Аграріям довелося вийти із зони комфорту, і це на наступні 10 років

Як ці та інші карколомні зміни вплинули на розвиток українського АПК зокрема і країни загалом — у нашій розмові в межах проєкту #AgroPortalUA_10years та з нагоди Дня працівників сільського господарства.

Ольга Трофімцева: Переорієнтація експорту в бік Європейського Союзу та інших країн світу хоч і була вимушеною, але потрібною. Нарешті відбувся відхід від традиційних пострадянських ринків.

Тоді, як заступник аграрного міністра з питань євроінтеграції, з командою щомісяця моніторили і апдейтили цифри, скільки і які компанії отримували дозвіл на експорт продукції до ЄС, окрім іншого, і продукції тваринного походження. Це, можливо, надто маленькі кроки для людства чи держави, або іншого сектору, але для нас це був великий квантовий стрибок і важлива частина роботи «в полі». Еволюція на всіх рівнях, я б сказала.

Ми часто недооцінюємо речі, які відбулись 10 років тому, і той шлях еволюції, який ми пройшли. Саме тоді вкорінялися невідворотні євроінтеграційні процеси в усіх сенсах. Зокрема, почався і процес адаптації українського законодавства до європейського в агросфері. Саме тоді закладався міцний фундамент зростання технологічності в агросекторі. Аграрії, досягнувши певного рівня продуктивності, отримуючи високу врожайність навіть попри погодні та інші виклики, інвестували в додаткові цікаві проєкти.

Повномасштабне вторгнення відкинуло сектор назад?

Ольга Трофімцева: Майже чотири з 10 років, про які ми говоримо, країна перебуває в режимі виживання, агросектор демонструє стійкість, гнучкість, адаптивність і витривалість. Комусь легше господарювати, десь важче, але усі без винятку мають спільний величезний виклик, пов'язаний із самою війною.

Звісно, до 2022 року сільське господарство еволюційно піднімалося лише вверх і вверх і у виробництві, і у переробці, і у експорті, в усьому. У 2021 році ми мали врожай зернових і олійних понад 100 млн т. Зростав і експорт — не лише в обсягах, а і вартісному еквіваленті, склавши майже $28 млрд. Нині ж до 20% наших сільськогосподарських угідь окуповано, заміновані значні площі, знищені підприємства, скоротилося виробництво, близько третини нашого АПК фактично відпало. І це все дуже складно для нас.

Можете виділити основні моменти еволюції в українській аграрній політиці?

Ольга Трофімцева: Насамперед визначальним є запуск ринку землі після десятиліть мораторію. І друге, знову ж таки, євроінтеграція. Так, процес складний, має безліч викликів, потрібні інвестиції, багато зусиль, агровиробникам доводиться виходити із зони комфорту, адже необхідно перебудовувати систему та підходи до ведення бізнесу. Цей процес буде актуальним і в наступні 10 років у зв'язку з нашим вступом до Європейського Союзу, який, сподіваюся, все ж таки станеться.

І тут не можу не відмітити наш хаос і непослідовну аграрну політику, якщо ми говоримо про інституційні рамки АПК, що є величезним недоліком, і на державному рівні це нас послаблює.

Про що йдеться?

Ольга Трофімцева: Коли ми говоримо про те, що Міністерство аграрної політики ліквідували, відновили, знову ліквідували, — це непрогнозовані рухи щодо самостійної інституції, яка мала б займатися формуванням та реалізацією політики в аграрній сфері.

Як і 2019 року, так і зараз я не втомлююсь наголошувати на тому, що окреме аграрне відомство необхідне. Ми маємо майже півсотні підсекторів у аграрній галузі, а у нас дуже часто спрощене бачення того, що насправді являє собою сільське господарство України – дискусії зводяться суто до зернових чи олії.

Друге, що варто розуміти, що аграрна політика — це не про прийняття класних законів у залі ВРУ, це про їх імплементацію на практиці, а імплементація — це і є працююча інституційна вертикаль від міністерства в Києві до кожної територіальної громади в регіонах.

