Клуб агроефективності: як перетворити село на справжній інноваційний кластер

18 грудня 2018, 06:39 4669

34 підприємці працюють у селі Луб’янка, що на Київщині. Вирощують птицю та готують її до продажу. А ще виготовляють елітну фуа-гра, коптять рибу, фасують чаї, організували дві лісопильні, виробляють картонну упаковку, брикети для барбекю і навіть розписують ялинкові прикраси.

Є кілька аптек, магазинів, кафе, СТО. Мають план на 10 років: як перетворити село на справжній інноваційний кластер. Кажуть, не гірше за Швейцарію буде. Кілька років тому об’єдналися у місцеву підприємницьку спілку. Для чого?

Почалося з промзони

Промзоною у селі називають територію колишнього колгоспу. Раніше тут тисячами вирощували нетелів, було багато ферм і цехів. Перший пострадянський власник довів господарство до криміналу. Напівзруйновані потужності довго стояли пусткою, а згодом просто пішли з молотка.

Спочатку місцеві, а потім і сусідні господарі занедорого розкупили, потихеньку реставрували руїни і запустили різні виробництва.

Зараз територія виглядає досить солідно, охайно. З кав’ярнею на в’їзді. Видно, що кожен намагається тримати у порядку не тільки виробничі приміщення, але й діляночки навколо.

От і біля ферм Євгена Кожушка не тільки гарні газони, але й дерев’яна альтанка, видно, для відпочинку персоналу. Важко уявити, що ще 5 років тому тут були руїни.

Доки переодягаємося у належні халати, шапочки і високі бахіли, помічаємо припаси дров навпроти.

«Так, газ нам задорого обійшовся б, — уточнює Євген. — Курники опалюються завдяки власній котельні на дровах. Ті, хто використовує газ, курчат тримають удвічі щільніше на одиницю площі. У нас же птахам просторіше, комфортніше. Звісно, собівартість у нас вища відсотків на 30. І ціна теж. Зате за якість упевнено змагаємось, позиціонуємо як домашнє м’ясо. Реалізатори легко отримали на нашу продукцію експортні сертифікати. Збираємо документи, щоби сертифікуватися за умовами систем HACCP та ISO».

Євген розповідає, що його у 26 років «перемкнуло» на курячий бізнес. Після аграрного вишу з інженерною спеціальністю трохи попрацював на СТО. Бачив, як у його регіоні розгорнувся бізнес «Гаврилівських курчат» — з усіма перевагами і недоліками. Взявся не за масове, а швидше, крафтове виробництво.

«Продавати на базарі — нецікаво, — посміхається Кожушко. — А щоби тебе визнали у великих мережах, треба бути особливим, вирізнятися. Наше курчатко — європейське, племінне».

На фермі справді суцільна милота — тихо, лише цвірінькає жовтороте птаство. Тепло і гарно пахне. Не дивуємось, коли Євген розповідає, що на фермах днюють і ночують його діти (їх у підприємця троє). Обладнання стоїть європейське: «Люблю німецьке — чітке, зрозуміле і просте», — показує на сучасні датчики господар.

Гуртом легше

Щоби витримати конкуренцію і співіснувати на одній території, Євген Кожушко об’єднався з місцевими підприємцями Іваном Завірюхою та В’ячеславом Довженком у товариство «Луб’янскі фермери». Тепер створили цілий ланцюг: і вирощують, і мають забійний цех та підготовку готового продукту для крупних торговельних мереж і ресторанів. До речі, крім вишуканої курятини, можуть похвалитися ще й ексклюзивною цесаркою.

Вже кілька років поспіль луб’янчани поставляють продукцію зокрема й до елітної мережі Good Wine. «Їхні представники постійно і ретельно контролюють птицю, корми, умови вирощування. Це як гарантія, бо там вибагливі споживачі неякісного точно не потерплять», — розповідає Кожушко, який завжди мусить тримати свій бізнес у тонусі, маючи таких вимогливих партнерів.

Є у селі і свій, так би мовити, європейський еталон. Понад 10 років як членом місцевої бізнесової родини став француз Жеральд Томассе. На ньому — глибока переробка пташиного м’яса (рулети, маринади, фуа-гра) і дистрибуція крупними мережами. Займається також виготовленням деревних брикетів для барбекю.

