Гіркий досвід окупації: як ферма на Чернігівщині відновлюється після російських ракет

06 грудня 2022, 06:20 2637

Про одне з фермерських господарств, що пережило окупацію російськими військами, після чого знищено все, що будувалось 17 років. Але господарі не опускають рук, головне — щоб війна закінчилась перемогою. А господарство готові відбудовувати.

ФГ «Напорівське» знаходиться на Чернігівщині в селі Лукашівка за 50 км від білорусі та 70 км — від росії. Засноване у 2005 році сім’єю, що мала у власності 6 га. Нині в обробітку 1,5 тис. га землі, до повномасштабної війни було 316 голів ВРХ, 60 працівників. Вирощували кукурудзу, соняшник, озиму пшеницю, картоплю. Також займалися ягідництвом. 

Власник підприємства Григорій Ткаченко на запитання про те, що було до окупації, відповідає: «Було все. А що залишилось? Я на фотографіях покажу».

60 ракет на 8 березня

російські війська зайшли в Лукашівку 9 березя. А 8-го привітали жінок зі святом, тоді 60 ракет «Ураган» потрапило на територію підприємства. До 9 березня три дні точилися бої за село. 

Мені довелось поїхати зі свого села, щоб зберегти життя. Як тільки звільнили територію, відразу повернувся, і ми почали відновлювати, що можна було. 

158 голів ВРХ на фермі було знищено, корови бігали просто по полях. Зруйновані два тваринницькі комплекси, доїльна зала, згорів склад мінеральних добрив, автопарк. Ракета влучила прямо у будівлю. На щастя, за 15 хвилин до попадання звідти вийшли люди. 

Лукашівка знаходилась в епіцентрі бойових дій у березні. У селі 150 хат, з яких 41 знищені зовсім, 20-30 — дуже пошкоджені. Можна порахувати на пальцях уцілілі будинки. На початку багато людей виїхало, але майже всі повернулись. Рух із відновлення житлових будинків йде, я навіть не очікував, що буде такий прогрес. Село невеличке, тоді на допомогу не дуже чекали. Але відновлення села почалось суттєве. 

Після деокупації неможливо було зайти на територію господарства через необхідність розмінування. На жаль, одна людина з нашого підприємства загинула, п’ятеро мобілізовані до лав ЗСУ, зокрема й мій рідний син. 


Зібрали людей і почали все відновлювати

Все робимо власними силами. Допомагали мої знайомі, друзі, колеги. Домоглися отримати невеликий кредит. 

Ми запустили наново виробництво, відбудували ферму, запустили зерносушильний комплекс, побудували новий ангар, скрізь відновили покриття. Техніку, яку можна було, відремонтували. З техніки, яка не була знищена, були витягнуті акумулятори, стартери — все, що легко знімається, колеса постріляні, вікна побиті. 

Дуже важко порахувати збитки. Спочатку нарахував прямих збитків на $700 тисяч. Але весною вартість будівельних матеріалів була одна, і щомісяця вони дорожчають.

Ми все зафіксували, подали всі необхідні документи до поліції, податкової. Також зв’язувались із Держпродспоживслужбою щодо правильного захоронення тварин. 

На жаль, не було єдиного шаблону чи визначеного порядку дій для підприємців, щоб зафіксувати збитки, завдані внаслідок воєнних дій. На мій погляд, варто було б при місцевих ОДА створити комісію, яка б могла задокументувати все в правильному порядку. Щоби був загальнодержавний механізм. 

Без надій на відшкодування. Головне — перемога

Ми засіялись весною, трохи із запізненням. Й восени посіяли пізніше на 2-3 тижні.  

У нас зараз також складна ситуація з електропостачанням. Але ми ще до війни купили генератор, він і під час окупації дуже допоміг. Коли була можливість, ми доїли корів і відправляли молоко до Чернігова у лікарні, будинки для людей похилого віку, дитячі будинки. У нас була ремонтна майстерня, де ми деякий час могли допомогти нашим військовим. 

Зараз придбали ще один, більш потужний генератор на 120 КВт, щоб працював зерносушильний комплекс. Кукурудза ще не зібрана. Мабуть, будемо збирати десь у грудні, й прийдеться її сушити. 

Частину молока переробляємо самі: виготовляємо вершки, сметану, масло, продаємо на базарі у Чернігові. А основну масу здаємо до Куликівського молокозаводу. 

Я не надіюсь ні на яке відшкодування чи репарації від країни-агресора. Головне моє бажання — щоб син повернувся з війни з перемогою. 

За 3-5 років ми все відновимо, і я впевнений — буде ще краще. За цей час я здобув великий досвід, хоч і гіркий. Зміг розібратись у людях, які мене оточують. 


Наталія Помянська, AgroPortal.ua