Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу
Яким має бути суспільно-політичний договір, який об’єднає українців усюди та з різним досвідом? Довкола чого будувати культуру єдності, яка стане міцним фундаментом для розвитку держави? Що лежить в основі єдності сталих націй, та чи спрацює їхній досвід для нас?
Такі питання поставили перед собою учасники однієї з панелей VIII форуму «Диригенти змін», організатором якого є Deloitte в Україні.
Модератор дискусії «Об’єднані проти — об’єднані заради?» керівний партнер «Делойт» в Україні Сергій Кулик навів приклад приватизації землі, яка наразі проходить лише початковий етап свого розвитку. На його думку, без подальшої земельної реформи економічний розвиток проходитиме складніше.
Якщо повернутись до історії за часів Української народної республіки (1917-1921 рр.), українська нація була об’єднана доти, поки більшовики не почали «грати» на питанні землі та роз’єднали міську спільноту і селян.
Сергій Кулик пропонує провести історичну паралель, щоб не допустити помилок сьогодні.
Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу
Протест проти продажу землі — це не протест проти продажу землі. Це протест проти потенційної несправедливості, проти обману. Людина, коли чує слова «продаж землі», відчуває обман себе та своїх інтересів.
Давайте пригадаємо ситуацію — приватизація помешкань на початку 90-х. (Єдиним варіантом «купівлі» житла був кооператив. Оформити право індивідуальної власності стало можливим тільки в 1990 році. — Ред.).
Все житло у СРСР було у державній власності, і те, що ми не говоримо про цей процес зараз, означає, що він відбувся досить гладко. Можливо, сварки з’явилися б, якби на той момент існували великі квартировласники, які були б незацікавлені у приватизації. Тому можна сказати, що із землею ми просто запізно розпочали.
На початку 20 століття Україна мала величезний земельний голод. Він з’явився через кріпосний лад, оскільки українці були закріпачені у 18 столітті й позбавлені землі. Після розкріпачення з’явилось багато вільних людей без засобів для існування, адже основним засобом була земля. Виникає страшний земельний голод наприкінці 19-го – на початку 20 століття, яким більшовики скористались.
Тому потрібно визначити «головні болі» людей, щоб не було вражень, що їх вчергове дурять, наприклад так, як вони втратили свої заощадження у 90-х. Тому це страх шахрайства з боку держави, ненадійного партнера. Потрібно працювати з цим питанням.
Володимир Бородянський, співзасновник Організації українських продюсерів, міністр культури України у 2019-2020 рр.
Можна сказати, що більшовизм ефективно спрацював — страшно, криваво, жахливо, але ефективно. Для нас помилкою буде залучати до управління непрофесіоналів з наближеного кола, а не помилкою — залучати ефективних, розумних, дієвих людей служінню держави.
Тому головний урок, який ми маємо засвоїти, — підняття інтересів суспільства на перший план.
Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті
Головна проблема часів УНР — відсутність солідарності між урядами і громадою. Суспільство не до кінця підтримувало свій уряд. Урок, який ми маємо винести, — не мати справу з пройдисвітами, не вірити лише на слово, а дивитись на конкретні справи, бути критичними, аналізувати, що говорять. Оскільки більшовики збрехали, вони не виконали своєї обіцянки і не дали ту землю людям, яку обіцяли. Має бути діалог.
Володимир Лавренчук, регіональний директор NEQSOL Holding Україна
Як фінансист я чую багато розмов про приватизацію української землі та історії про інвесторів. Але інвестиції прийдуть у ефективне прогнозоване середовище. Ми мріємо, що однією реформою зможемо змінити все на краще, але це так не працює.
Ми маємо комунікувати, що можемо робити складні масштабні ефективні речі. І робити ці речі.
Наталія Помянська, AgroPortal.ua

Гастровечір у Львові: від локального продукту до високої кухні

На Миколаївщині розвивають виноградник за принципами регенеративного землеробства

Україна представила харчовий експорт на SIAL Paris 2026

Проєкт «Земельний банк» 2 роки проводить торги у системі «Prozorro.Продажі».

Для агробізнесу у прифронтових регіонах використання приватних земель для будівництва та утримання фортифікаційних споруд уже є практичною проблемою. Підприємство може мати належно оформлену власність або оренду, провести посівну, понести витрати на обробіток землі, але фактично втратити можливість користуватися всією ділянкою або її частиною.

Повторний аукціон із приватизації АТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ), запланований на 19 жовтня, не відбувся через відсутність учасників.

Площа земель сільгосппризначення, щодо яких було укладено договори купівлі-продажу, у третьому кварталі 2026 року склала 43,7 тис. га, що на 18% менше порівняно з попереднім кварталом і на 15% менше показника аналогічного періоду минулого року.

Фонд державного майна України (ФДМУ) після чергової невдалої спроби продати «Сумихімпром» на аукціоні працюватиме над моделлю створення агропромислового кластера з державних активів.

Середня вартість гектара сільськогосподарської землі в Україні у вересні знизилася до 79 728 грн проти 80 326 грн у серпні. Водночас площа проданих ділянок уперше з березня зросла — до 17 347 га.

Обсяг сільськогосподарських земель, що раніше перебували під мораторієм і були залучені в обіг, в Україні станом на вересень становить 1,159 млн га.

Однією з основних проблем є розвиток громад, у яких працюють фермерські господарства. Оренда землі, а не її купівля, може допомогти громаді отримувати більше коштів, які можна спрямувати на розвиток того чи іншого села, а відтак і покращити життя їх мешканців.

Базові потреби залишаються головною статтею витрат для українців. Найбільша їх частка припадає на товари та послуги першої необхідності — 84% місячного бюджету. І це значно більше, ніж витрачають європейці. Зокрема, у Німеччині та Нідерландах цей показник становить 56-59%.

За останні 10 років позитивні зміни у агросекторі відбулися завдяки впровадженню інновацій та технологічних рішень.