Ще наприкінці 90-х колишній регіональний комерційний директор фірми «Данон» постав перед вибором: їхати до іншої країни, куди відряджає компанія, або залишатися в Україні й розпочинати власний бізнес. Нормандець Жеральд, тато якого свого часу теж фермерував, обрав Україну. Після Помаранчевої революції дуже перейнявся всім українським, пережив особливе піднесення.

«Коли зараз мене просять проконсультувати місцевих початківців, що беруться за пташиний бізнес, одразу із сентиментом згадую, яким сам був безпорадним на початку», — посміхається Жеральд.

На наше запитання, що саме вирізняє справжнього підприємця від інших людей, відповідає майже не замислюючись: «Відсутність страху. Наївна віра у те, що все вийде. Упевненість у цьому. Інакше нічого не вийде точно».  

Якщо у дистрибуції Томассе розумівся добре, то основи виробництва їздив досконало вивчати до Франції. Його європейські консультанти згодом охоче стали партнерами.

А один із українських колег показав мальовниче місце на околиці Бородянського району, в Луб’янці. І Жеральд закохався у місцеву природу, ліс, дуби, озера. Відтоді тут працює і живе неподалік. Разом із більшістю місцевих радіє приєднанню села до сусідньої Бучанської громади, яка, впевнений, розвивається саме по-європейськи.

«Напівзруйновані, повні сміття приміщення нам дісталися досить дешево, а от у налагодженні виробництва ми, як виявилося, не могли передбачити і 20% усіх ризиків, — згадує Томассе. — Перші інвестиції поверталися довго і тяжко».

Зате тепер бізнесмен чітко бачить зміни, які сталися у галузі останніми роками. Приміром, у системі ветеринарного контролю. Керівниками стають молоді грамотні фахівці. Це викликає оптимізм.

Власний літописець

Луб’янці пощастило мати власного літописця. Тетяні Трепез у спадок залишилася… бібліотека. Її мама тут працювала півстоліття, а тепер і вона вже 35 років. Пані Тетяна — місцевий блогер. Веде сторінку про історію села та сьогодення його мешканців. 

Ще 2011 року виграла грант, навчилася на курсах і отримала перші комп’ютери. «У мене тут черги стояли бажаючих посидіти в Інтернеті, доки люди самі не придбали комп’ютери і круті телефони», — розповідає жінка.

Відтоді в село зайшли аж чотири провайдери! Дописи блогерки активно коментуються, події обговорюються.

Пані Тетяна також контролює електронну чергу в дитячий садочок — зараз на нього величезний попит. «Нинішнього року відкрили додаткову,четверту групу, бо не вистачало місць для малечі», — повідомляє бібліотекар, у якої, крім кількох кімнат солідної дорослої книгозбірні, є і багато нових надходжень дитячої літератури.

Ніхто точніше за бібліотекаря-блогерку не скаже про кількість населення у селі. Офіційно в Луб’янці зараз понад 1200 мешканців, хоча Тетяна Трепез упевнена, що їх фактично вже більше півтори тисячі, адже люди потихеньку переселяються постійно жити зі столиці у свої заміські будинки. «Дуже багато хат купують, батьків перевозять.

Нас через віддаленість від райцентру завжди називали Прибалтикою. А ми раділи, що не Камчаткою — бо, значить, ми багатші, ближчі до Європи, а не десь на задвірках, — пояснює місцевий колорит досвідчена блогерка. — Коли треба було визначатися, до якої ОТГ приєднуватись, ми обійшли кожен двір, опитували всіх. 700 мешканців із 900 з правом голосу одразу рішуче висловилися за ближчу нам і по духу, і географічно Бучу. Так і сталося. Тепер маємо оптимістичні сподівання.

Часто бачу і чужих людей у селі. Наші підприємці створюють робочі місця, тож приїздять працівники з інших регіонів. Місцеві вже трохи балувані, перебирають. Але у тих, хто регулярно та офіційно платить зарплатню, працюють залюбки. Особливо коли робота не сезонна, а цілий рік.