Розвиток сільських територій, питання жіночого фермерства, розвиток крафтярів, малих виробників, розвиток несільськосподарських видів підприємництва на селі, ветеранська політика, розвиток технологій — це все не може існувати без ось цієї вертикалі, що функціонує. У хорошому сенсі, щоб закон повноцінно був втілений у життя, і його імплементація моніторилась, контролювалась і покращувалась у разі необхідності.

Тобто для сектору необхідні більш виважені довгострокові кроки?

Ольга Трофімцева: Звісно, наведу як приклад встановлення експортного мита в розмірі 10% від вартості насіння сої та ріпаку. Сплеск переробки ріпаку та експорт ріпакової олії в короткостроковій перспективі зрозумілий, але довгостроково ми все одно будемо в мінусі. Мається на увазі, ми як держава, як сектор. Немає і чіткої процедури експорту досі — хто отримує сертифікат виробника, а хто ні, й це створює додаткові корупційні ризики. А спочатку потрібно було вибудувати процедуру. Та й загалом ці обмеження приймати не варто було, якщо ми хочемо стимулювати переробку. Чомусь стимулювання переробки у нас обов’язково асоціюється лише з протекціонізмом чи якимись селективними заходами підтримки. А це хибний підхід.

Це, до речі, за останні 10 років також один із трендів, якщо говорити про еволюцію нашого АПК, – формування ланцюга продуктів із доданою вартістю, стимулювання глибокої переробки. І не тільки, або не стільки цей тренд сформувався завдяки державній політиці, а скільки завдяки ринку, споживачам і самим виробникам. Бізнес бачив можливості й ішов у переробку, щоб задовольнити ту чи іншу потребу. Були побудовані переробні потужності, але, як у випадку із соєю чи ріпаком, усі побігли в будівництво заводів, але не всі прорахували, як мінімум, де брати сировину впродовж 5-7 років.

Розвиток переробки вже став у нас певною мантрою, однак розвивати будь-яку глибоку переробку в будь-якому підсекторі, без ринку, без урахування всіх факторів, без розрахунків уздовж усього ланцюга від поля до кінцевого покупця — це нонсенс і, скоріш, дешевий популізм із гаслами про робочі місця та мільярди уявних надходжень до бюджету. На рівні держави рішення має прийматись із погляду зростання загального добробуту, а не для виграшу тієї чи іншої групи інтересів у секторі.

Наприклад, повернемось до співпраці з ЄС. У нас певний час було модно заявляти, що маємо сильний і масштабний агросектор, а в ЄС, мовляв, лише хобі якесь. Але ж це, м’яко кажучи, перебільшення. І з погляду наших євроінтеграційних цілей така риторика теж не дуже нам допомагала.

Ми в Ukraine Facility Platform, на противагу такій позиції, багато уваги приділяємо аналізу, пошуку можливих сфер співпраці та кооперації з країнами ЄС, щоб зрозуміти, в яких продуктах чи технологіях у них є критична потреба вже зараз, з огляду на геополітичну турбулентність, невизначеність і стратегію ЄС щодо забезпечення автономії, продовольчої безпеки та конкурентоздатності. Тобто наш підхід дуже простий: ми в багатьох сферах для вас не конкуренти, не проблема, а частина рішення. У чому саме? Ну от на сьогодні це, серед іншого, протеїнові культури, сировина для біоекономіки. Є вікно в органіці — й не тільки сировині, а й перероблених продуктах, у товарах і технологіях подвійного призначення, готових для супермаркету продуктах лінійки «здорове та функціональне харчування» тощо.

Це вже моя мантра, але не полінюся повторити: в українському агросекторі насамперед потрібно вибудувати бачення, візію того, як ми хочемо, щоб він виглядав через 10-20 років, зважаючи на об’єктивні обставини, виклики і наші цілі. Чи обов’язково, що така візія буде реалізована на 100%? Ні. Але чи можемо ми собі дозволити просто хаотично далі рухатись без власної стратегії розвитку? Теж ні.

Чому ж не обов'язково, навіщо тоді таке бачення?

Ольга Трофімцева: Тому що світ дуже швидко змінюється, відбуваються і технологічні, і політичні, і так звані disruption процеси, які важко контролювати або передбачати на довгий строк.

