AgroPortal.ua напередодні Дня працівників сільського господарства України попросив першого заступника міністра аграрної політики і продовольства України Максима Мартинюка спрогнозувати розвиток вітчизняного АПК.

Нещодавно я зацікавився, як змінився портрет українського аграрія за останні 10 років.

Зміни виявилися не те щоб радикальними, але досить істотними. За константи посівних площ (26 775,6 тис. га, зростання на 3% з 2006 року) сама структура агровиробництва зазнала помітних змін — у три рази зменшилися посіви цукрових буряків, в 2,5 рази — ячменю, а кормові культури вже не є пріоритетом внаслідок стагнації тваринництва.

Фокус змістився у бік вирощування кукурудзи і технічних культур, в першу чергу соняшнику, питома вага якого в структурі посівів окремих областей вже досягає 40%.

У наступні 10 років, до 2027 року, я переконаний, ми побачимо ще більш значущі зміни в сільському господарстві, ніж у попередні півстоліття. Із розвитком інформаційних технологій процеси прискорюються, і всього декількох років досить, щоб молода зараз тенденція трансформувалася в нову економічну реальність.

Географічне положення України передбачає функціонування двох різних типів аграрних економік у західному і південному її регіонах. Ця особливість позбавляє сенсу протистояння (абсолютно надумане, на мою думку) «Агрохолдинги vs Фермери», бо в національному АПК затребувані обидва формати, представники яких можуть взаємно доповнювати одне одного.

Сільське господарство на заході країни з невеликими, в середньому, земельними ділянками історично передбачає розвиток фермерства. Центр і південь, що спеціалізуються на культурах, які потребують великого капіталу і невибагливі до кількості робочої сили, є класичним місцем функціонування агрохолдингів. Використовуючи найбільш сучасну техніку на кожному етапі виробництва, вони досягають рівня врожайності, що перевищує середню в галузі на десятки відсотків.

Наприклад, у 2014 році українські агрохолдинги в середньому збирали 64,5 ц/га зернових, тоді як невеликі підприємства — десь 43,7 ц/га. Для держави, яка посідає друге місце з експорту зерна в світі і розраховує, як мінімум, зберегти його за собою, високий вал зерна, який забезпечують великі формування, — переконливий аргумент на користь їх існування.

Тому в перспективі найближчих років дрібні і середні гравці (до 2500 га) могли б забезпечувати поставки на внутрішній ринок і виробництво органічної продукції, нішових культур, генеруючи близько 25% валового виробництва. Великі аграрні формування спеціалізувалися б на високотехнологічному, великотоварному агровиробництві, орієнтуючись на експорт.

Межі між цими форматами не будуть чіткими, проте сам ринок розводитиме гравців різного масштабу в найбільш ефективні для них ніші.

Окреме питання — земельний банк агрохолдингів. Дійсно, останній має тенденцію до збільшення, але розмови про монополізацію сільського господарства більшою мірою — лише гра цифр за рахунок ефекту низької бази. Зараз, коли нам іноді кажуть, що агрохолдинги володіють майже всією землею України, питома вага їхнього земельного банку в загальній площі оброблюваних земель становить лише 16,7% (5,5 млн га), і навряд чи тенденція до їх укрупнення збережеться.

Безумовно, ми побачимо зростання показників середньої врожайності і наближення їх до середньоєвропейських. Точне землеробство і IT-технології — це те, що дозволить підвищити ефективність сільського господарства. Зараз agtech — прерогатива великих компаній, однак у перспективі декількох років доступ до застосування автономних тракторів, сільськогосподарських дронів тощо отримають найширші кола сільгоспвиробників. Загальносвітові інвестиції в цей напрямок досягли $25 млрд за підсумками 2015 року, та Україна з одним з найбільш потужних агрокомплексів у світі є логічним споживачем цих інновацій.

Ще один тренд, який буде розвиватися, — виробництво органічної продукції. Зараз під її вирощування відведено лише 1% сільгоспугідь у країні, проте в перспективі ця площа може збільшитися в 5-10 разів, а Україна — увійти до топ-5 постачальників органіки на світовий ринок.

У цьому контексті можна припустити, що Україна залишиться зоною, вільною від ГМО. Занадто велике несприйняття біоінженерії в українському суспільстві, а аграрії є найконсервативнішим його прошарком. Крім того, біочистота — одна з конкурентних переваг України на світовому аграрному ринку.

І, нарешті, кілька слів про гіпотетичне майбутнє профільного аграрного міністерства. Я переконаний, що воно повинно відходити від функції регулятора, зосередившись на обліку сільськогосподарських показників і формуванні прогнозів і балансів. Так функціонує Мінсільгосп США, і я сподіваюся, що українське аграрне відомство до 2027 року (а краще раніше) набуде схожих характеристик.

Максим Мартинюк, перший заступник міністра аграрної політики і продовольства України