Весь отой бізнес розвивається у нас на очах, знаємо його зсередини. Тому і продукцію купуємо тут же у своїх — і рибу, і птицю. Не треба нікуди їхати на закупи».

Земельні паї луб’янчани переважно здали крупному господарству. Орендною платнею задоволені, за правильністю сівозміни спостерігають.

Вчимося об’єднуватись

Блог Тетяни Трепез і сайт села зберіг піднесений настрій, який панував, коли тут утворилася Спілка підприємців Луб’янки.

Загалом історія місцевого підприємницького об’єднання здається дуже показовою.

Спочатку бізнесменів зібрала докупи колишня голова сільради Леся Фільченко. Каже, завжди відчувала, що вони готові спільно робити щось позитивне для громади: «Усі різні, зі своїми амбіціями, але адекватні, цікаві по-своєму».

Через групу у Вайбері організували молодь наводити лад посеред села і вичищати місцеве озерце. Відновили освітлення вулиць, створили перші дитмайданчики, подбали про пам’ятник чорнобильцям і врешті встановили на багатостраждальній старовинній церкві купол, знятий більшовиками ще 1939 року.

Потім був етап, коли зрозуміли: керувати бізнесовою організацією теж має підприємець. І обрали молодого та енергійного Євгена Кожушка.

План на прорив

«Нещодавно бізнесмени-активісти принесли мені показати свій грандіозний «План розвитку села на 10 років». Підтягнутий француз Жеральд, який книги любить читати. Діловий та імпульсивний Юрій Максаков», — розповідає Тетяна Трепез, яка все знає про своє село. І додає стримано: «Мрійники».

Юрій Максаков — представник бізнесу, який встиг прижитися у Луб’янці, займається магістральними трубопроводами: «Хочу платити податки в цьому селі й бачити, як вони реально втілюються у комфортне життя для місцевих людей і для мене в тому числі».

«За нашими підрахунками, — твердить Максаков, — фактичний загальнорічний підприємницький обіг луб’янського бізнесу сягає 2,5 млрд грн. Ми могли б генерувати в місцевий бюджет до 16 млн грн. Натомість сільська скарбниця зараз жалюгідна — всього 800 тис. грн. Ми готові офіційно, а не окремими подачками, поповнювати її. Більшість із нас поступово підтягується і реєструється не деінде, а саме тут.

Але хочемо почуватися впевненими і захищеними».

Що гальмує?

Сільська влада, мабуть, окрилена таким рішенням бізнесової спільноти?

Та нинішній місцевий староста Анатолій Новиченко нашого оптимістичного настрою не поділяє. Замість відповіді про майбутні перетворення монотонно дістає з сейфа товстезні папку за папкою… У екс-майора міліції є досьє на більшість луб’янських підприємців. Кожен із них щось «порушив, наніс шкоду і взагалі дбає виключно про власні інтереси».

На теці про Жеральда Томассе вбивча назва: «Труба». «Скидається на те, що я допоміг йому прийти до влади», — гірко посміхається француз. Новий староста набув прихильності частини громади голосними заявами і протестами проти труби на підприємстві Томассе, де виготовляються брикети для барбекю. Екскурсії найактивніших бабусь на виробництво, експертизи фахівців, запевнення, що жодної «хімії тут не застосовується» і що на виробництві працюють не раби, а робітники, для яких обладнані комфортабельні квартири, вже значення не мали. Ярлик буржуїна в уявленні старости за європейцем закріпився намертво.

«У магазинах і кафе — просто суцільні гендлярі». «А ті, хто реставрував закинуті ферми і тепер виробляє там продукцію — це ж вигідно?» — намагаємось почути бодай якийсь позитив від владника. Але у відповідь: «Кому вигідно?! Тільки їм і вигідно. Шкурний інтерес!»

Захист замість розвитку

Навіть за таких різних поглядів жодних революцій у Луб’янці не намічається. Теперішній староста нині представляє населений пункт, село мусить із цим жити. Демократія.

Тільки підприємцям замість того, щоби виводити на новий етап свою спілку, доводиться захищати свої інтереси. Тому об’єднання бізнесменів швидше зараз схоже на профспілку.