Втім, має бути розуміння, що ми хочемо, щоб наш український АПК був ось таким щодо структури виробництва, виробників, експорту, технологій, сільських територій, враховуючи і майбутній вступ до ЄС, і отримання максимального економічного ефекту, максимального соціального ефекту, максимум позитивного ефекту з погляду адаптації до змін клімату, з погляду розвитку технологій тощо. Щоб це давало для держави максимальний ефект.

У нас існує стратегія розвитку сільського господарства до 2030 року, є інші стратегії. Що з ними не так?

Ольга Трофімцева: Дуже часто подібні стратегії пишуться або для галочки, або як частина завдання, яке нам дав Європейський Союз, і там сказали, що треба це зробити, і ми робимо. І в результаті маємо купу написаних стратегій, які не втілюються у життя. Доля таких стратегій приблизно однакова: красиво написані, але не імплементуються. До того ж часто вони не стикуються між собою.

Подібне стосується і експортної стратегії — закладають промоушн, торговельні місії, виставки, ще щось. А насправді розвиток експорту починається зсередини, з внутрішньої податкової політики, з верховенства права, з відсутності проблем із земельними аукціонами, з довгостроковими інвестиціями, з розбудови довіри між державою і фермером чи переробником, із тим, що має розвиватися мале фермерство, крафтове виробництво, кооперація, несільськогосподарські види діяльності на селі. І тільки тоді воно все буде підв'язуватись, зокрема, під середній і великий бізнес для його експортних амбіцій.

Загалом агросектор подолав великий шлях за останні 10 років. Утім, на наступні 10 років роботи ще дуже багато потрібно зробити.

Який виробник найбільше зростав за цей період – малий, середній чи великий?

Ольга Трофімцева: Якщо подивитись по виробництву, то зростали всі. Якщо технологічно, то більше можливостей у великих виробників, середні почали підтягуватися, а лише тоді й малі. У великих агровиробників більше фінансових можливостей, зокрема доступ до міжнародного фінансування. У них більше можливостей залучити висококласних спеціалістів, зокрема для розвитку технологій та експорту. У малих і середніх цього вже менше. Відповідно, за останні 10 років великі гравці розвивалися стрімкіше.

Якщо говорити про експорт, то великі були дороговказами для малих, першопрохідцями. Місця на ринку достатньо всім, у кожного є своя ніша. Але державна аграрна політика ось ці відмінності, слабкості має якраз враховувати в розробці тих чи інших інструментів. Хтось говорить: ой, все, у нас не залишилось малого фермера. Це неправда. У нас малих фермерів достатньо. Ми з вами є амбасадорами крафтярів, і подивіться, як за останні п'ять років зміцніли маленькі виробники сиру. Мед теж професіоналізується. Овочівництво, садівництво, ягідництво. Галузі динамічно розвиваються.

Хтось починав із власної кухні, а нині має повноцінні цехи. Державі можна було б трішки більше зробити для них — і увагу приділити, і підтримати десь. Втім, після перемоги, думаю, повернемось до цих дискусій активніше. Дуже б хотіла, щоб у нас не зникли такі малі виробники, а, навпаки, розвивалися. Щоб вони більше знаходили своє місце, свою роль, більше розуміли своє значення в загальній державній економічній системі, вкладались далі й у виробництво, й у зелений чи гастротуризм і всі інші сфери підприємництва, які мають перспективи.

Яке майбутнє в українського агросектору?

Ольга Трофімцева: Однозначно ми станемо частиною внутрішнього ринку ЄС. Щоправда, тут варто зазначити, що зараз ми не до кінця розуміємо, яким буде сільське господарство самого Європейського Союзу в 2033 році. Можливо, і там будуть певні карколомні зміни в Спільній аграрній політиці, адже реформи назрівають. Але ми, сподіваюсь, уже будемо частиною тих змін. І ми вже на цьому шляху, і це буде найбільший еволюційний стрибок на наступні 10 років. І нашим аграріям потрібно це усвідомлювати та готуватись до змін, які на них очікують, уже зараз.

Алла Стрижеус, AgroPortal.ua