні 14 днів, потім почали виживати 20 днів. У відповідь ринок підтягнувся, щоб бути конкурентним. Сьогодні термін виживання дріжджів — 35 днів, надалі буде 40 днів. Виробники хліба побачили якість.
Ігор Сьомін, генеральний директор «Лесаффр Україна»
Перші дні війни, паніка на ринку, пекарні намагаються запастися сировиною, а логістичні ланцюжки всі зламані: машин немає, водіїв немає, ніхто вантажі не возить. Пішла самоорганізація: хтось знає мене, хтось знає наш офіс, починають телефонувати, замовляти, і я розумію, що пекарні просто зупиняються.
Тоді ми знайшли можливість привезти частину залишку товару із Кривого Рогу до Києва — наші логісти знайшли якісь машини. Наш фінансовий директор мешкає на лівому березі, я — на правому. І ми зробили відповідно два склади, розподілили дріжджі та почали продавати їх спершу по пекарнях навколо нас, я сам на машині розвозив дріжджі. У результаті цими двома складами ми буквально рятували Київ у перші два тижні війни.
Керівник відділу технологів, кандидат технічних наук Світлана Паливода в компанії керує технологічним відділом, або, як його називають, «Пекарський центр». Основне завдання — надавати технологічну підтримку, консультувати пекарні, які використовують продукцію компанії, допомагати їм долати будь-які труднощі.
Світлана Паливода, керівник відділу технологів, кандидат технічних наук
На момент початку війни ми мали багато планів — запускали нові продукти, готувалися їхати на конференцію… Але я живу не в Києві, ближче до Чернігівської області, і вже 28 лютого ми опинилися в окупації. Це, звісно, зовсім інше життя. До нас встигли приїхати родичі, і ми жили всі разом.
Стежили за окупантами, наскільки можна, передавали нашим інформацію про їхні переміщення. Обстріли (у нашому селі стояло багато техніки), збитий літак, полонені, заручники окупантів — все це було на наших очах. Але дякувати Богу, ми всі залишилися живі й цілі.
Знову ж таки про хліб... Запасів борошна та дріжджів у Світлани Паливоди не було, а людей виявилося багато. Знайшли сухі дріжджі її ж компанії, сусіди мали зерно пшениці, кукурудзи, ячменю. Знайшли примітивну крупорушку — пристрій для дроблення зерна, щоб годувати свиней. Змололи кілька відер зерна, просіяли, розділили на фракції. Щось пішло на крупу, а з борошна раз на два дні пекли кілька великих хлібин — для сім'ї та для сусідів.
«Так ми жили до кінця березня, доки нас не звільнили. І ось предмет моєї особливої гордості — те, що за час, доки я була в окупації, всі наші підприємства працювали, працювали й ті пекарні, які ми консультували. Я з ними працювала навіть в окупації, коли з'являвся зв'язок.
Інші наші технологи у перші тижні війни також активно консультували клієнтів, допомагали вибудувати технології в екстремальних умовах, перейти з одних дріжджів на інші, наростити обсяги виробництва, замінити одні компоненти на інші… Робили все, щоб випікання хліба в Україні йшло так, як має», — зазначає Світлана Паливода.