Як на обнадійливу парасольку сподіваються на центр ОТГ — Бучу. Звідти щотижня приїздять фахівці, правники, щоби консультувати усіх бажаючих.

Мрійники все одно не полишають надій втілити свій план перетворення Луб’янки на справжній інноваційний кластер.

Починати збираються з будівництва власної біогазової установки. «Тому що усвідомлюємо, що енергетична незалежність — це головне, — говорить Юрій Максаков. — Ми вже створили бізнес-план і маємо попередні домовленості з потенційними інвесторами. Відходів наших підприємств (один рибцех дає до 20 т на день) достатньо, щоби їх грамотно утилізовувати і виробляти стратегічну енергію. Завдяки такому ресурсу зможемо в рази знизити собівартість своєї продукції. І, звісно, піднімати село.

Бізнес-план разом з архітектурним аналізом території ми вже презентували на рівні ОТГ».

У планах підприємців: сонячна електростанція на 5 тис. кВТ, заправки для електромобілів, централізоване опалення всіх комунальних будівель. Розраховують також створити регіональне відділення водоканалу з підведенням питної очищеної води до кожного будинку, централізовану систему каналізації та очистки стічних вод. 

Не кажучи вже про європейські дороги та культурно-спортивну інфраструктуру.

Суспільний договір — спільні гарантії

А як же ризики? Звичайне запитання кожного бізнесмена. Підприємці подали проект суспільного договору керівникам новоутвореної ОТГ. «Це ніби наша внутрішня конституція. Має бути гарантія того, що влада сприймає нас як людей, котрі несуть суспільну користь, — пояснює Юрій Максаков. — Наші стосунки між бізнесом, суспільством і місцевою владою треба узаконити, ударити по руках.

Хай усі знають: нам вигідніше платити податки, аніж носити хабарі чемоданами. Але і влада захищатиме нас від тих, хто гасить ініціативу.

Суспільний договір для нас — це принципово. Не просто папір, а конкретний план для реалізації».

Луб’янське підприємницьке середовище свідомо відходить від конфліктів і звичних для нашого часу протестів. Місцевий бізнес намагається формувати позитив.

Бракує масштабності

«Фактично, нам вдалося створити такий своєрідний луб’янський міні-кооператив, який дає бізнесу стабільність, — розмірковує Жеральд Томассе. — У Франції та у більшості країн Європи тими проблемами, які ми долаємо зараз, переймаються саме кооперативи. Об’єднують різні напрямки — виробництво, поставки, збут, оновлення технологій.

Тут, в Україні, я поки що бачу бізнес, якому бракує масштабності. Наприклад, хороший господар, звісно, поспішає насамперед подбати про свою ферму, але не знає складних оновлених логістичних програм, за якими вже працюють системи збуту. Хтось і щось має їх поєднати. Потрібен адмінресурс. Треба розуміти рух фінансів і розставляти пріоритети. Бачити себе у загальній інфраструктурі.

Замість того щоби вирішувати такі питання, бізнесу доводиться співіснувати з людьми зовсім іншого світу, які живуть популізмом та негативом. Прогрес не працює на негативі». 

То чи зможе, попри всі перешкоди, свої стратегічні проекти втілити сільська спілка підприємців?

Її створили зверху, від влади. І вона гарно допомагала соціальному розвитку громади. На часі проблеми економічні.

«Багато з моїх партнерів мислять дуже правильно, — говорить Жеральд Томассе. — Вони ініціативні, безстрашні й трохи наївні. У них є віра. Їм потрібна якась іскра для натхнення, для позитивного ривка. Але гальма часто гасять цю таку необхідну іскру.

Насправді підприємці є дуже потужним джерелом енергії. Дай трохи їм волі — і все вийде».

Юрій Максаков запросив нас через 5 років приїхати до Луб’янки на своє 60-річчя: «У мене вже є зараз у цьому чудовому селі невеликий дім під лісом з класичною піччю. У садку чудові яблуні, з яких роблю фірмовий кальвадос. До речі, приймальний цех для місцевих фруктів і консервний завод у нас в селі теж будуть.

Приїдете і переконаєтесь, що наша громада створить тут умови, не гірші за швейцарські».


Ірина Садова, AgroPortal.ua